Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 2. Основні етапи розвитку вільнодумства
Вільнодумство має глибоке і давнє коріння в пізнавальній і практичній діяльності людини, його обумовлювали гносеологічні і соціальні чинники - оволодіння знаннями та силами природи, суспільні протестні рухи. Вже в давніх пам'ятках писемності, створених на ранній стадії розвитку цивілізації, таких, як, наприклад, шумерська новість про страждання невинного, єгипетська "Пісня арфіста", в індійських епосах "Махабхара-та" і "Рамаяна" мають місце свідчення досить поширеного в ті часи стихійно-атеїстичного світогляду. Спостереження природних явищ наштовхувало на думку, що вони здійснюються без зовнішнього втручання, що речі виникають завдяки дії природних сил або діяльності людини.
Відсутність вагомих свідчень призводило до сумніву, а то й до прямого заперечення існування загробного світу і безсмертя душі. Існуюча у світі несправедливість породжувала критичне ставлення до офіційних культів і жреців.
Вільнодумство як образ мислення пов'язаний з критикою релігійних вірувань виникає в Древній Індії, Китаї, Греції паралельно з розвитком філософії, яка, в свою чергу, не задовольняється міфологічним поясненням світу і шукає для цього розумні, раціональні, логічні підстави.
В античній Греції, а згодом в Римі, релігія домінувала не лише в духовному житті, а і в суспільному як державний культ, посягання на віру в богів сприймалося як замах на існуючий лад і спосіб життя. Платон (427-347 до н. е.) переконував, що атеїсти гірші ідолопоклонників-іновірців, їхнє існування недопустиме в жодному суспільстві, оскільки руйнує його підвалини, ніщо їх не може утримати від "нечестивої справи" і "беззаконного слова". За Платоном, атеїзм - це суспільна хвороба, джерело смут, беззаконня, аморальності.
В античні часи переслідували всіх, хто заперечував божества державного культу або народні вірування, не брав участі в релігійних церемоніях і обрядах. За звинуваченням у невірі в богів та "розбещені молоді" був засуджений на смерть Сократ. Крітій (V ст. до н. е.) відкрито заявив, що страх людей перед богами використовується владноможцями, щоб творити зло. Демокріт вбачав причину виникнення релігійних вірувань у страхах людей перед небесними явищами - громом, блискавкою, сонячним затемненням тощо.
В добу середньовіччя релігія набуває панівної форми світобачення та ідеології. Церковні догми стали вихідними елементами мислення. Позиції релігії і церкви підривали тільки антиклерикальні та єретичні рухи. Вже в XIII ст. розвивається релігійний скептицизм Сігера Брабанського у вигляді вчення про подвійну істину, тобто про те, що "істини розуму", здобуті зусиллями самої людини, можуть різнитися з "істинами віри", божого одкровення.
Епоха Відродження і Реформації заклали основи першого порівняльного аналізу християнства, ісламу, буддизму, низки культів азійського та африканського походження, що стали відомими завдяки великим географічним відкриттям. Були закладені основи історичного підходу до Біблії. Праця Коперника "Про обертання небесних сфер" (1543) зробила перший крок до звільнення природознавства від теології, започаткувала бурхливий процес секуляризації - звільнення різних сфер суспільного життя від диктату церкви. Це був виклик церковному авторитету в природничих питаннях.
Лекції з філософії і релігії не менш знаного представника німецької класичної філософії Г. Гегеля (1770-1831) містять грандіозну для свого часу спробу осмислити історію релігійних вірувань від так званих природних релігій (в яких ідея Бога постає як абсолютна сила природи, перед якою людина усвідомлює себе убогою) до світових релігій, зокрема християнства, яке Гегель називає абсолютною і нескінченною релігією, яка вже не може бути перевершеною, в якій, нарешті, відбулося примирення Бога і людини. У теорії Гегеля осмислення релігії набуває філософської основи і посідає належне місце в його філософській системі.
Гегель раціоналізував віру в Бога. Для Гегеля релігія - це сфера свідомості, в якій розкриваються всі таємниці світобудови, усунуто всі суперечності глибинної думки, де затихає весь біль почуттів. Вона є сферою вічної істини, вічного спокою, вічного миру. Людину робить людиною, стверджував філософ, думка як така, конкретна думка, або, точніше, те, що вона є дух. Як дух людина творить науку в усій її різноманітності, мистецтво, інтереси політичного життя, стосунки, пов'язані, зі свободою, тощо. Та всі ці різноманітні форми і всі складні переплетіння людських стосунюв, дій, насолод, усе те, що людина цінує і вшановує, в чому вона вбачає щастя, славу і гордість - все це, на думку Гегеля, знаходить своє найвище завершення в релігії, в думці, у свідомості. Релігія індивідуальна лише тією мірою, якою індивід належить якомусь цілому - сім'ї, нації, державі. Що б не уявляв індивід про свою самостійність, він не може вийти за чітко означені межі. Кожен індивід, оскільки він пов'язаний із духом свого народу, переймає з народженням віру батьків, і вона для нього є святинею і авторитетом. У Гегеля відсутня критика релігії, але має місце філософська рефлексія з приводу релігії, що є вагомим внеском в осмислення її ролі в со-ціокультурному контексті, релігія розглядається як недосконала форма філософського знання.
Значний крок в розвитку вільнодумства був зроблений Л. Фейєрбахом (1804-1872), головним питанням якого було питання про сутність людини. Вирішення цього питання розкриває пояснення релігії, Фейєрбах з'ясовує антропологічні основи релігійних вірувань. Бог, за Фейєрбахом, існує лише в уяві, будучи творінням релігійної фантазії - фантастичним відображенням людської сутності. Головною справою життя і філософії Фейєр-баха була критика релігії. Теологія, з точки зору Фейєрбаха, є способом мислення, що перешкоджає дослідженню природи і завжди переслідує філософію. Але чому філософія є завжди протилежністю теології? На це питання Фейєрбах відповідає так: фундаментом теології, є чудо і віра, фундаментом філософії - природа предметів і розум. Філософія розглядає закони моралі через моральні відносини, а теологія вважає їх заповідями Бога. Ключ до правильного розуміння сутності релігійних уявлень слід шукати, на думку німецького філософа, в умовах життя людей та в своєрідному їх відображенні у свідомості людини. Проте, в своїх працях Фейєрбах не зосереджував основної уваги на аналізі конкретно-історичних умов, що породжують релігію. Він говорив про два корені походження релігії, насамперед християнства, а саме - занепад античного світу і вираження народного духу. Більшою мірою Фейєрбах зосереджує увагу і вбачає своє завдання в тому, щоб показати як виникає релігійна психологія, релігійні переживання. Бог, за Фейєрбахом, є дзеркалом душі людини. В релігії відображається бажання людини бути незалежною, вільною і щасливою. Прагнення до щастя, вважав Фейєрбах, є глибинною основою релігії. В релігії людина, віддаляючись від себе та зосереджуючись на Богові, постійно звертається до самої себе. Релігія покликана таким почуттями та переживаннями як страх, радість, захоплення, любов. Фейєрбах пропонує такі основні принципи пояснення релігії, викладені в основній праці, присвяченій критиці релігії "Сутність християнства": 1) людина вірить у богів не лише тому, що має фантазію та почуття, а також тому, що їй притаманне прагнення бути щасливою; 2) вона вірить у досконалу істоту тому, що сама хоче бути досконалою; 3. людина вірить у безсмертну істоту тому, що сама боїться смерті і не хоче помирати. Релігія, на думку Фейєрбаха, паралізує прагнення людини до кращого життя у реальному світі. Сутність Бога - це відчужена сутність людини. Людина, вважав він, створила за соєю подобою духовну істоту, яку наділила своїми рисами (мудрістю, силою, волею, добротою) і поклоняється своєму творінню. Отже Бог - це сутність людини, перенесена на небо і протиставлена їй. Людина - страждуща істота, природа не відповідає на її страждання, сподівання і мрії, людина творить Бога як своє відчуження. Фейєрбах пропонує людству створення "нової релігії", заснованої на почутті, сердечному ставленні людини до людини, любові між "Я" і "Ти".
Людина повинна бачити в іншій людині Бога, ставитися до неї як до Бога, а не поклонятися вигаданій істоті. Це і призведе до подолання релігійного відчуження, на думку Фейєрбаха.
В цей період ідеї вільнодумства на Україні мали місце у творчості Т. Шевченка (1814-1861), І. Франка (1856-1916), Л. Українки (1871-1913), М. Драгоманова (1841-1895) та ін. Характерними для їхніх поглядів були відверта критика окремих релігійних догм, викриття антинародної діяльності служителів культу, засудження зв'язку церкви і світської влади, які стояли на чатах інтересів панівної верстви суспільства.
Атеїзм ХІХ-ХХ ст. - прояв радикалізму у вільнодумстві. Антирелігійні ідеї класиків марксизму звернені не лише до окремих представників освіченої частини суспільства, а до широких мас. Марксизм акумулював ідеї попередньої критики релігійних вірувань і, будучи за характером соціальною філософією, пов'язав критику релігії із завданнями перебудови соціуму.
К. Маркс (1818-1883) та Ф. Енгельс (1820-1895) підкреслювали, що релігія - це фантастичне відображення "в головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їхньому повсякденному житті, - відображенням, в якому земні сили набувають форму неземних". Таким чином, релігія дезорієнтує людину і демонструє її залежність від соціальних умов існування, закріплює і виправдовує цю залежність. Саме тому К. Маркс назвав релігію "ілюзорним щастям", "хибним світоглядом".
Основними принципами марксистського атеїзму є: 1. Оцінка релігії як сукупності ідей, породжених залежністю людини від стихійних сил природи і соціальних умов життя; 2. З'ясування зв'язку між релігією і панівними класами у суспільстві; 3. Констатація того факту, що боротьба з релігією - це, в першу чергу, боротьба із соціальною несправедливістю та експлуатацією; 4. Висновок, за яким усунення релігії слугуватиме розкріпаченню творчої активності трудящих мас в боротьбі за зміну умов земного життя формуватиме у людей впевненість у власних силах, підноситиме гідність особистості.
Критика релігії марксизмом завершується твердженням, що "людина - вища істота для людини", історія - це не лише процес перетворення світу, але і самої людини - розвиток людського в людині. Усунення релігії як ілюзорного щастя народу, є вимогою його справжнього щастя. Специфічною формою вільнодумства є нігілізм, започаткований Ф. Ніцше (1844-1900). Ніцшеанство сформувалося у 70-х - 80-рр. XIX ст., але вплив його на соціально-політичні реалії XX ст. є надто відчутним. Об'єктом критики Ф. Ніцше є християнство (праці "Антихристиянин", "По той бік добра і зла"). Згідно з Ніцше, християнство - релігія рабів. Воно лише для них є благом і необхідністю, а для людей вищого типу воно є кайданами. Тому релігія - це прояв волі до влади нижчих, щоб у такий хитрий спосіб підкорити вищих, мужніх людей. По відношенню до християнства Ніцше виступає нігілістом, заперечує його, пропонуючи переоцінку основних християнських цінностей - любові до ближнього, чесності, справедливості, співчуття. У зв'язку з цим він протиставляв античний світ, з йогом культом хоробрих і мужніх воїнів, християнському світу, який культивує страждущу людину. За його словами церква знищила все мужнє, войовниче, владолюбне, всі інстинкти, властиві вищому і найбільш вдалому типові "людина". Релігія, закликаючи до співчуття, каяття, жертовності, робить людину слабшою. Існуючу європейську християнську культуру він називає культурою занепаду, декадансу, хворобливості. Намагаючись вибудувати нову систему цінностей, Ніцше заявив: "Бог помер!". Це його вирок християнству. "Хай живе Бог!" - програма майбутнього. Надлюдина - це людина сильної волі, яка сама задає собі моральні цінності, сама вирішує що є добро і зло, не визнає осуду інших. В аспекті соціально-політичному буквально і брутально сприйняті ці ідеї мали жахливі наслідки.
Сучасне вільнодумство характеризує розмаїття точок зору вчених, філософів, митців і, навіть, як не дивно, теологів. Ставлення людини до релігії як колись так і сьогодні не вичерпується однозначним "так" або "ні". Наведемо деякі приклади.
Екзистенціалізм зосереджує увагу на проблемах свободи, вибору, відповідальності смерті, унікальності людського буття. Атеїстична течія в екзистенційній філософії представлена ідеями Ж.-П. Сартра (1905-1980) та А. Камю (1913-1960). Релігійний екзистенціалізм орієнтує людину на досягнення "трансцендентного" виміру буття, на рух від світу до Бога. На думку Сартра, атеїстична ідея більш послідовна. Він вчить, що навіть коли немає Бога, то все ж є принаймні одне буття, в якому існування передує сутності. Цим буттям є людина, яка спочатку з'являється у світі, існує і лише потім визначається. Звідси він робить висновок, що екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за існування. Отже, немає заданої людської природи; ніяка зовнішня сила, окрім самого індивіда, не може зробити його людиною. Тим самим атеїстична течія в екзистенціалізмі проводять важливу ідею індивідуальної відповідальності людини за все, що відбувається з нею та іншими людьми.
Представник неопозитивізму Б. Рассел (1872-1970) наполягав, що релігія оперує реченнями, які недоступні фактам, відповідно, які не піддаються перевірці, тому вони не хибні і не істинні, вони безсмисленні, а християнство є втіхою для тих, хто її потребує. Реалізація суспільних ідеалів досягається реформуванням та гуманізацією освіти і виховання, а зовсім не релігією.
Варіант поміркованого вільнодумства - скептицизму щодо засад ортодоксального християнства мав місце в межах християнської теології (наприклад, неотомізм, протестантська неорто-доксія), який розцінювався богословами як деструктивізм і загроза. Релігійні віровчення пристосовуються до сучасності і в їхніх межах відбувається внутрішнє протистояння фундамента-лізму та модернізму, що є певним виявом внутрішньо релігійного вільнодумства. Механізм трансформації теології непростий. Богослови невільні у тлумаченні і реформуванні віровчення. Непросто вхопити і перекласти на релігійну мову найбільш симптоматичні масові настрої і тенденції. Теологічні новації не підводять до атеїстичних висновків, а відбуваються в межах визнання "богооткровенної" істини і врешті пропонують нові способи їхнього витлумачення (екзегези). Звідси основна установка релігійного модернізму: для розуміння божественних істин необхідно застосування свідчень історії, антропології, філософії, тощо, використання методів сучасної науки для з'ясування вічних цінностей.
Видатнии французький теолог, палеонтолог і антрополог П'єр Тейяр де Шарден (1881-1955), основоположник католицького еволюціонизму претендував на створення наукової феноменології, яка б синтезувала дані науки і релігійного досвіду для розкриття смислу Всесвіту, породженням якого є людина. Він писав, що релігія і наука - дві нерозривно пов'язані сторони одного і того самого повного акту пізнання, який зміг би охопити минуле й майбутнє еволюції. Сучасна наука, вважав Тейяр де Шарден, довела, що світ перебуває у постійному русі і розвитку, тому необхідне докорінне переосмислення християнського світорозуміння. Спростовуючи ветхозавітний міф про створення Богом першолюдини - родоначальника всього людства, Тейяр де Шарден вважав, що людина - найбільш досконалий результат багатотисячолітньої еволюції органічного світу, яка в свою черту, є наслідком еволюції неорганічного світу. Французький теолог фіксує якісно відмінні стадії еволюції: "перед життя" (літосфера), "життя" (біосфера), "феномен людини" (ноосфера)
Матерія є "матриця" духовного начала. Духовне начало іманентне всьому сущому: як джерело цілісності потенційно воно міститься вже в молекулі та атомі. В людині воно проявляється як самосвідомість. Рушійною силою еволюції, згідно Тейяру де Шардену, виступає цілеспрямована свідомість, еволюція набуває теологічних форм: вершиною прогресу є пункт: "Омега" (символічне позначення Христа). Космогенез перетворюється у Хри-стогенез. Існуючий світ недосконалий, людські страждання - стимул активної діяльності, спрямованої на вдосконалення буття. Основою прогресу повинна стати любов, соціальний ідеал ототожнюється з "другим пришестям" Христа.
Узагальнюючи, варто зробити висновок, що вільнодумство супроводжує існування релігії завжди, проявляючи себе по-різному в різні епохи. Грунтом вільнодумства традиційно є наука і філософія. У відношенні "філософія - релігія" обидві сторони в одних випадках посилюють одна одну (наприклад, в інтерпретації етичних проблем), в інших - послаблюють (наприклад, у відмінному розумінні Абсолюта, абсолютної особистості). У відношенні "наука - релігія" справа складається інакше. Релігійні мотиви суперечать науці, тому науковці виступають проти їх поєднання, наукові доробки, відкриття здатні суттєво послабити релігію, тому що не узгоджуються з чудом та одкровенням. Наука та релігія несумісні по своїй суті. Упродовж тривалого часу церква прагнула підпорядкувати знання системі догматичних уявлень, обмежити сфери наукових досліджень або заборонити ті наукові відкриття, які руйнували основи релігійного світорозуміння. Варто згадати "Індекс заборонених книг", що публікував Ватикан з 1559 р. і відмінений лише в 1966 р. В ньому значилися твори близько восьми тисяч видатних мислителів: Галілея, Коперніка, Спі-нози, Канта, Бальзака та багатьох інших. Релігія і сьогодні все гучніше говорить про нездатність науки задовольнити духовні запити, виробити надійні моральні критерії і цінності.
Але релігія і вільнодумство існують у діалектичній єдності, конкуруючи між собою, водночас збагачуються, модифікуються і трансформуються, що дозволяє передбачити велике майбутнє як релігії так і вільнодумства з періодами толерантності, конфліктності, а то і гострої боротьби.
Схожі статті
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - Тема 1. Основи теорії релігії
Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ Тема 2. ПЕРВІСНІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ Тема 3. ЕТНІЧНІ РЕЛІГІЇ Тема 4. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ Тема 5. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ...
-
Тема 6. ХРИСТИЯНСТВО:ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА Тема 7. ПРАВОСЛАВ'Я Тема 8. КАТОЛИЦИЗМ Тема 9. ПРОТЕСТАНТИЗМ Тема 10. РЕЛІГІЯ І ЦЕРКВА В УКРАЇНІ СЬОГОДНІ...
-
Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ Тема 2. ПЕРВІСНІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ Тема 3. ЕТНІЧНІ РЕЛІГІЇ Тема 4. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ Тема 5. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - Розділ 1. Основи теорії релігії та її історична генеза
Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ Тема 2. ПЕРВІСНІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ Тема 3. ЕТНІЧНІ РЕЛІГІЇ Тема 4. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ Тема 5. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - Тема 6. Християнство:загальна характеристика
Тема 6. ХРИСТИЯНСТВО:ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА Тема 7. ПРАВОСЛАВ'Я Тема 8. КАТОЛИЦИЗМ Тема 9. ПРОТЕСТАНТИЗМ Тема 10. РЕЛІГІЯ І ЦЕРКВА В УКРАЇНІ СЬОГОДНІ...
-
Тема 6. ХРИСТИЯНСТВО:ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА Тема 7. ПРАВОСЛАВ'Я Тема 8. КАТОЛИЦИЗМ Тема 9. ПРОТЕСТАНТИЗМ Тема 10. РЕЛІГІЯ І ЦЕРКВА В УКРАЇНІ СЬОГОДНІ...
-
Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розповідали його учні, передавалося усно з покоління в покоління. І тільки через декілька століть...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 1. Сутність і форми вільнодумства
1. Сутність і форми вільнодумства. 2. Основні етапи розвитку вільнодумства. 1. Сутність і форми вільнодумства Релігія є універсальним елементом духовного...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - Тема 15. Релігія та вільнодумство у вияві людської духовності
1. Сутність і форми вільнодумства. 2. Основні етапи розвитку вільнодумства. 1. Сутність і форми вільнодумства Релігія є універсальним елементом духовного...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 1. Релігія і політика: трансформації співвідношення
Тема 11. СУСПІЛЬСТВО, РЕЛІГІЯ І ПРАВО: ФУНКЦІОНАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ Тема 12. РЕЛІГІЯ ТА МОРАЛЬ Тема 13. НАУКА ТА РЕЛІГІЯ Тема 14. МІСТИЦИЗМ...
-
Тема 11. СУСПІЛЬСТВО, РЕЛІГІЯ І ПРАВО: ФУНКЦІОНАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ Тема 12. РЕЛІГІЯ ТА МОРАЛЬ Тема 13. НАУКА ТА РЕЛІГІЯ Тема 14. МІСТИЦИЗМ...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - Розділ 3. Релігія та інші вияви духовної культури
Тема 11. СУСПІЛЬСТВО, РЕЛІГІЯ І ПРАВО: ФУНКЦІОНАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ Тема 12. РЕЛІГІЯ ТА МОРАЛЬ Тема 13. НАУКА ТА РЕЛІГІЯ Тема 14. МІСТИЦИЗМ...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 1. Характерні риси етнічних релігій
1. Характерні риси етнічних релігій. 2. Види етнічних релігій. 1. Характерні риси етнічних релігій На зміну родоплемінним віруванням приходять етнічні...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 2. Функціональна взаємодія релігії, держави і права
Взаємозалежність релігії і права як регулятивних систем, їх узгоджений вплив на соціальний розвиток полягає передусім у тому, що вони є регулятором...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - Тема 3. Етнічні релігії
1. Характерні риси етнічних релігій. 2. Види етнічних релігій. 1. Характерні риси етнічних релігій На зміну родоплемінним віруванням приходять етнічні...
-
1. Загальна характеристика первісних форм релігії. 2. Ранньоістиричні форми релігії та родоплеменні культи: фетишизм, тотемізм, табу, магія, анімізм. 3....
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 1. Загальна характеристика первісних форм релігії
1. Загальна характеристика первісних форм релігії. 2. Ранньоістиричні форми релігії та родоплеменні культи: фетишизм, тотемізм, табу, магія, анімізм. 3....
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 2. Види етнічних релігій
1. Характерні риси етнічних релігій. 2. Види етнічних релігій. 1. Характерні риси етнічних релігій На зміну родоплемінним віруванням приходять етнічні...
-
1. Містицизм, його типологія, особливості та проблеми вивчення як ненауково-наукового феномена. 2. Містерії як форма освоєння трансцендентної реальності...
-
1. Містицизм, його типологія, особливості та проблеми вивчення як ненауково-наукового феномена. 2. Містерії як форма освоєння трансцендентної реальності...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 5. Наукові принципи класифікації релігій
У широкому розумінні релігія - це один із найважливіших елементів духовної культури людини, який відображає її ставлення до божественного, зв'язок з...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 1. Наука і релігія як специфічні способи засвоєння реальності
1. Наука і релігія як специфічні способи засвоєння реальності. 2. Історичні типи співіснування науки та релігії. 3. Сучасна метанаукова парадигма. 4....
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - Тема 13. Наука та релігія
1. Наука і релігія як специфічні способи засвоєння реальності. 2. Історичні типи співіснування науки та релігії. 3. Сучасна метанаукова парадигма. 4....
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 1. Місце моралі та релігії в системі духовних вимірів людства
1. Місце моралі та релігії в системі духовних вимірів людства. 2. Кореляція опозицій релігійність - духовність, моральність - мораль. 3. Природа,...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - Тема 12. Релігія та мораль
1. Місце моралі та релігії в системі духовних вимірів людства. 2. Кореляція опозицій релігійність - духовність, моральність - мораль. 3. Природа,...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - Тема 2. Первісні форми релігії
1. Загальна характеристика первісних форм релігії. 2. Ранньоістиричні форми релігії та родоплеменні культи: фетишизм, тотемізм, табу, магія, анімізм. 3....
-
1. Загальна характеристика православ'я. 2. Віросповідні і культові особливості православ'я. Вплив православ'я на розвиток загальнолюдської та...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 1. Загальна характеристика православ'я
1. Загальна характеристика православ'я. 2. Віросповідні і культові особливості православ'я. Вплив православ'я на розвиток загальнолюдської та...
-
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - Тема 7. Православ'я
1. Загальна характеристика православ'я. 2. Віросповідні і культові особливості православ'я. Вплив православ'я на розвиток загальнолюдської та...
-
На межі хх-ххі ст. майже всі основні конфесії прийняли програмні документи, в яких сформульована установка на взаємодію зі світським суспільством,...
Релігієзнавство - Мозговий Л. І. - 2. Основні етапи розвитку вільнодумства