Релігієзнавство - Лубський В. І. - §2. Фрігійська релігія

В північно-західній частині Малої Азії ше 2 тис. р. до н. е. оселилися племена фрігійців, які начебто в43 ст. до н. е. приймали участь в легендарній Троянській війні. Цілком достовірна їх участь в розгромі Хеттської держави в 12 ст. до н. е. В 10 - 8 ст. до н. е. відбулось піднесення Фрігійського царства, засновником якого вважають царя Гордія, а розквіт якого відбувався за царя Мідаса (738 - 696 р. до н. е.). Це була економічно міцна держава, недарма ж складалась легенда про те, що від дотику руки Мідаса все перетворювалося в золото, навіть їжа. Мідас звільнився від цієї тяжкої для нього здібності, коли викупався у річці Лантол, яка з того часу стала золотоносною. Міфи малюють Мідаса і як невігласа, який узявся судити музичне змагання козлоподібного бога Пана з всебічно обдарованим Аполлоном. Мідас присудив перемогу Панові, за це Аполлон нагородив його віслячими вухами, які він змушений був ховати під фрігійським ковпаком. Так ось, цей Мідас стояв біля джерел фрігійської релігії.

Це легенда. Але розквіт Фрігідії насправді пов'язаний з монополією на виробництво заліза в період настання "залізного віку". Фрігія встановила своє панування на Егейському морі. Але вже в 7 ст. до н. е. значна частина її території була загарбана кіммерійцями, в 6 ст. до н. е. вона потрапила під владу Лідії, а потім - Персії, де остаточно втратила свою державність. Деякі вчені вважають фрігійську мову споріднену з вірменською, а отже, і фрігійську релігію з релігією вірмен.

Фрігійська релігія утворилася на основі місцевих племінних культів, а також релігійних здобутків стародавніх греків, племена яких з Македонії і Фракії склали основу фрігійського народу в кінці 2 тис. до н. е.

Центром віровчення фрігійської релігії є культ Великої матері - богині Кібели, що ще мала імена Ма, Реєя, і молодого вмираючого і воскресаючого бога Аттіса. Ми вже знаємо, що цей культ був і у хеттів. Але у фрігійців цей культ набрав своєрідного соці-ально-економічного і політичного забарвлення. Справа в тому, що в ту епоху царська верхівка, остерігаючись зростаючої влади служивого чиновництва, що намагалось утвердити спадковість своїх посад, чинів і багатств, широко вживала заміщення посад вищих чиновників, писш'в, воєначальників євнухами. Хлопчи-ки-євнухи, оскоплені ще в дитинстві, мали безумовні переваги у освіті і кар'єрі перед своїми ровесниками. Вищі чиновники і жреці, будучи євнухами, вимагали ідеологічного виправдання свого становища. Звідси утвердження міфа про Аттіса, який щоб уникнути домагань своєї матері на коханця, піддав себе самоос-копленню і вмер під своїм священним деревом - сосною. Але богиня, що покохала Аттіса, домоглась воскресіння його. Цим подіям були присвячені особливі весняні свята, які ще у хеттів входили в державний культ. В фрігійському культі теж були поширені оргаїстичні обряди та самоосколлення жерців, які присвячували себе богові Аттісові і цим звільняли себе від пристрастей, що гублять людство і знецінюють мораль. Пошуки шляхів морального удосконалення, хай таким дивним на наш погляд шляхом, є одним з нових моментів релігійного розвитку навіть періоду глибокої стародавності.

В західній частині Малої Азії в плодючій долині р. Герм розташувалась на початку 1 тис. до н. е. держава Лідія. Вона прославилась золотим піском річки Герм. Географічне становище на торговельних шляхах з Європою, на Близький Схід теж сприяло розвитку цієї держави. Перший час Лідія входила в склад Фрігії і там надбала фрігійську культуру і релігію. З 7 ст. до н. е. - вона вже незалежна держава з столицею в м. Сарди. Тісний зв'язок з Стародавньою Грецією привів до спийняття грецького релігійного впливу, грецької міфології. Країна була дуже багата. В Лідії вперше в світі стали карбувати золоту монету. Ім'ям останнього лідійського царя Креза (595-546 рр. до н. е.) стало на-рікатися колосальне багатство.

Лідійський стародавній культ вславився своєю пишнотою.

В 546 р. до н. е. Лідія була завойована перським царем Кіром. Потім входила в склад держави Олександра Македонського.

Схожі статті




Релігієзнавство - Лубський В. І. - §2. Фрігійська релігія

Предыдущая | Следующая