Психологія - Русинка Іван - 9.3. Стратегії і тактики взаємодії

Конфлікт, як і будь-яке соціально-психологічне явище, можна розглянути як структуру і як процес, що розгортається в часі. Таким чином, він повинен мати певні фази, стадії свого виникнення, перебігу і завершення. В цьому випадку йдеться про динаміку конфлікту. Усвідомлення періодів та етапів розвитку конфлікту дає змогу виробити більш ефективну програму врегулювання конфлікту як самими учасниками конфлікту, так і сторонніми силами, які можуть бути залучені до цього процесу.

Найбільш привабливою з практичного погляду є версія динаміки конфлікту, викладена авторами підручника з конфліктології за редакцією A. C. Карміна, яка включає такі стадії:

- передконфліктна ситуація характеризується напруженістю у стосунках, але вона не виливається у відкриті конфліктні зіткнення;

- інцидент - привід, з якого конфлікт починається;

- ескалація - розгортання конфлікту;

- кульмінація - найвища точка у розвитку конфлікту;

- постконфліктна ситуація характеризується частковою і повною нормалізацією стосунків.

Вивчаючи динаміку конфлікту, важливо пам'ятати, що його можна зупинити на будь-якій стадії за добровільної згоди обох сторін, коли усвідомлені причини, що його спровокували, вичерпані ресурси обох сторін або - і це найцікавіше - формується новий погляд на проблему з обох сторін, з урахуванням нового контексту, внаслідок чого ситуація перестає сприйматися як конфліктна.

9.3. Стратегії і тактики взаємодії

Традиційні стратегії поведінки, які вибирають учасники конфлікту, розрізняються залежно від їх орієнтації на досягнення своїх цілей або орієнтації на цілі партнера. Ці стратегії визнаються більшістю конфліктологів, хоча різні автори називають їх різними термінами:

- домінування (конкуренція, суперництво, боротьба, напористість);

- уникнення, ігнорування;

- поступка (пристосування);

- співробітництво (кооперація, інтеграція);

- компроміс.

Добре відома схема Томаса - Кілмена ілюструє ці стратегії. Вони розміщені залежно від ступеня орієнтації учасників ситуації на власні інтереси й інтереси партнера.

На початку осі міститься нульова точка - ухилення, в якій не задовольняються нічиї інтереси. Ця стратегія і відповідний їй стиль поведінки реалізується, коли людина не відстоює свої права, не співробітничає ні з ким для вирішення проблем або просто ухиляється від вирішення конфлікту. Така стратегія означає, що людина ігнорує конфліктну ситуацію, побоюючись конфронтації; ухиляння від конфлікту може призвести до його ескалації, позаяк проблеми не вирішуються і учасники конфлікту залишаються незадоволеними.

Вертикальна вісь відображає прагнення задовольнити свій інтерес, не беручи до уваги інтереси партнера, - це стратегія суперництва.

Ця тактика застосовується опонентами у більш ніж 90 % конфліктів. Це і зрозуміло, адже конфлікт, власне, і полягає у протиборстві, у намаганні якщо не перемогти, то принаймні пригнітити активність опонента. Особистість або група тому і йдуть на конфлікт, оскільки іншими способами домовитися з опонентами не вдається.

Ті, хто порушують мир, не ненавидять його як такий, а тільки хочуть іншого миру, який відповідав би їх бажанням.

Августин Блаженний

З цієї причини тактичні прийоми суперництва більш різноманітні, ніж ті, які дають можливість реалізувати інші стратегії. Історично склалося так, що саме такі способи впливу вдосконалювалися більшою мірою, ніж миротворчі, особливо в процесі ескалації конфлікту, коли розширюється й удосконалюється спектр засобів впливу на опонента. З іншого боку, більшу увагу до цієї стратегії викликає те, що вона має очевидні переваги, саме у конкуренції народжується найкраще: вона - пожива для генія. У конкуренції, жорстокій і безкомпромісній сутичці з оточенням, виявляються і випробовуються найкращі справжні, приховані властивості людини, народжується й стверджується щось принципове нове, креативне, здатне змінити уявлення партнерів один про одного, створює у стосунках новий контекст і трансформує їх взаємодію у конструктивне русло.

Суперництво, якщо розглядати його у граничних вимірах, - найбільш плідне і природне вправляння нашого розуму і нашої волі. Коли на нас нападають, колють зі всіх боків, то тим самим будять дух боротьби і жагу до перемоги. Бойовий запал розпалює нашу уяву, і настільки захоплює нас, що піднімає над самим собою. Ми демонструємо дива кмітливості, фантазії, як вже зазначалося, проступають наші найкращі здібності, виявляються необхідні якості, які разом і утворюють наш справжній скарб, нашу могутність.

Тут доречно зауважити, що інші люди, наші потенційні суперники, тоді тільки і починають серйозно сприймати люд, коли ми демонструємо свої здібності, які виявляють у нас серйозного конкурента, що у свою чергу, сприймається ними як загроза для себе. Виявлені здібності - найнадійніша зброя, необхідна у битві з людьми і життям взагалі. Хоча, насправді, все набагато простіше: за допомогою своїх здібностей ми просто намагаємося дати людям зрозуміти, що хочемо залишатися незалежним від них, але саме це їх найбільше і бентежить, оскільки робить безсилими у спробах встановити над нами контроль.

Натомість зовсім інша картина спостерігається, коли людина обороняється: у такій позиції їй явно бракує вигадливості, комбінаційності, креативності, які повною мірою виявляються у конкурентній стратегії.

Той завжди позаду, хто не сміє обігнати.

Квінтіліан

Водночас у конкуренції, як і в будь-якому іншому явищі, є суто негативні сторони: саме в цій стратегії люди вступають у жорстке або навіть жорстоке протиборство одне з одним; саме тут вони неминуче, непримиренно, хворобливо зіштовхуються в безкомпромісній боротьбі як одвічно чужі, ворожі світи, що заперечують один одного; своєю взаємною нетерпимістю, вони не тільки ставлять одне одного під сумнів, а й, висловлюючись шахматною термінологією, "знімають", тобто усувають одне одного. Хоча, насправді, нічого дивного, в цьому немає. На цьому тримається світ. Це тільки в теорії немає нічого прекраснішого за рівність, у реальному житті - все навпаки: немає нічого більш нездійсненного і фантастичного, ніж рівність, оскільки реальний світ живе за іншими законами. У цьому світі сильний завжди підминає під себе слабкого - це правило однаковою мірою стосується і правителів, і цілих народів, і окремих людей. І в цьому порядку речей, який ми про людське око засуджуємо, а насправді всі йому несвідомо підкоряємося, - і виявляється всезагальний, незмінний і споконвічний закон природи. Якщо мислити спрощеними категоріями і дивитися на речі, зважаючи на життєві реалії, то, як виявляється, кожного разу вступаючи у взаємодію з іншими, ми свідомо чи ні, залежно від ситуації, в якій опинилися випадково або яку змоделювали заздалегідь, виконуємо ту чи іншу роль - або ката, або жертви. Більше того, невблаганна логіка реального життя переконує у тому, що як тільки перестаєш бути катом, то відразу перетворюєшся на жертву.

Якщо кожен із нас добре покопається в собі, то виявить, що його бажання і сподівання виникають і живляться більшою мірою за рахунок когось іншого. Як і в природі: зародження, живлення і ріст кожної речі є водночас руйнуванням і загибеллю іншої.

М. Монтень

Інший негативний бік суперництва як стратегії у тому, що воно створює у людини спокусу виграти за будь-яку ціну, навіть із застосуванням брудних технологій. Часто суперництво не тільки стає стратегією поведінки у конфліктних ситуаціях, а й перетворюється на стиль життя людини, підпорядковуючи собі її духовні, фізичні та інтелектуальні сили. За інших умов воно здатне загнати у безвихідь або призвести до знесилення, оскільки на певному етапі свого життя людині дуже важко зупинитися і переосмислити цінність і значущість того, до чого так сильно і вперто вона прагнула. У більшості випадків досягнувши вершини своїх амбітних прагнень, людина починає відчувати внутрішню спустошеність, усвідомлюючи, що реалізація поставленої мети не принесла їй справжнього внутрішнього задоволення, на яке вона так розраховувала, а навпаки, призвела до порушення внутрішньої гармонії, повної руйнації стосунків з оточенням, і врешті-решт, до втрати власного "Я". Це може мати для особистості катастрофічні наслідки, як у полковника Курбаса, головного героя знаменитого фільму Ф. Копполи "Апокаліпсис",

Перемозі гріш ціна,

Якщо не дає нам радості вона.

В. Шекспір

Водночас той, хто використовує суперництво для досягнення своєї головної мети, повинен мати надзвичайно розвинуті вольові якості, винахідливий інтелект, янгольське терпіння, гумову гнучкість та абсолютну цілеспрямованість, необхідні для того, щоб самому собі створити "запас міцності" з урахуванням ситуацій, коли події можуть розвиватися не за тим сценарієм, який він собі накреслив.

Завершуючи розгляд суперництва як стратегії, необхідно зазначити, що воно може бути ефективним, якщо особистість володіє певною владою (особистісні якості, властивості), а також певним статусом для втілення цієї стратегії в реальній практиці. Проте необхідно зважати на те, що поведінка людини конкурентного типу часто породжує відчуження у тих людей, з якими вона взаємодіє, руйнує продуктивну взаємодію. Дуже часто суперництво є найкращим засобом для нажиття собі ворогів, адже можливими успіхами особистість із конкурентною орієнтацією породжує заздрість в інших людях, а в разі невдачі - викликає зловтіху; люди ревниво ставляться до тих, хто вищий за них, і ніколи не вибачають тому, хто з ними взаємодіє, його переваги над ними. Цей факт підштовхує людей до формування об'єднаної коаліції проти спільного ворога, що викликано їх природним намаганням захистити себе від реальної або можливої агресії з його боку в майбутньому.

Ті самі засоби, що роблять людину здатною розбагатіти, заважають їй насолоджуватися багатством.

А. Рівароль

Горизонтальна вісь, спрямована в бік наростання поступливості опоненту, демонструє стратегію пристосування до опонента, аж до повної капітуляції перед його вимогами. Часто поступка може стати переможним моментом у напруженій ситуації, яка змінює її перебіг на більш сприятливий, що допомагає зберегти ресурси до зручнішого моменту. Якщо баланс сил складається явно не на нашу користь, капітуляція може виявитись найкращим виходом, що допомагає перегрупувати сили і чекати на слушний момент, коли виникне можливість завдати невідворотного удару в найбільш слабку ланку і в найбільш несприятливий для опонента момент.

У центральній частині простору між осями розміщується багато точок можливого компромісу. Ідеальним компромісом можна вважати задоволення інтересів кожної сторони наполовину. Однак компроміс часто є лише тимчасовим виходом, оскільки жодна сторона не задовольняє своїх інтересів повністю і основа для конфлікту зберігається. Крім того, якщо компроміс було досягнуто без прискіпливого аналізу інших можливих варіантів вирішення, він може бути далеко не оптимальним виходом із конфлікту.

Нарешті, ще одна стратегія поведінки у конфліктній ситуації позначається точками, які мають одночасно високі значення координат X і У. Це стратегія співробітництва, яка передбачає максимально можливе задоволення як своїх інтересів, так й інтересів партнера. Це такий тип взаємодії, за якого його учасники прагнуть не тільки вирішити проблему, а й орієнтуються на збереження позитивних відносин на далеку перспективу. У більшості випадків це варіант вважається бажаним, але в конкретній конфліктній ситуації майже нереальним.

Перемога народжує ненависть, і переможений живе у смутку. В щасті живе спокійний, який відмовився від перемоги і поразки.

Дхаммапада

Кожна із зазначених стратегій може бути оптимальною і забезпечити найкращий ефект залежно від конкретних умов виникнення і розвитку конфлікту. Вибираючи стратегію своєї поведінки в конфлікті, доцільно в кожному конкретному випадку виходити з того, наскільки важливе для особистості досягнення ефективного результату, з одного боку, і збереження хороших стосунків з опонентом (партнером), з іншого.

Схожі статті




Психологія - Русинка Іван - 9.3. Стратегії і тактики взаємодії

Предыдущая | Следующая