Психологія - Русинка Іван - 3.2. Теорія А. Адлера

Вплив 3. Фрейда на подальший розвиток психології особистості був дуже великий. Одним із найяскравіших представників так званого постфрейдистського напряму в психології можна вважати основоположника індивідуальної психології Альфреда Адлера.

Визнаючи значення спадковості та оточення у формуванні особистості, Адлер наполягав, що індивідуум - це щось більше, ніж тільки продукт цих двох впливів.

Адлер сформував вчення про компенсацію як властиве людині почуття неповноцінності, що є універсальним механізмом психічного розвитку. Згідно з Адлером, основними рушійними силами розвитку людини є універсальне прагнення до вищості, переваги, успіху, досконалості.

Він вважав, що це прагнення е вродженим і ми ніколи не звільнимося від нього, тому що це прагнення і є саме життя. Проте це почуття треба виховувати і розвивати, якщо ми хочемо реалізувати свій людський потенціал. Воно з часом стає джерелом мотивації, силою, яка організовує наше життя і надає йому смисл.

Той, хто не задоволений собою, постійно готовий до реваншу.

Ф. Ніцше

Під впливом філософії X. Вайїнгера А. Адлер розвинув ідею про те, що на людей сильніше впливають їх очікування стосовно майбутнього, ніж реальні минулі переживання. В розумінні X. Вайїнгера людей спонукає до певної поведінки не тільки те, що істинне, а й те, що вони вважають істинним. Оскільки особистість кожного індивідуума є його власним творінням, він може і повинен досягати ті цілі, які найбільшою мірою відображають його "стиль життя". Коли мета відома, всі подальші дії для індивідуума наповнюються смислом.

З огляду на сказане можна зробити висновок: у житті має значення не те, що є абсолютно правильним або може виявитися таким, а те, що ми вважаємо абсолютно правильним. З цього випливає, що науці краще розвивати концепції практичні та корисні для людей, які прагнуть зрозуміти себе і свої життєві обставини, в яких належить комфортно облаштуватися.

3.3. Теорія В. Франкла

Австрійський психолог і психіатр, творець логотерапії (від грец. логос - смисл) В. Франкл вважав, що головною рушійною силою життя кожної людини є прагнення до пошуку нею смислу життя і боротьба за нього.

Але реалізувати сенс життя вдається небагатьом. Відсутність сенсу життя або неможливість його реалізації породжує стан екзистенціального вакууму або відчуття безцільності та порожнечі, які лежать в основі так званих ноогенних неврозів (апатія, депресія, втрата інтересу до життя, наркоманія, агресивність, моральне падіння, правопорушення). Брак смислу життя можна частково компенсувати потягом до влади, сексуальних та інших утіх, бажанням грошей та інших матеріальних цінностей, однак це не вирішує проблеми.

Смисл є унікальним для кожної людини і кожного моменту її життя (на відміну від цінностей - свого роду смислових універсалій, які узагальнюють досвід людства). Здійснюючи смисл, людина тим самим здійснює себе.

Мета логотерапії - допомогти побачити весь спектр потенційних смислів, які містяться в ситуації, з яких істинний тільки один (його визначає совість). У кожної особистості є своє призначення і місце в цьому житті, і кожна людина має знайти й реалізувати їх.

Головний принцип логотерапії полягає у твердженні, що сутність людини - не в отриманні задоволення або уникненні болю, а в розумінні й реалізації нею сенсу життя. Людина готова йти на страждання за умови, що її страждання має сенс. Як писав Ф. Ніцше, у кого в житті є "для чого", той може винести майже кожне "як".

Людина, яка надана сама собі, не здатна вийти з глибинних корінних суперечностей розколеного й роздробленого світу і не знаходить твердої опори ні в чому. Але бездонна глибина і принципова непереборність цих суперечностей ні соціальними перебудовами, ні філософськими доктринами свідчать про наявність таємниці, яка стоїть за ними, без якої немає жодного сенсу в людському існуванні. Цією таємницею є Бог. Без віри в абсолютне, що є джерелом найвищого просвітленого розуміння, людина ніколи не може бути щасливою.



Схожі статті




Психологія - Русинка Іван - 3.2. Теорія А. Адлера

Предыдущая | Следующая