Правознавство - Олійник А. Ю. - § 6. Склад злочину та його ознаки

Термін "склад злочину" (латинською мовою - corpus delicti) вперше ввів в обіг в 1581 р. Проспер Фаринацій. Склад злочину - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак (елементів), які утворюють і характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Значення (функції) складу злочину. 1. Фундаментальна функція полягає в тому, що склад злочину: а) є законною підставою кримінальної відповідальності (склад злочину описано в КК); б) є єдиною підставою кримінальної відповідальності (будь-яка інша підстава не породжує кримінальну відповідальність, інакше кажучи, аналогія закону заборонена); в) є необхідною підставою кримінальної відповідальності (без встановлення в діянні особи складу злочину її неможливо притягнути до кримінальної відповідальності). 2. Процесуальна функція полягає в тому, що склад злочину встановлює певні межі розслідування. 3. Розмежувальна функція полягає в тому, що склад злочину дозволяє один склад злочину відмежувати від іншого чи від незлочинного діяння. 4. Гарантійна функція полягає в тому, що встановлення в діянні особи ознак злочину є гарантією прав людини.

Встановлення відповідності діяння, вчиненого особою, складу злочину, описаному в КК та його юридичне закріплення, називається кваліфікацією злочину. Кваліфікація є офіційною та неофіційною. Офіційна кваліфікація здійснюється уповноваженими державними органами. її наслідки є обов'язковими. Неофіційна - науковцями. Наслідки її необов'язкові.

Склади злочинів розподіляють за певними підставами на групи (види). Цей розподіл називають класифікацією складів злочинів.

За ступенем суспільної небезпеки склади злочинів поділяють: а) на основні. Основний - це такий склад, у якому міститься сукупність ознак злочину одного виду без обтяжуючих і пом'якшуючих ознак. Основні склади злочинів - це, як правило, передбачені частинами першими статей Особливої частини КК. Наприклад, крадіжка, передбачена ч. 1 ст. 185 КК; б) кваліфіковані (з обтяжуючими обставинами); в) особливо кваліфіковані (з особливо обтяжуючими обставинами). Кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади злочинів - це склади, які фіксують різновид злочину певного виду. Як правило, це склади злочинів, передбачені частиною другою чи послідуючими частинами статті Особливої частини КК. Наприклад, крадіжка, вчинена повторно (ч. 2 ст. 185 КК) - кваліфікований склад злочину. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло (ч. З ст. 185 КК), крадіжка, вчинена у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК), крадіжка, вчинена у особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 185 КК), - це особливо кваліфіковані склади злочинів; г) привілейовані (з пом'якшуючими обставинами). Це такі склади, що фіксують різновид злочину з пом'якшуючими обставинами. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК).

За способом описання склади злочинів поділяють на: а) прості. Це такі склади, що характеризуються одномірністю його елементів. Скажімо, один об'єкт, одне діяння, одна форма вини. Наприклад, вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК: один об'єкт - життя, одне діяння - вбивство, одна форма вини - умисел; б) складні. Це такі склади, котрі характеризуються багатомірністю його елементів. Наприклад, декілька об'єктів (при розбої (ст. 187 КК) - об'єктами є власність та здоров'я потерпілого).

За особливостями конструкції об'єктивної сторони склади злочинів поділяють на: а) матеріальні (це такі склади, у яких момент закінчення злочину пов'язується з настанням суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, вбивство, ч. 1 ст. 115 КК); б) формальні (це такі склади, у яких момент закінчення злочину пов'язується з вчиненням суспільно небезпечного діяння - дії або бездіяльності. Наприклад, державна зрада - ч. 1 ст. 111 КК); в) усічені (це такі склади злочинів, у яких момент закінчення переноситься на стадію готування або замаху на злочин. Наприклад, організація озброєної банди-ст. 257 КК).

Склад злочину, як зазначалось, утворюють об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Об'єктивними ознаками складу злочину є об'єкт і об'єктивна сторона. Суб'єктивними ознаками складу злочину е суб'єкт і суб'єктивна сторона.

Об'єкт злочину - те, на що завжди посягає злочин і чому він завдає шкоди чи ставить під загрозу заподіяння шкоди. Об'єктом злочину є правовідносини, які охороняються КК від злочинних посягань. Такі відносини перераховані ч. 1 ст. 1 КК. Це - права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, миру і безпеки людства.

Види об'єктів: а) загальний - сукупність усіх охоронюваних КК правовідносин (перелік їх дано і ч. 1 ст. 1 КК); б) родовий - частина загального об'єкта, що представляє собою групу однорідних чи тотожних правовідносин, на які посягають однорідні чи тотожні злочини (наприклад, основи національної безпеки, життя громадян, здоров'я громадян; в) безпосередній об'єкт - ті правовідносини, яким безпосередньо завдається злочином шкода. Наприклад, при вчиненні вбивства - це життя конкретної особи. Зазначимо, що безпосередній об'єкт може поділятися на основний і додатковий. Наприклад, при вчинені розбою (ст. 187 КК) основним об'єктом є власність потерпілого, додатковим - здоров'я потерпілого. Зауважимо, що додатковий об'єкт може бути обов'язковим чи факультативним. При вчиненні розбою здоров'я потерпілого є додатковим обов'язковим об'єктом. Це пояснюється тим, що здоров'я потерпілого обов'язково пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження при вчиненні розбою. Коли ж додатковий об'єкт пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження не завжди його називають факультативним. Наприклад, при вчиненні хуліганства (ст. 296 КК). Основним безпосереднім об'єктом при вчиненні хуліганства є громадський порядок, який обов'язкового пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження. У той же час. при вчиненні хуліганства може бути пошкодженим чи ставитися під загрозу пошкодження (крім громадського порядку), ще й, наприклад, власність, здоров'я потерпілого, діяльність підприємства. Названі об'єкти, як такі, що не завжди пошкоджуються чи ставляться під загрозу пошкодження, називають факультативними.

Значення об'єкта злочину: є ознакою складу злочину; служить правильній кваліфікації вчиненого злочину; родовий об'єкт злочинів є підставою для побудови Особливої частини КК - у кожному з розділів Особливої частини зосереджені злочини, які посягають на однорідні чи тотожні правовідносини. Наприклад, розділ 2 - злочини, які посягають на життя або здоров'я потерпілих.

При вчиненні окремих злочинів посягання може спрямовуватись безпосередньо на предмет злочину. Під предметом злочину розуміють речі матеріального світу, впливаючи на які пошкоджується чи ставиться під загрозу пошкодження об'єкт злочину. Наприклад, при вчиненні крадіжки об'єктом злочину е власність, а предметом - та річ, яку викрадають, скажімо гроші. Види предметів злочину: люди, тварини, рослини, речі (у розумінні майно - у них вкладена людська праця). Значення предмета злочину - допомагає визначити об'єкт злочину та показує розмір заподіяної шкоди (збитків).

Об'єктивна сторона - це зовнішня сторона злочину. Інакше кажучи, як злочин проявляється зовні. Основні ознаки об'єктивної сторони злочину в матеріальних складах злочинів: а) діяння (дія або бездіяльність - про їх зміст йшлось при розгляді теми "Злочин: поняття та ознаки"), б) злочинні наслідки (це шкідливі зміни в об'єкті посягання), в) причинний зв'язок між вчиненим діянням та злочинними наслідками (причинний зв'язок - це такий зв'язок між явищами, при якому одне явище породжує інше. Ознаки причинного зв'язку: 1) діяння повинно передувати наслідку; 2) наслідок є результатом саме цього, а не іншого діяння; 3) наслідки з об'єктивною закономірністю виникають у результаті вчиненого діяння). Скажімо, при вчинені вбивства об'єктивними його ознаками є: дія чи бездіяльність, що призвели до настання смерті потерпілого, наприклад, постріл чи ненадання їжі; злочинні наслідки у виді смерті потерпілого; причинний зв'язок між вчиненим діянням і настанням смерті потерпілого, інакше кажучи, що саме це діяння особи і призвело до смерті потерпілого, а не якесь інше. Основні ознаки об'єктивної сторони злочину у формальних та усічених складах злочинів: діяння (дія або бездіяльність). Наприклад, при вчиненні шпигунства (ст. 114 КК) достатньо передати іноземній державі відомості, що становлять державну таємницю, і об'єктивна сторона злочину вичерпана.

Факультативні (не обов'язкові) ознаки об'єктивної сторони злочину: місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя, засоби. Коли в диспозиції статті Особливої частини КК є пряма чи опосередкована вказівка на якусь з факультативних ознак, вона автоматично стає основною ознакою об'єктивної сторони. Наприклад, при вчиненні крадіжки (ст. 185 КК) об'єктивними її ознаками є: дія (саме викрадення), злочинні наслідки (виражаються заподіянням майнової шкоди потерпілому) та причинний зв'язок між вчиненим викраденням та заподіяними збитками. Однак, крім цих ознак, законодавець вказує й на додаткову ознаку об'єктивної сторони, а саме на спосіб викрадення - таємне викрадення. Таким чином, для крадіжки характерно чотири обов'язкові ознаки об'єктивної сторони.

Об'єктивна сторона злочину буде відсутньою, коли: діяння вчинене внаслідок нездоланної сили - дії об'єктивних факторів (стихійних сил природи, тварин, хворобливих процесів, механізмів і т. п.), фізичного чи психічного примушування, яке також є нездоланним.

Значення об'єктивної сторони: об'єктивна підстава кримінальної відповідальності; ознака складу злочину, за яким розрізняють злочини.

Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ст. 18 КК). Ознаки суб'єкта злочину:

А) суб'єктом злочину, згідно КК, може бути тільки фізична особа, тобто людина;

Б) така особа повинна бути осудною. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК). Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч. 2 ст. 19 КК). Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню (ч. З ст. 19 КК). Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 20 КК). Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності;

В) суб'єктом злочину є не будь-яка людина, а лише та, яка досягла віку, з якого, згідно КК, настає кримінальна відповідальність. Згідно ст. 22 КК, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена, громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345,346,350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345,346,350,377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), згвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186,262,308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262,308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

Окремі злочини (наприклад, військові злочини, злочини у сфері службової діяльності) можуть бути вчинені лише спеціальними суб'єктами злочину. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа (ч.2 ст. 18 КК).

Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину. Ознаки суб'єктивної сторони: а) вина; б) мотив; в) мета. Вина є обов'язковою ознакою злочину; мотив, мета - факультативними. Серед суб'єктивних ознак виділяють ще й емоційний став особи.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). Отже вина є умисною та необережною.

Умисна вина (умисел) є двох видів: прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережна вина (необережність) також є двох видів: злочинна самовпевненість та злочинна недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), не повинна була і не могла їх передбачити - у наявності казус. За таких умов особа кримінальної відповідальності не несе через відсутність вини.

Мотив злочину - це внутрішні спонукання до злочину, психологічна причина злочину.

Мета злочину - це уявний бажаний результат, якого прагне досягнути особа.

Схожі статті




Правознавство - Олійник А. Ю. - § 6. Склад злочину та його ознаки

Предыдущая | Следующая