Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Сучасний лібералізм

Поняття лібералізм має різні визначення. По-перше, лібералізм - образ мислення і діяльності, умонастрій, для якого характерні незалежність ставлення до традицій і звичок, прагнення і спроможність до активного самовизначення у світі. По-друге, лібералізм - сукупність ідейно-політичних вчень, політичних і економічних концепцій, що ставлять метою ліквідацію або пом'якшення різних форм державного і суспільного примусу, необмежену свободу підприємництва й торгівлі, парламентський устрій, плюралістичну демократію, широкі свободи індивідів в усіх сферах суспільного життя. В обох випадках йдеться про ідеї, що мають своїм початком період буржуазних революцій XVII-XVIII ст. і які отримали широке розповсюдження у XIX ст., коли у ряді країн Західної Європи виникли ліберальні партії, що ставлять метою перетворення суспільства на демократичних основах, рівності й соціальної справедливості, гуманізму. У світогляді лібералізму відповідають: вивільнення від групових, класових, націоналістичних тощо забобонів, терпимість, гуманізм, індивідуалізм, демократизм, самоцін-ність особи. У політичній сфері лібералізм грунтується на визнанні прав людини, розподілі влади на законодавчу, виконавчу та судову, свободі вибору занять, свободі конкуренції та ін.

Політичний лібералізм має корені у політико-соціологічних вченнях епохи Просвітництва, у політичній філософії Джона Ло-кка, Шарля Монтеск'є, в етиці правової філософії Іммануїла Канта та ін. Геологами лібералізму є Бенжамін Констан (1767-1839 рр.), премія Бентам (1746-1833 рр.), Алексіс Шарль де Токвіль (І805-1859 рр.). вторично виникнення класичного лібералізму пов' язане з появою нових для феодалізму соціальних спільностей власників. Та тоді свобода людини ще не вступає в драматичні відносини з новими капіталістичними відносинами, а розглядається як рівна, як свобода для всіх, а індивідуалізм - як розвиток і саомовираження особистості назустріч іншій особистості з огляду на загальну громадську справу. Філософ Бенжамін Конс-тан стверджував, що свобода людини - це особиста громадянська свобода, яка утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Права громадянина існують незалежно від державної влади і є для неї природними. Англійський філософ премія Бентам розробив теорію утилітаризму. Провідна ідея вчення - принцип корисності. В основі всіх дій людини лежить практична вигода, тісно пов' язана з почуттям задоволення та уникнення страждань. Корисність здатна запобігти будь-якому злу і досягти блага. Корисність - основа соціальних відносин, формує соціальні якості людини. Кожен дбає про себе і визнає свою вигоду, а загальне благо є лише сукупність індивідуальних благ, дає "найбільше щастя найбільшій кількості людей". I завдання держави - на основі корисності забезпечити найбільше щастя для найбільшої кількості людей. Такої мети можна досягти через політику лібералізму, вільний розвиток капіталістичних відносин, демократизацію державних інститутів та структур. Загальне щастя і соціальна гармонія можливі в межах капіталізму завдяки вільній конкуренції приватних ініціатив.

У ХVІІІ-ХІХ ст. у період боротьби молодої буржуазії проти абсолютизму і формується класичний лібералізм в Європі, США та Росії, представниками якого виступали Джон Локк, Адам Сміт, Томас Джефферсон та ін. Класичний лібералізм оголошує всі форми спадкової влади і станових привілеїв такими, що зазнали поразки, і на передній край політичного життя висуває свободу та природні здібності окремої людини. Ліберальна політична філософія виступає за створення таких умов, які дали б громадянам держави свободу реалізації своїх здібностей. Лібералізм як течія суспільно-політичної думки в Росії набуває широкого розвитку в ХІХ - на початку ХХ ст. Ідеї лібералізму знайшли відображення у конституційних проектах Михайла Сперансько-го, найвидатнішими теоретиками поміщицько-буржуазного лібералізму виступали Борис Чичерін, Сергій Муромцев, Михайло Ковалевський та ін. Лібералізмом обгрунтовувались демократичні права і свободи, недоторканність особи, свобода приватної власності й промислової конкуренції, політика вільної торгівлі, невтручання держави в економіку. Громадянська свобода тлумачилася як повна незалежність приватного життя індивіда від політичної влади, як свобода совісті, слова, зібрань і друку, місця проживання та заняття. Мова йшла про чіткий розподіл і виділення громадянського суспільства і держави як самостійних сфер суспільного життя. Лібералізм засвоїв кантівську ідею морально вільної особистості, незалежної від насильства з боку інших людей і водночас моральної відповідальності, що несе тягар. В економічній сфері лібералізм вимагає відміни регламентації й обмежень з боку державної влади, простору для окремої ініціативи, створення максимально вільних умов та розгортання приватного підприємництва. Ідеї економічного лібералізму, висловлені ще фізіократами, найбільш повно втілилися у класичній англійській політекономії Адама Сміта.

Сформульовані в ХІХ ст. в працях Ієремії Бентама, Джона Мілля, Герберта Спенсера світоглядні політичні та економічні принципи лібералізму виявили несумісність з ідеями консерватизму, який підкреслював важливість надіндивідуальних цінностей "общинного" існування і первісність традиційних життєвих форм, що склалися "органічно", а економічні - з ідеями соціалізму, що допускав необхідність централізації господарського життя і державного управління нею відповідно з проголошеною метою суспільства. Політична свобода, а, отже, держава як її головний гарант повинні служити не лише засобом забезпечення громадянської свободи. Гарантіями проти зловживання владою вважалася, по-перше, сила суспільної думки, зосередженої у парламенті, по-друге, - розподіл і рівновага різних гілок влади - законодавчої та виконавчої.

Приділялася значна увага вивченню утилітаризму (користь, вигода), ставлячи за мету забезпечення вільного розвитку капіталістичних відносин, невтручання держави в економічне життя, демократизації всіх державно-правових інститутів. Але розвиток капіталістичних відносин, утвердження панування монополій показали, що ідеї невтручання держави в економіку, створення вільного розвитку не забезпечують гармонійності суспільства. Переглядаються важливі положення класичного лібералізму. Приділяється увага реформам з метою обмеження найзнедолені-шої частини населення. Формулюються нові принципи (Джон Гобсон, Теодор Грін, Франс Наумані, Джанін Джеліотті та ін.), що отримали назву Соціального лібералізму.

На зміну класичному лібералізму - "соціальному лібералізму" - прийшли вже інші ідеї про посилення ролі державних органів у суспільному житті, про створення "держави добробуту". Така держава мала відвернути соціальні конфлікти, допомогти найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручаючись у економічне життя країни через податки, бюджет, регулювання тощо. Неолібералізм виходив з необхідності партнерства між урядами, бізнесом і працею на всіх рівнях господарського механізму, зміщення центру тягаря із заборонених заходів на стимулювання. Мова йшла, по суті, про оптимальніший розподіл праці між верхнім і нижнім поверхами влади. Ставиться питання про необхідність часткового перетворення державної власності у "народну". У 50-х роках в США сформувався своєрідний консенсус між помірним крилом консерваторів і лібералами у деяких аспектах соціально-економічної політики, а в Західній Європі - консенсус між соціал-демократами, лібералами і консерваторами. В основі угод - збіг поглядів з деяких принципів втручання держави у соціальне й економічне життя. Тоді ж яскраво виявилася соціально-захисна функція доктрини сучасного лібералізму, спрямована на збереження капіталізму, реформування його окремих ланок та інститутів.

Сучасному лібералізму притаманна орієнтація на раціоналізм і Цілеспрямовані реформи з метою вдосконалення існуючих політичних і державних систем. Значне місце займає проблема зіставлення свободи, рівності й справедливості. Вважається, що через природні відмінності здібностей та порядності всі люди відрізняються один від одного. Кожна спільність людей, кожний вид діяльності породжує властиву їм ієрархію, а, отже, еліту. Еліта формується з найбільш гідних членів суспільства. Будь-яке суспільство досягає свого тріумфу завдяки еліті та помирає разом з нею. Суперечності між визначенням місця еліти у суспільстві та індивідуальною свободою вирішуються розмежуванням економічного і політичного лібералізму. Адже в процесі індустріалізації, що виникла на світанку капіталізму для захисту індивідуальної свободи, політичний лібералізм був поступово відсунутий економічно. Економічний лібералізм визначається вільним ринком і "мінімальною державою". Вирішення проблем сучасного суспільства бачиться у відновленні політичного лібералізму, покликаного створити суспільство на принципах моралі, угоди. Проблема свободи набуває інтелектуального забарвлення і переводиться у сферу моралі та культури. За спрямуванням течій сучасний лібералізм найрізноманітніший. Деякі ліберальні течії змикаються з консерватизмом, а деякі набули соціалістичного відтінку (ліберально-буржуазні реформістські концепції "нового суспільства", поширені в США; заперечення класових антагонізмів в індустріальному суспільстві тощо). На думку американського соціолога Джеймса Гелбрейта та політолога Девіда Белла та ін., головним фактором переходу до "нового суспільства" є науково-технічний прогрес, здатний створити передумови для принципових, фундаментальних змін соціально-економічної структури суспільства тощо. Зростає значення теоретичних знань, науки. Біля керма держави, суспільства стануть учені: філософи, економісти, юристи тощо.

Схожі статті




Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Сучасний лібералізм

Предыдущая | Следующая