Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Політичні вчення аристократії. Платон і Арістотель

Багато чим відрізнялась від поглядів родової спадкової знаті соціально-політична думка рабовласницької аристократії. Це змусило ідеологів аристократичної верхівки переглянути свої застарілі погляди, вдатись до створення нових філософських доктрин, здатних протистояти ідеям демократичних сил. Необхідність подолання кризи міфологічного світогляду стала поштовхом до розвитку філософії. Ідеологія стародавньогрецької аристократії досягає найвищого розвитку в ідеалістичній філософії Платона та Арістотеля.

Родоначальник об'єктивного ідеалізму, учень Сократа, автор відомих філософських діалогів Платон (427-347 рр. до н. е.) в ученні про суспільство виклав концепцію ідеальної аристократичної держави. За структурою ідеальна держава складалась із трьох станів: правителі-філософи, охоронці-воїни і третій стан - землероби, виноградарі, ремісники. Становий поділ суспільства - умова міцності держави - спільного поселення громадян. Самовільний перехід з нижчого стану у вищий недопустимий і є великим злочином, тому що кожна окрема людина має займатися тією справою, до якої визначена природою. Займатися своєю справою і не втручатися в чужі - це і є Справедливість. Визначення справедливості Платоном покликане виправдати суспільну нерівність, поділ людей на вищих і нижчих від народження. Більшість людей не здатні стримувати свої пристрасті, бажання та прагнення і тому не здібні досягти удосконалення, наблизитись, стати ідеалом, а звідси й необхідність у державі та законах. Держава забезпечує властиві людям вроджені потреби, реалізує інтереси, тому в досконалій, ідеальній державі люди поділяються на певні соціальні спільності - стани, верстви відповідно до їх душі.

Держава Платона - ідеалізація єгипетського кастового ладу. Форми правління і державного устрою не досконалі, хоча серед них є Правильні і неправильні. Характеризуючи форми держави, Платон вважає правильними формами Монархію і аристократію, якщо вони законні, а їх діяльність спрямована на досягнення блага та узгодженості. Негативними, неправильними формами політичного устрою є: тімократія - панування честолюбців, які прагнуть до збагачення, займаються поборами і корупцією, це влада користолюбців; олігархія - панування купки багатіїв, майстрів темних справ, здатних навіть на злочин заради наживи; демократія - влада більшості, яка може бути законною або незаконною (якщо демос-народ захоплює насильно владу); тиранія - влада однієї особи над усіма, що приходить на зміну виро-джуваної демократії. Характеризуючи тиранію, Платон звертає увагу на своєрідний "популіціонізм" тиранів: спочатку тиран усім посміхається, звільняє від боргів, роздає землю, а пізніше, добравшись до влади, знищує непокірних і взагалі тих, хто виступає проти тирана-володаря. Влада тирана тримається на віроломстві та насиллі. Головною причиною зміни всіх форм управління державою Платон вважав псування людських звичаїв, а вихід з порочного стану суспільства зв' язував з поверненням до правління мудрих.

Розглядаючи всі існуючі форми управління державою, Платон вважав їх недосконалими і протиставляв їм модель політичного устрою - так звану Ідеальну державу, яка нібито здатна реалізувати головний принцип життя - справедливість і благо. Держава виникає з необхідності забезпечити природні потреби людей на основі закону, наділяє громадян матеріальними благами, організує виховання і розвиток душі та тіла, згуртовує людей і захищає їх своїми засобами. Проте жодна з існуючих форм державного управління не здатна забезпечити доброчесність, задоволення потреб громадян та ін. Навпаки, в суспільстві панує багатство і бідність, марнотратство і вбогість, тиранія і беззаконня, гідних пригнічують, а негідники управляють. !ндивідуальні чесність і порядність вступають в суперечність з суспільною справедливістю або уявленнями про неї. Прикладом суперечностей є смерть Сократа, тому що його небажання поступитися моральними нормами, власними переконаннями і необхідність реалізувати несправедливий закон обумовили вибір - випити отруту і піти з життя. реальним державним устроєм Платон вважав правління, де поєднано початки демократії та Монархії.

Соціально-політичні програми Платона зафіксували зміни у політичній свідомості спадкової знаті, що відбувалися в процесі її переростання з родової аристократії в землеробську. Завоювавши економічне і політичне панування в умовах колективної общинної власності, родова аристократія ревно охороняла патріархальні порядки, особливо в землеробстві - в традиційній сфері впливу. Згодом родова аристократія пристосувалась до відносин приватної власності і рабства, визнала необхідність закону, але продовжувала твердо відстоювати збереження полісного землеволодіння. Саме це і пояснює її прагнення законсервувати поліс як форму державного устрою. У трактаті "Закони" Платон ближче підходить до інтерпретації політичного життя, малює реалістичну картину соціальної та політичної еволюції людства. У "Діалогах" Платон визначає політику як "мистецтво управління людьми", твердить, що коли за природою індивіди не рівні та мають хижацький інстинкт, слід гадати, що сильніші індивіди мають можливість і право "задовольняти свої бажання" за рахунок слабких. Такий підхід відображав ідеологію вибраних, які вважали, що "сила дарує право", яке є "інтерес більш сильної партії". Платон конструював саме сильну ідеальну державу. Справедлива людина і справедлива держава схожі. !сторичні зміни трактуються як результат тривалих змін і перетворень способу життя народів, зміни в методах здобування засобів існування (перехід від скотарства до осілого землеробства), причому утворення монархії або об' єднання племен, зміни політичного характеру пояснюються змінами способу життя, тобто політично.

У формуванні теорії політики важливу роль відіграв великий філософ Арістотель (384-322 рр. до н. е.). Народився в Стагорі у Фракії, освіту одержав в Афінах, у школі Платона. Піддав критиці платонівську теорію безтілесних форм (ідей), проте повністю подолати платонівський ідеалізм не міг, хитався між ідеалізмом і матеріалізмом. У Арістотеля знаходимо грунтовний виклад теорії суспільства, передумови якої зустрічаються у найраніших мислителів Сходу, переважно в Iндії, Китаї. В ученні про суспільство Арістотель довів, що відносини рабовласництва укоріненні в самій природі. Найвищими формами державної влади Арістотель вважав форми, за яких виключена можливість своєкорисливого використання влади і за яких влада служить всьому суспільству. Головна відмінність поглядів Арістотеля від поглядів інших стародавніх філософів, зокрема Платона, полягає в тому, що Арістотель вперше в історії суспільної думки в праці "Політика" аналізує виникнення та функції держави, вказує, що функції держави зароджуються в найраніших суспільних зв' язках між господарями і рабами, необхідних для утворення стабільного соціального об' єднання. На їх основі й базується будова спільності (або сім' я, що в умовах рабовласництва є сім' єю господаря і невільників). Над сім' єю стоїть община, а над общиною стоїть уже держава - третя, вища форма суспільства.

Розкриваючи роль політики у суспільному житті, Арістотель підкреслював, що політика має відігравати морально-виховну роль, щоб полегшити досягнення загального блага - Справедливості. !нструментом політики є держава, а державним благом - Справедливість, тобто те, що служить загальній користі. Походження політики Арістотель визначає як розумну практику, спрямовану на приборкання пристрастей і прагнень індивіда, вбачаючи користь політики в егоїстичній тваринній природі людини, чуттєві прагнення якої стихійні та руйнівні. Політика покликана облагородити поведінку людини, забезпечити панування розуму над нею. Звичайно, держава зобов' язана своїм існуванням суб' єктивним життєвим потребам людей. Але лише держава забезпечує повністю розквіт особи, тому що за природою людина - істота суспільна. Звідси Арістотель твердить, що суспільство передує особі. Проведена ж ним аналогія між суспільними класами і окремими системами одного організму становить передумову політичної концепції солідарності, співжиття різних соціальних спільностей, заперечуючи боротьбу в суспільстві. Концепція солідарності, політична доктрина поміркованості передбачали, що демократія може успішно функціонувати тільки за умови, якщо зможе опиратися на середні верстви суспільства, а в умовах Стародавньої Греції - на середньозаможних людей. Це перше політичне визначення передумов ефективно функціонуючої демократії.

Головне завдання політичної теорії Арістотель бачив у тому, щоб відшукати досконалий державний устрій. Класифікація форм управління державою у "Політиці" здійснюється за двома критеріями: кількістю, чисельністю правлячих осіб і здійснюваною в державі метою. Правильними формами управління державою Арістотель вважав: монархію, аристократію і політію, а неправильними - тиранію, олігархію і демократію. I хоча сам перелік форм управління державою не оригінальний, нове в теорії Арістотеля те, що є намагання звести всю багатоманітність державних форм управління до двох основних - олігархії та демократії. Їх породженням або змішуванням виступають усі інші різновидності влади. В олігархії - влада належить багатим, а в демократії - незаможним, неімущим. Олігархія посилює існуючу соціальну нерівність людей, а демократія надзвичайно зрівнює багатий і простий люд. Міркування про демократію та олігархію Арістотель зводить до розуміння соціально-станових суперечностей, що визначають розвиток рабовласницької держави. Та симпатії Арістотеля все ж на боці політії - змішаної форми управління державою, що виникає з поєднання елементів олігархії та демократії. Економічну основу політії становить лад, де переважає власність середніх верств населення, соціальну основу - власники землі. Політичний лад характеризується поєднанням олігархічних і демократичних форм і методів здійснення влади. Арістотель розрізняє два види справедливості: зрівняльну і розподільну. Змішані форми управління державою є Спарта, Кріт.

Схожі статті




Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Політичні вчення аристократії. Платон і Арістотель

Предыдущая | Следующая