Політологія - Логвина В. Л. - 2. Політичні вчення античності
Приблизно так само, як і в Стародавньому Сході, розвивалися погляди на державу у Стародавній Греції. В історії давньогрецької політичної думки виділяються три етапи:
I етап (ІХ-V ст. до н. е.) пов'язаний із становленням давньогрецької державності і представлений Гомером, Гесіодом, Со-лоном, Гераклітом, Піфагором;
II етап (V-І ст. до н. е.) припадає на час розквіту давньогрецької філософської та політичної думки. Цей етап представлений вченнями Демокріта, софістів, Сократа, Платона та Аристотеля;
III етап (друга половина PV-ІІ ст. до н. е.) характеризується занепадом давньогрецької державності. Погляди цього періоду в розвитку політичної думки відображені в ученнях Епіку-ра, стоїків, Полібія.
З правління Солона, знаменитого афінського державного діяча й законодавця, "почалася демократія", як писав Аристотель. Він був першим, хто збагнув, що демократія - це відповідальність усіх громадян за стан справ у державі. Держава, на думку Солона, щонайменше потребує законного порядку. У результаті проведених ним реформ політичні права громадян почали залежати не від походження, а від розміру їх власності. Солон вважав, що беззаконня та міжусобиці - найбільше зло, а порядок і закон - найбільше добро для держави.
Певний внесок у розвиток державно-правових учень зробили Піфагор (580-500 до н. е.) і його послідовники. Виходячи з того, що люди не можуть жити без управління, піфагорійці висловлювалися проти демократичного устрою полісів, кращою формою правління вважали аристократію, яка здійснює свою владу на підставі закону. Справедливість, на думку піфагорійців, полягає у рівній віддачі на рівне. Найбільшим злом вони вважали анархію.
Значну увагу в з'ясуванні проблем сутності держави приділив Геракліт (544-483 до н. е.). Усе в світі, зазначав він, знаходиться у вічному русі, боротьбі за оновлення. "Не можна двічі увійти в ту саму річку, оскільки все тече, все змінюється". Ге-ракліт твердив, що люди нерівноцінні одні одним, нерівні між собою. Геракліт критикував демократію. Демократію він розглядав як правління "нерозумних", а ідеальною формою правління вважав аристократію, під якою розумів не родову знать, а аристократію духу.
З іменем Сократа пов'язане виникнення моральної філософії. На його думку, закони є основою держави і без них неможлива моральна організація державного життя. Принцип законності Сократ використовував як базисний критерій для класифікації та характеристики різних форм державного устрою і правління. Владу, засновану на волі народу і на державних законах, він називав царством, а владу проти волі народу і таку, що базується не на законах, а на свавіллі правителя, - тиранією. Якщо правління здійснюється людьми, які виконують закони, то такий устрій він називав аристократією, якщо ж влада походить від багатства, - плутократією, якщо від волі всіх, - демократією. Судячи з платонівського діалогу "Критон", Сократ першим в історії європейської політичної та правової думки сформулював концепцію договірних відносин між державою та її членами (громадянами). Політична свобода людини, на думку Сократа, можлива лише в разі панування в державі (полісі) законів, які відповідають вимогам розуму і справедливості.
Найвидатнішими представниками філософії та політичної думки, які зробили вагомий внесок у розвиток державно-правових концепцій Стародавньої Греції, були Платон і Аристотель.
Платон (428 або 427-347 до н. е.) був першим, чиї письмові твори дійшли до нас. Стосовно його вчень про державу - це діалоги "Держава", "Політика", "Закон".
У творі "Держава" Платон допустив можливість побудови такої ідеальної держави, в якій кожен член суспільства мав робити "своє" і "лише своє", не роблячи того, що є обов'язком інших громадян. Для ідеальної держави характерні поділ праці та відмінності між моральними якостями громадян. Аналізуючи форми правління, філософ віддав перевагу аристократії, критикуючи тимократію (плутократію), олігархію, демократію і тиранію, які заступали одна одну внаслідок поступового псування людської душі (природи).
У діалозі "Закон" Платон запропонував ще один, конкретніший, проект ідеальної держави. В цьому творі зазначалося, що всесвітом і людьми керують боги, смикаючи за певні ниточки. Здійснюючи керівництво, боги мають на увазі ціле, люди не знають їхньої мети, оскільки не благо існує для окремої особи, а особа для нього. Але людина має душу, тобто принцип саморуху, тому вона певною мірою вільна. Орієнтуючись на свої бажання, вподобання і схильності, людина мріє про щастя. Але оскільки людина не знає загальної ідеї та любить тільки себе, вона несвідомо коїть зло і сама ж потерпає від нього. У кожному конкретному випадку збудником вчинків людини є її самолюбство. Тому, розмірковуючи над проектом ідеальної держави, Платон пропонував жорстко регламентувати всі аспекти життя й діяльності людини в суспільстві.
Він допускав, що форма правління може бути альтернативною. У першому випадку - це правління людей з надзвичайними повноваженнями, у другому - управління здійснюється на підставі закону, якому підкоряються і правителі.
Держава і право, свобода і справедливість були об'єктами дослідження ще одного видатного філософа античності - Аристотеля (384-322 до н. е.).
Думки з цього приводу він виклав, зокрема, в "Політиці", "Етиці" та "Афінській політії".
На відміну від своїх попередників Аристотель вважав, що держава є продуктом природного розвитку, вона виникає поступово, проминаючи стадії сім'ї, поселення, держави. Людина за своєю природою прагне жити у спілкуванні з іншими людьми. Держава є вищою формою спілкування. В ній завершуються елементи політичної природи людини. Аристотель спробував визначити категорію "держава". Він вважав, що за формою це є організація певної сукупності громадян. Первинний елемент держави - це громадянин, яким може бути людина, що наділена правом брати участь у законотворчому, дорадчому процесах і здійсненні судової влади.
Форму держави він розглядав як політичну систему, уособлену верховною владою. Аристотель першим розділив владу на законодавчу, виконавчу та судову. Він розрізняв правильні та неправильні форми держави: правильні - монархія, аристократія, політея; неправильні - тиранія, олігархія, демократія. Найправильнішою формою держави Аристотель вважав політею, під якою розумів правління більшості в інтересах загального блага.
Також Аристотель розробив питання про громадянство. Громадянином, на його думку, був той, хто "володіє сукупністю громадянських прав, захищав поліс, брав участь в управлінні, суді". У цілому Аристотель пов'язував політику з моральністю та етикою, що є вступом до політики.
Внаслідок війн македонського царя Філіппа II і походів його сина Олександра (IV ст. до н. е.) грецькі поліси втратили незалежність. Через руйнацію їхніх державних інститутів порушився зв'язок між суспільством, державою та особою, а чинні правові норми вже не відповідали новим соціальним відносинам.
Під впливом означених обставин зазнали змін уявлення людей про буття, державний порядок і устрій, а також соціальні норми, у політичних поглядах запанували аполітичність, безтурботність, спокій духу, задоволеність і свобода.
Одним з прихильників цих поглядів був Епікур (341270 до н. е.) - автор численних праць, головна з яких "Про природу". Він один із перших стверджував, що оскільки людина є суспільною істотою, то саме суспільство сформувалося шляхом суспільного договору. Епікур був прихильником поміркованого варіанту античної демократії, за якої панує закон у поєднанні з самостійною особистістю. Головна мета державної влади - це гарантувати людям безпеку, навчити їх не заподіювати шкоди один одному. Діяльність держави та закони повинні відповідати уявленням про справедливість.
Ще більше відрізнялись від політичних ідеалів Платона і Аристотеля правові погляди стоїків, підвалинами вчення яких були свобода особи і природне право.
Течія стоїцизму існувала тривалий час - від ІУ-Ш ст. до н. е. до І-ІІ ст. н. е. - та була досить впливовою у філософській думці того періоду. Прибічники цієї теорії вважали, що всесвіт керується долею, яка є загальним природнім законом, що одночасно має божественний характер. Стоїки стверджували, що в основі громадянського співжиття лежить природний потяг людей один до одного. Держава є не штучне, умовне, договірне утворення, а природне об'єднання. Рабству, на думку стоїків, немає виправдання, бо воно суперечить загальному світовому співгромадянству людей. В ідеальному суспільстві не повинно бути станових різниць, усюди повинні існувати однакові порядки. Найкращим державним ладом є "поєднання демократії, царської влади і аристократії".
Естафету розвитку політичної думки перейняли мислителі Стародавнього Риму. Безперечно, політична думка Риму чимало запозичила від поглядів Сократа, Платона, Аристотеля, Епі-кура та багатьох інших античних мислителів, але теоретичним концепціям римських авторів були притаманні своєрідність і новизна, чому сприяли нові соціально-економічні умови життя.
Всю історію Древнього Риму прийнято поділяти на три етапи:
1) царський (754-510 до н. е.);
2) республіканський (509-28 до н. е.);
3) імператорський (27 до н. е. - 476 н. е.).
У 395 р. н. е. єдина римська імперія була остаточно розділена на західну зі столицею у Римі та Східну із столицею у Константинополі. Східна Римська (Візантійська) імперія проіснувала до 1453 р.
Особливо грунтовними і системними були вчення Марка Тулія Цицерона (106-43 до н. е.). У своїх наукових роздумах, викладених у творах "Про державу", "Про закони" та інших Цицерон наголошував, що основою держави є прагнення людей жити разом, а осередком - сім'я. Держава, на його думку, - це узгоджене правове утворення, здобуток народу.
У залежності від кількості суб'єктів влади в державі Цицерон поділив держави на монархії (царську владу), аристократію (владу оптиматів), демократію (народну владу), вказуючи, що у природі існує кругообіг цих форм. Ідеалом Цицерон вважав змішану форму, яка б мала елементи трьох названих форм держави.
Цицеронові належить першість у закладенні основ міжнародного права. Він сформулював принцип необхідності дотримання зобов'язань за міжнародними договорами. Війну Цицерон характеризував, як вимушений акт, припустимий тільки у випадку безуспішності міжнародних переговорів. Усі війни він поділяв на справедливі і несправедливі.
Схожі статті
-
Політологія - Логвина В. Л. - 3. Основні риси політичної думки епохи Середньовіччя
Епоха Середньовіччя припала на V-XVI ст. На протязі цього періоду політичні погляди активно розвивалися та змінювалися. Ця еволюція включає три великі...
-
Політологія - Логвина В. Л. - 1. Політична думка Стародавнього Сходу
Загальні положення При розгляді теми ми охарактеризуємо погляди давньосхідних мислителів на політику, визначимо відмінність між різними напрямками...
-
Епоха Середньовіччя припала на V-XVI ст. На протязі цього періоду політичні погляди активно розвивалися та змінювалися. Ця еволюція включає три великі...
-
Політологія - Логвина В. Л. - Тема 2. ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ І УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
Загальні положення При розгляді теми ми охарактеризуємо погляди давньосхідних мислителів на політику, визначимо відмінність між різними напрямками...
-
Політологія - Логвина В. Л. - 2. Взаємозв'язок політології з іншими суспільними науками
Політологія взаємодіє з великою кількістю наук, предметом дослідження яких є окремі аспекти політичної дійсності. Співвідношення між Політикою та...
-
Політологія - Логвина В. Л. - 3. Політологія як наука
Політологія як наука про політику вивчає певні закономірності та тенденції політичного життя. Законам політичного життя не властиві такі ж стійкість і...
-
Політологія - Логвина В. Л. - ПЕРЕДМОВА
Політологія як наука та навчальна дисципліна існує досить давно. Це особлива сфера життєдіяльності людини, один з найважливіших здобутків людського...
-
Політологія - Логвина В. Л. - 4. Методи політологічного дослідження
Політологія як будь-яка гуманітарна наука виконує такі функції: 1) описову, суть якої полягає в констатації фактів політичної реальності, на підставі...
-
Політологія - Логвина В. Л. - 1. Політика як суспільне явище
Загальні положення Характеристика політики як науки проявляється досягненням великих цілей в реалізації суспільних політичних акцій. Політика, як...
-
Політологія - Логвина В. Л. - Тема 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ ПОЛІТОЛОГІЇ
Загальні положення Характеристика політики як науки проявляється досягненням великих цілей в реалізації суспільних політичних акцій. Політика, як...
-
Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - 2.5. Державно-правові вчення Давнього Риму
У 146 р. до н. е. Греція цілковито була підпорядкована Римові, й могутня інтелектуальна енергія мислителів Еллади, яка завдяки Александру Македонському...
-
У першій половині І тисячоліття до н. е. у світовій історії розпочинається новий період названий як античний, який стосується історії культури...
-
Історія вчень про державу і право - Кормич А. І. - ТЕМА І. Політико-правові вчення давнього сходу
1. Виникнення політико-правових вчень Визначимось із розумінням основних категорій - "політика" і "право". Політика - одне з найбільш уживаних слів у...
-
У І ст. н. е. завершилась організація Римської імперії з розвинутим рабовласницьким ладом, яка переживаючи кризу розпадається на західну (столиця Рим) та...
-
Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Політичні вчення в Стародавньому Римі
З другої половини V - II ст. до н. е. - період еллінізму, початок занепаду державності Стародавньої Греції. Інтерес до політичної проблематики...
-
Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Політичні вчення аристократії. Платон і Арістотель
Багато чим відрізнялась від поглядів родової спадкової знаті соціально-політична думка рабовласницької аристократії. Це змусило ідеологів аристократичної...
-
3.1. Економічні та політичні погляди ідеологів країн середньовічного Сходу Предметом дослідження економічних процесів епохи середньовіччя виступає...
-
Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Вчення Шарля Монтеск'є про державу і право
Серед представників Просвітництва у Франції значне місце належить історику, правознавцю Шарлю Луї Монтеск 'є (1689-1755 рр.). Свої суспільно-політичні...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 2.1. Літературознавство періоду античності
2.1. Літературознавство періоду античності 2.2. Літературознавство в епоху середньовіччя 2.3. Теоретико-літературна думка епохи Відродження 2.4....
-
Соціологія - Герасимчук А. А. - Вчення Августина Аврелія
Проте, якщо в Сенеки такими спільними ідеями були добро, милосердя, турбота про ближнього і т. д. у їх світському розумінні, то в християнській теології...
-
Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - 2.4. Державно-правові вчення Давньої Греції
Античне суспільство на півдні Балкан, у Малій Азії та на островах Егейського моря, починаючи від виникнення царств ахейців та іонійців, зародження...
-
Історія економічних вчень - Золотих І. Б. - Частина I. Економічні вчення епохи до ринкової економіки
Сучасна економічна наука грунтується на економічних знаннях, накопичених людством за багато тисячоліть. Розвиток економічної думки нерозривно пов'язаний...
-
Історія вчень про державу і право - Кормич А. І. - 3. Політико-правові вчення Давнього Китаю
Перші політичні і правові ідеї в Давньому Китаї зафіксовані у книзі історичних передбачень "Шу дзін" (VIII ст. до н. е.). Виникнення держави трактувалось...
-
Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - 2. Політичні вчення в Середньовіччі
Падіння Римської імперії (476 р.) завершило період історії Стародавнього світу і поклало початок історії середніх віків. Тоді розвиток політичної думки...
-
Політичні вчення французького просвітництва стали ідейною зброєю Великої Французької революції (1789 р.), сприяли виникненню і розвитку прогресивних...
-
Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - Політичні вчення в Стародавній Греції
У процесі розвитку політичних ідей у різних країнах і регіонах Стародавнього світу помітні деякі спільні риси. Так, в VI-VII ст. до н. е. в Китаї в...
-
Психологія - Русинка Іван - 1.2. Розвиток психологічних знань у межах вчення про душу
Небезпечна справа - переконати людину, що вона у всьому схожа на тварину, не показавши в той же час і її величі. Не менш небезпечно переконати її в...
-
Політологія - Гелей С. Д., Рутар С. М. - Розділ 2. Розвиток політичної думки у світовому контексті
Політологія як наука сформувалася порівняно недавно, але політичні ідеї, концепції і теорії нагромаджувалися протягом віків. Із виникненням держави...
-
Політологія - Гелей С. Д. - Розділ 2. РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ У СВІТОВОМУ КОНТЕКСТІ
- Античний період розвитку політичної думки. - Просвітницько-раціоналістичний період розвитку політичної думки. - Розвиток політичної думки в руслі...
-
Друге питання теми присвячене осмисленню здобутків представників античності у сфері політики, влади, політичних явищ. В історії політологічної думки...
Політологія - Логвина В. Л. - 2. Політичні вчення античності