Педагогіка - Пальчевський С. С. - Педагогічний менеджмент як основа новітніх підходів до управління освітою

Трудність полягає не у сприйнятті нових ідей, а у відмові від старих уявлень.

Джон М. Кейнс

5.1. Управління та педагогічний менеджмент у загальноосвітніх навчальних закладах
Педагогічний менеджмент як основа новітніх підходів до управління освітою.

"Ми знаємо, що дитина, як і рослина, створює себе із середини, - писав видатний французький педагог Селестен Френе, - і цей процес є строго індивідуальним... Зовнішні умови слугують лише "матеріальною базою", як і рослині такою базою слугує грунт, із якого вона черпає ресурси, необхідні для іі живлення і росту. На нас лежить зобов'язання наблизити до неї ці ресурси, створити для неї сприятливе середовище живлення і росту" (Френе С. Нравственное и гражданское виспитание // Френе С. Педагогические сочинения. - М, 1990. - С. 151). Таким чином, як бачимо, розуміння необхідності автентично-акмеологічних підходів до розв'язання проблем розвитку, виховання та навчання підростаючої людини мало місце давно.

Із зануренням окремих високо розвинутих країн в інформаційну стадію суспільства така необхідність ще більше зросла, що виявилося у появі та розвитку нової галузі психолого-педагогічних знань - педагогічній акмеології. Особливого звучання набула ця проблема в Україні, яка прагне динамічної інтеграції у загальноєвропейський економічний і культурний простір. Панівна протягом тривалого часу на вітчизняних теренах авторитарна система освіти вступила у суперечність із вимогами нового часу. В умовах ринкової економіки неухильно зростає попит на професіоналів високого класу, здатних до найповнішої само актуалізації та само вивільнення творчого потенціалу. Низка державних документів, які з'явилися в останні роки з метою реформування освітньої галузі, дала можливість створити диференційовану мережу закладів освіти, профільні класи з поглибленим вивченням окремих предметів або допрофесійною підготовкою, змінити систему оцінювання учнівських знань, що певним чином заклало базу для реалізації особистісно-орієнтованого виховання і навчання учнів з метою найповнішої реалізації їх внутрішньо закладених тенденцій розвитку.

Однак оскільки навчально-виховний процес не однобокий, бо поєднує діяльність вчителя та учня, то виникає необхідність нових підходів до діяльності та умов її здійснення. Причому визначальну роль тут починають грати не стільки зовнішні, скільки внутрішні чинники, що висуває нові вимоги до змісту та характеру управління загальноосвітнім навчальним закладом. Започатковується поступовий процес переходу від централізованої, жорстко детермінованої системи управління закладами освіти до мобільної, демократичної, сприйнятливої до інновацій та пошуку шляхів творчого вирішення поставлених завдань. Таким чином, йдеться про оновлення системи управління освітою, у тому числі й внутрішньо шкільного управління, за рахунок педагогічного менеджменту - самостійного специфічного відгалуження управління.

Сам термін "управління" визначається як "...елемент, функція організмів, систем різного походження (біологічних, соціальних, технічних), які забезпечують збереження структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію програм" (Большой энциклопедический словарь. - М., ¡998. - С. 1252).

Основоположниками першої школи "наукового управління" на початку XX століття стали американський інженер Ф. Тейлор і французький менеджер А. Файоль. Перший вирішував завдання удосконалення управління підприємством на основі пошуку оптимальних шляхів та засобів "формальних" організаційних структур і систем на основі попередньо розроблених принципів управління.

У 30-і роки розвиток управлінської думки пов'язується з появою в управлінській проблематиці школи "людських відносин", представники якої ратували за необхідність урахування у процесі управління відомого людського чинника виробництва.

Великий вплив на зміну управлінської думки на зламі 70-х років мали прихильники-теорії "соціальних систем", які, стверджуючи, що будь-яка організація є відкритою системою, здатною пристосовуватися до умов середовища, запропонували розглядати кожну з них як соціальну систему, яку слід аналізувати в цілому згідно з теорією. людських відносин".

Згодом, у 80-і роки могутнім інструментом у теорії управління визнається відома "організаційна культура", яка фокусує увагу на свідомості людини, засвоєнні нею норм культури діяльності та поведінки.

Особливо багатими на нові тенденції у сфері управління були 90-і роки. За однією з них суттєве підвищення продуктивності праці вбачалося у поєднанні високопродуктивної діяльності людини з технологічними чинниками виробництва. Згідно з іншою зверталася увага не лише на піднесення організаційної культури виробництва, а й на використання можливостей демократизації управління, участі в управлінських процесах рядових членів трудових колективів. Третя концентрувала увагу на підсиленні міжнародного характеру управління. Таким чином, упродовж XX століття теорія управління розвинулася як міждисциплінарна галузь знань, що враховувала багатий управлінський досвід з метою отримання високих результатів діяльності на основі погодження дій усіх її учасників.

В освіті цей термін почав використовуватися у другій половині 70-х років, замінивши термін "керівництво". До початку 90-х років його сутність визначалася характером командно-адміністративної управлінської системи.

В останні роки сформована нова методологічна основа для здійснення внутрішньо шкільного управління - процесів діяльності управляючої підсистеми, які враховують внутрішні тенденції розвитку підсистеми, що управляється, з метою встановлення такої відповідності між цими підсистемами, яка б забезпечила високу ефективність навчально-виховного процесу в освітньому закладі. Така основа вибудовується на головних положеннях філософії сучасної освіти: І) принципі субстанціональної єдності та діалогової згоди всіх учасників педагогічного процесу; 2) розгляді суб'єкта та об'єкта управління як поєднання, в якому діяльність першого вибудовується на основі врахування внутрішніх закономірностей розвитку другого; 3) підході до об'єкта управління як нестабільного системного утворення, в управлінні яким необхідно використовувати синергетичну методологію, що дає змогу синтезувати організуюче та стихійне начало у розвитку цього об'єкта. Таким чином, на зміну філософії "впливу" в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом приходить філософія співробітництва всіх учасників педагогічного процесу з метою досягнення спільних цілей. Філософія, яка спрямовується на творення, згідно з Селестеном Френе, того "грунту*, з якого дитина, як рослина, черпала б ресурси для свого "живлення і росту", створюючи себе "із середини". А таке управління потребує свого доповнення теорією і практикою педагогічного менеджменту - галузі знань, що акумулює останні досягнення педагогічної та суміжних із нею наук і відповідний практичний досвід, які у своїй сумі спрямовані на об'єкт управління як системне утворення з метою отримання запланованої системної властивості.

Теорія менеджменту покликана насамперед змінити стиль взаємовідносин між адміністрацією навчального закладу та вчителями, між педагогами та учнями, встановити дух співробітництва, взаємоуваги, взаємодопомоги. Усе це спрямовується на досягнення єдиної мети - найповнішого розкриття внутрішньо закладених тенденцій розвитку всіх учасників навчально-виховного процесу. А це можливе лише за широкого використання синергетичної методології в управлінні, що вимагає посиленої уваги та глибокого вивчення хаотичних елементів педагогічно важливих процесів та явищ, подальшого узагальнення їх на теоретичному рівні. Цю мистецьку складність управління виховним процесом у широкому його розумінні чітко відчували талановиті педагоги. "Навчально-виховний процес, - писав В. О. Сухомлинський, - має, з мого погляду, три джерела - науку, майстерність і мистецтво. Добре керувати навчально-виховним процесом - це означає досконало володіти наукою, майстерністю і мистецтвом навчання та виховання. Виховання в широкому розумінні - це багатогранний процес постійного духовного збагачення й оновлення і тих, кого виховують, і тих, хто виховує. Причому для цього процесу характерна глибока індивідуальність явищ: та чи інша педагогічна Істина, вірна в одному випадку, стає нейтральною в другому і абсурдною у третьому. Така природа нашої педагогічної справи; керувати нею - це означає насамперед самому постійно збагачуватися і оновлюватися, бути сьогодні духовно багатшим, ніж учора" (Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором // Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.; А. І. Кузьмінський, ВЛ. Омеляненко. - К, 2003. - С. 689-690).

Схожі статті




Педагогіка - Пальчевський С. С. - Педагогічний менеджмент як основа новітніх підходів до управління освітою

Предыдущая | Следующая