Педагогіка - Пальчевський С. С. - Наочні методи навчання

До них прийнято відносити ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.

Ілюстрування - переведення певних знань у наочну форму пізнання за допомогою малюнків, репродукцій картин, фотографій, схем, плакатів, карт, портретів, графіків, таблиць, колекцій, гербаріїв, матеріалів чи предметів у натурі. Для потреб ілюстрування певних теоретичних положень учителі, як правило, використовують роздаткові матеріали навчального кабінету - колекції мінералів, гербарні зразки рослин, дидактизова-ний малюнковий матеріал.

Ілюстрування має місце як перед вивченням нової теми, так і у ході її вивчення та після завершення. У першому випадку роздаткові ілюстративні матеріали використовують для формування в учнів конкретних уявлень про предмет чи явище, які необхідно вивчити. При цьому часто ставляться проблемні запитання, які покликані збудити зацікавленість учнів новим навчальним матеріалом. У другому випадку вчитель намагається в ході пояснення, опираючись на унаочнення виучуваних об'єктів, явищ, процесів, проникнути у їхню сутність і відшукати разом з учнями їхні внутрішньо системні та зовнішні зв'язки. У третьому випадку ціль роботи з роздатковими ілюстративними матеріалами полягає: 1) в забезпеченні після вивчення нової теми поглибленого осмислення внутрішніх зв'язків і відношень у предметах, явищах та процесах; 2) у засвоєнні нових понять, принципів, закономірностей, провідних ідей; 3) в узагальненні та систематизації нових знань.

Демонстрування або метод демонстраційного експерименту - метод, який передбачає використання засобів унаочнення з метою огляду об'єкта навчального пізнання у функціональній площині його розгляду, в той час, коли ілюстрування орієнтується в основному на предметну (компонентно-структурну) площину. У цьому випадку він поєднується з демонстраційним експериментом, який певним чином представляє як наочні методи, так і практичні.

Демонстраційний експеримент головним чином використовують у ході вивчення хімії, фізики, біології, географії. Місце його в структурі уроку та цілі різноманітні. Часто його застосовують перед початком пояснення нового навчального матеріалу з метою мотивації навчання, створення проблемної ситуації, постановки пізнавального завдання, відтворення опорних знань, формування конкретних уявлень, яких потребує вивчення нової теми. Під час же її вивчення такий експеримент стає джерелом знань, унаочненням для формулювання певних науково-теоретичних положень, або вихідною основою для виявлення чи то зовнішніх, чи то внутрішніх сутнісних зв'язків. Після вивчення нового навчального матеріалу демонстраційний експеримент переслідує ціль допомогти учням поглиблено осмислити згадані зовнішні та внутрішні зв'язки і відношення, творчо переносити засвоєні знання у нові ситуації, узагальнити та систематизувати отриману нову навчальну інформацію.

Зважаючи на такий діапазон використання, демонстраційний експеримент має таку структуру: 1) визначення цілей і завдань; 2) відтворення і корекція опорних знань учнів; 3) мотивація навчання; 4) постановка проблеми чи пізнавального завдання; 5) демонстрація явища вчителем і спостереження його учнями; 6) аналіз отриманих результатів спостереження; 7) встановлення зв'язків і відношень; 8) вирішення проблеми чи пізнавального завдання; 9) формулювання висновків; 10) теоретична інтерпретація спостережуваних явищ і фактів.

Ця найзагальніша структура в кожному окремому випадку може дещо видозмінюватися.

Схожі статті




Педагогіка - Пальчевський С. С. - Наочні методи навчання

Предыдущая | Следующая