Основи менеджменту - Федоренко В. Г. - 6.12. Ефект від виходу інноваційних технологій на зовнішній ринок

Результати інноваційної діяльності підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках можуть бути представлені у вигляді передачі науково-технічних знань і досвіду нових технологій чи нових послуг. Передача технологій може здійснюватися як у межах однієї країни, так і на міжнародному рівні. Для авторитету підприємства і його персоналу важливим є вихід на зовнішній ліцензійний ринок. Ліцензійна торгівля з'явилась порівняно недавно і являє собою основну форм міжнародної торгівлі інноваціями. Вона охоплює угоди з ноу-хау, патентами на винаходи й інші результати інтелектуальної діяльності. Швидкий розвиток ліцензійних операцій визначається їхньою високою прибутковістю і тим, що ці операції менш ризиковані порівняно з прямим інвестуванням.

Організаційні форми і практика продажу ліцензій на зовнішньому ринку різні. Наприклад, великі промислові фірми створюють ліцензійні (патентні) відділи, відділення закордонного ліцензування й дочірні компанії із закордонного ліцензування. Ліцензійні відділи великих фірм виконують такі функції:

- збір і надання інформації технічним, виробничим і економічним службам;

- вивчення торгівлі патентами і ліцензіями;

- виявлення фірм, що цікавляться купівлею ліцензій і проведенням операцій з купівлі-продажу;

- забезпечення патентної охорони інноваційних досягнень своєї фірми.

Політику у сфері ліцензування розробляє керівництво підприємства. Основна функція дочірніх компаній з закордонного ліцензування полягає у здійсненні операцій з продажу ліцензій.

Посередниками у торгівлі патентами і ліцензіями є ліцензійні патентні агенти (брокери). їхніми послугами користуються індивідуальні патентовласники, дрібні і середні фірми, а також великі фірми, що не використовують у великих масштабах науково-дослідну діяльність.

У міжнародній торгівлі широко застосовують ліцензійні угоди, що передбачають комплексну передачу одного чи декількох патентів винаходів і пов'язаних з ними ноу-хау. Цими угодами передбачені також інжинірингові послуги з організації ліцензійного виробництва, постачання устаткування і т. д. Окрім науково-технічних аспектів, комплекс ліцензійних угод відбиває також фінансові і виробничі аспекти з реалізації продукції.

Типові ліцензійні угоди розробляють різні організації (комісії ООН, галузеві асоціації промислових фірм і ін.).

Як відшкодування за використання предмету угоди ліцензіат сплачує винагороду, розміри якої визначають на основі фактичного економічного результату використання ліцензії (періодичні відсотки, участь у прибутку). Винагорода може бути не пов'язаною з фактичним використанням ліцензії, а заздалегідь зазначеною в договорі.

Періодичні процентні чи поточні відносини (роялті) встановлюються у вигляді фіксованих ставок (у відсотках), які виплачує ліцензіат через певні проміжки часу (щороку, щокварталу, або щомісяця до визначеної дати).

Процентні відносини розраховуються з:

- вартості виробленої за ліцензією продукції;

- суми продажу продукції, виробленої за ліцензією;

- встановленої потужності запатентованого устаткування, з обсягу переробленої запатентованим способом сировини і т. ін.

Ставки поточних відрахувань диференціюють залежно від виду ліцензії, терміну дії угоди, обсягу виробництва продукції, що ліцензується, її реалізаційних цін, експортних чи внутрішніх продажів. У сучасній практиці рівень ставок поточних відрахувань може складати 2-10 %.

У ліцензійній угоді може обумовлюватись мінімальна сума винагороди, що у будь-якому випадку (успішної і неуспішної діяльності) має бути виплачена ліцензіатом. Твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди називається платежем. Цей платіж встановлюється у випадках:

- передачі ліцензії разом з поставками устаткування (ця угода носить одноразовий характер, що вимагає одноразового визначення її вартості);

- продажу ліцензії на базі таємниці виробництва (як гарантія від збитків у випадку розголошення таємниці);

- утруднення переведення прибутків із країни ліцензіата. Паушальний платіж може проводитись в разовому порядку і у розстрочку, наприклад: 50% після підписання угоди; 40% - після постачання устаткування і передачі технічної документації; 10% - після пуску устаткування.

Первісний платіж передбачає оплату ліцензіатом встановленої в угоді суми у вигляді одноразового внеску чи вроздріб протягом встановленого в угоді терміну, або після виконання визначених умов.

На сьогодні намітилася тенденція до скорочення терміну дії ліцензійних угод у зв'язку зі швидким моральним старінням устаткування і державним регулюванням ліцензійних угод. Найбільш поширені терміни 5-10 років.

Інноваційна технологія є специфічним товаром світового ринку, і її розглядають з урахуванням споживчої вартості, витрат праці на створення процесу, а також процесу споживання, технологічних знань.

На використання технології впливають темпи її старіння і швидкість поширення, що обумовлює втрату додаткового доходу ліцензіата.

Виходячи з викладеного, формується ціна на ліцензію. Особливості цієї ціни полягають в тому, що:

- ціна не визначає витрати праці на створення технології;

- граничною ціною ліцензії є частина додаткового прибутку отри­маного всіма ліцензіатами;

- ціна ліцензії є монопольною;

- ціна складається з щорічних відрахувань від прибутку ліцензіата протягом періоду дії угоди, тобто з роялті.

Інформація про фактичний прибуток ліцензіата у зв'язку з викорис­танням конкретної ліцензії чи ноу-хау є комерційною таємницею.

Найбільш поширений розрахунок роялті у відсотках від вартості продажів ліцензійної продукції проводять за формулою:

Де Я - річна сума роялті; 5 - вартість чистих продажів.

На розмір додаткового прибутку ліцензіата впливають виробничий і комерційний ризики, а також конкуренція з боку альтернативних технологій.

Базою міжнародної торгівлі ліцензіями і ноу-хау є патентна діяльність країн-експортерів технології. Провідна роль у патентуванні винаходів належить промислово розвинутим країнам: перше місце серед них займає Японія, друге - США.

Одним з важливих показників якості науково-технічних розробок є їхня експортна конкурентоздатність (Е1, що визначається за формулою:

Де іїп х - кількість заявок на патенти, що подана фірмою за кордоном;

ЛГХС - кількість заявок на патенти, що подано всередині країни.

Якщо кількість закордонних заявок національних підприємств і фірм значно перевищує кількість заявок, поданих всередині країни, то це свідчить про відставання рівня науково-технічних рішень в цій країні. Це виключає закордонне патентування частини національних винаходів.

Більш детальну оцінку інноваційного потенціалу підприємства розраховують за схемою: ресурс (Р) - функція (Ф) - проект(П). Під проектом або програмою розуміють випуск і реалізацію нового продукту (послуги), або напрямок діяльності. Потреби практики висувають необхідність оцінювання інноваційного потенціалу підприємства у двох вимірах:

- готовності організації до реалізації одного нового проекту;

- оцінювання поточного стану організації щодо усіх або групи проектів, які вже реалізовані.

Таке оцінювання потребує також детального аналізу питань інвестиційного менеджменту.

Схожі статті




Основи менеджменту - Федоренко В. Г. - 6.12. Ефект від виходу інноваційних технологій на зовнішній ринок

Предыдущая | Следующая