Основи економічної теорії - Крупка М. І. - Рента, позичковий процент та прибуток

Розглянувши ринок праці, на якому визначається рівень заробітної плати, звернемося до двох інших факторів виробництва - землі та капіталу. Спочатку розглянемо, як формується дохід від землі.

Земля відрізняється від інших видів ресурсів тим, що вона є кількісно обмеженою. Тому економісти розглядають її пропозицію як сталу величину. Звідси випливає, що загальна пропозиція землі абсолютно нееластична. На рис. 5 криву пропозиції землі 8 зображено у вигляді перпендикулярної прямої лінії до горизонтальної осі.

Економісти-класики XIX століття трактували ціну ресурсу з абсолютно нееластичною пропозицією як ренту або інколи як "власне економічну ренту". Поняття ренти застосовується до будь-якого фактора виробництва з абсолютно нееластичною пропозицією. Наприклад, Да Вінчі намалював Монну Лізу, і якби хтось міг оплатити тимчасове використання картини, то платив би ренту. Отже, рентою є будь-які платежі за використання унікальних факторів виробництва.

На рис. 5 показано, як визначається ціна (рента) за використання землі,

Криві попиту і пропозиції землі перетинаються у рівноважній точці е. Саме цій точці відповідає рівень ренти за землю. Чому?

Якби рента встановилася на рівні, вищому за рівноважну ціну, то величина попиту на землю всіх фірм була б меншою, ніж кількість землі, що пропонується. За цієї умови окремі земельні власники не змогли б здати в оренду (в тимчасове користування) свої земельні ділянки взагалі. Тому вони пропонували б свою землю дешевше, і отже, збили б розмір ренти. За цим же міркуванням рента не могла б довго залишатися і нижче рівноважного рівня.

визначення рівноважної ціни (ренти) за користування землею

Рис. 5. Визначення рівноважної ціни (ренти) за користування землею

На прикладі ринку праці ми вже розглянули, яким чином попит і пропозиція для факторів виробництва забезпечують розподіл доходу і розв'язання проблеми: для кого виробляти. Нам може подобатися або не подобатися система визначення заробітної плати і ренти через ринок. Проте ми мусимо визнати, що конкурентний механізм розподілу доходу сприяє ефективному розв'язанню проблеми: як виробляти товари. Він відіграє важливу роль у виборі виробниками найефективніших комбінацій економічних ресурсів.

Розглянемо, як різні країни реагують на неоднакові для них відносні співвідношення землі та праці. Як наслідок взаємодії попиту і пропозиції, в США, де земля є у достатку, а робочої сили не вистачає, спостерігається, що відношення землі до праці становить значну величину. У Гонконзі, де чисельність населення відносно землі велика, показник відношення праці до землі високий.

Чи ці відношення праці до землі виникають з державного планування та розподілу ресурсів (як це було, наприклад, в колишньому СРСР)? Звичайно, ні. У ринковій економіці ціни економічних ресурсів стимулюють відносно більше використання одних їх видів і відносно менше інших. Земля здається в оренду у США за низькою ціною, а праця винаймається - за високою. Тому американський фермер, що шукає поєднання факторів виробництва, яке забезпечує найменші загальні витрати, заміщує робочу силу додатковою кількістю землі. У Гонконзі - навпаки, висока ціна землі означає, що цей фактор виробництва використовується, головним чином, для розвитку промисловості, а не для інтенсивного сільського господарства.

Отже, ціни служать показниками обмеженості економічних ресурсів на ринку землі і посилають сигнали виробникам про відносну обмеженість різних видів ресурсів та допомагають їм вибирати найприйнятніше, з точки зору суспільства, їх поєднання.

До ресурсних ринків, поряд із ринками пращ та землі, відносять ще один вид - ринок капіталу. На цьому ринку продається капітал або, по-іншому, інвестиційні товари, які називають ще капітальними благами.

Капітал складається з тих вироблених товарів, які, в свою чергу, застосовуються як фактори виробництва для подальшого виготовлення різних товарів і послуг.

Більшість капітальних благ перебуває у власності фірм, що їх використовують. Проте окремі інвестиційні товари віддаються в оренду їхніми власниками - фірмами, домогосподарствами, державою. Платежі за тимчасове використання капітальних благ називають орендною платою. Наприклад, сім'я може орендувати квартиру. У цьому випадку вона сплачуватиме щомісяця власникові житла певну суму грошей. Така сума і становить орендну плату. Іншим прикладом оренди капіталу є оренда (лізинг) українською авіакомпанією "Українські авіалінії" сучасних пасажирських авіалайнерів у зарубіжних фірм з метою забезпечення міжнародних перевезень пасажирів. В Україні оренда державного виробничого майна трудовими колективами набула значного поширення у 90-х роках, чому сприяв прийнятий у травні 1992 р. Закон України "Про оренду майна державних підприємств та організацій". На час прийняття Закону в промисловості України кожне п'яте підприємство було орендним і вони виробили цього року майже 20% промислової продукції, тоді як у 1991 р. ними було вироблено лише 8%. В Україні оренда державного майна трудовими колективами з наступною приватизацією ними цього майна була однією з найпоширеніших форм приватизації.

Одним із найважливіших завдань будь-якої національної економіки, фірми чи домогосподарства є розподіл їхнього капіталу між різними можливими Інвестиціями. Для вирішення питань про вигідність інвестицій потрібний відповідний вимірник для доходу на капітал. Одним із найважливіших таких вимірників є норма прибутку на капітал, яка позначає чистий дохід, виражений у грошах, на кожну грошову одиницю інвестованого капіталу.

Давайте розглянемо як приклад плату фірмі, що здає автомобілі в оренду. Нехай ця фірма придбала легковий автомобіль за 10 тис. грн. і здає його в оренду за 2,5 тис. грн. на рік. Після вирахування всіх витрат (технічне обслуговування, страхування, амортизація тощо) вона заробляє чисту орендну плату 1,2 тис. грн. за рік. Тоді річна норма прибутку фірми на цю інвестицію становить 12% (1,2 тис. грн. : : 10 тис. грн. х 100%). Зауважте, що норма прибутку характеризує дохід за одиницю часу і звичайно обчислюється у відсотках за рік.

Якщо б ви мали активи і вирішили їх найкраще використати з метою отримання доходу, які б інвестиції вам варто було зробити? Один корисний підхід полягає у тому, щоб порівняти норму прибутку для різних інвестицій. Передусім для кожного випадку обчислюєте витрати у гривнях на капітальні блага. Далі оцінюєте щорічні надходження чистого доходу або чистої орендної плати, яку приносить певний актив. Відношення щорічного чистого доходу (орендна плата мінус витрати) до витрат, виміряних у грошах, і становить норму прибутку на капітал. Вона вимірюється у відсотках на рік.

Досить часто дохід на капітал набуває вигляду прибутку. Дохід фірми на її власний капітал входить до складу ЇЇ прибутку. Розрахунковий прибуток, як ми вже знаємо,- це різниця між сумою виторгу і сумою явних (грошових) витрат фірми. Коли, наприклад, хтось володіє акціями акціонерного товариства, то його дохід на ці акції сплачується із частини розрахункового прибутку фірми. Хоча цей дохід має іншу назву (дивіденд) і пов'язаний із більшим ризиком, ніж дохід на багато Інших інвестицій, тим не менше він виступає доходом на капітал і має ознаки доходу, який приносить грошова одиниця, інвестована у статутний капітал акціонерного товариства. Прибутки фірм - це найвагоміша частина доходів на капітал у сучасній економіці.

Розглянувши зв'язок капітальних благ із доходом, поставимо запитання: звідки беруться кошти для виробництва капітальних благ? Щоб акумулювати кошти для купівлі капітальних благ, потрібні заощадження поточного доходу. У сучасній ринковій економіці домогосподарства та фірми спрямовують кошти на капітальні блага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фінансових активів. Населення купує облігації та акції, вкладає гроші на заощаджу-вальні рахунки, у пенсійні фонди для забезпечення старості. Все це гарантує перенесення коштів від тих, хто заощаджує, до інвесторів, які й купують капітальні блага. Коли люди заощаджують, то розраховують на отримання певного доходу. Цим доходом виступає процентна ставка (ще її називають ставкою позичкового процента) або дохід на фінансові активи. Заслуговують на увагу два аспекти цього виду доходу.

1. Процентна ставка звичайно розглядається як відсоток від кількості позичених грошей, а не як абсолютна величина. Більш зручно говорити, що хтось платить 12% позичкового процента, ніж оголошувати, що позичковий процент становить 120 дол. в рік на 1000 дол.

2. Гроші не є, як ми вже знаємо, економічним ресурсом. Вони не здатні виробляти товари та послуги. Однак фірми "купують" можливість використовувати гроші, тому що їх можна використовувати для придбання факторів виробництва. Таким чином, використовуючи позичений грошовий капітал, фірми в кінцевому підсумку купують можливість користуватися реальними ресурсами.

В економіці існує чимало різновидів процентних ставок: довгострокові і короткострокові процентні ставки, що залежать від тривалості позички або строку випуску облігації; позички з фіксованими процентними ставками і позички зі змінними процентними ставками тощо.

Отже, домогосподарства та юридичні особи, що заощаджують, забезпечують фінансовими ресурсами тих, хто хоче купити реальні капітальні блага. Норма процента представляє ціну, яку банк або інший фінансовий посередник платить позикодавцю за використання грошей протягом певного періоду. Процентна ставка виражається як процентний дохід певного розміру за рік.

ЛІТЕРАТУРА

1. Економічна теорія: макро - та мікроекономіка / За ред. 3. Ватаманюка та С. Панчишина - Львів: Інтереко, 1998-С. 689-707.

2. Крупка М. І., Островерх П. І., Реверчук С. К. Основи економічної теорії.- Львів: Діалог, 1997.- С. 238-261.

3. Крупка М. /., Островерх П. І., Реверчук С. К. Основи економічної теорії: вправи і задачі - Львів: Діалог, 1997.- С. 76-82.

4. Макконнелл К, Брю С. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Ч. 2. Мікроекономіка / Наукова ред. перекладу Т. Панчишина.- Львів: Просвіта, 1999-С. 352-361,366-371,379-389.

5. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка - Київ: Основи, 1995.- С. 238-241.

6. Мэнкью Г. Принципы экономике - СПб: Питер Ком, 1999.-С. 399-404,407-416.

7. Samuelson P., Nordhaus W. Microeconomics. Fourteenth Edition, 1992.-P. 269-271.



Схожі статті




Основи економічної теорії - Крупка М. І. - Рента, позичковий процент та прибуток

Предыдущая | Следующая