Музеєзнавство - Рутинський М. Й. - Краєзнавчі музеї

Музеї цього профілю збирають, зберігають, вивчають і експонують матеріали, що розповідають про природу, економіку, історію і культуру певного краю (області, району, міста, села). В них зібрані геологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні, археологічні, етнографічні та інші колекції, знаряддя праці, вироби місцевих промислів різних історичних періодів, твори мистецтва, літератури, народної творчості тощо. Характерною особливістю краєзнавчих музеїв є те, що вони, по-перше, експонують матеріальні пам'ятки і свідоцтва, зібрані на порівняно невеликій території, і репрезентують її краєзнавчу спадщину, по-друге, такі музеї можуть мати доволі широку експозиційну палітру, тобто за змістом експонованих предметів можуть поєднувати особливості музеїв історичного, меморіального, природничо-наукового, етнографічного й художньо-літературного профілів. Через це їх часто також називають музеями комплексного профілю.

Краєзнавчі музеї України здійснюють значну науково-дослідну роботу, спрямовану на вивчення колекцій, проводять археологічні розкопки і наукові експедиції, видають наукову і науково-популярну літературу. На базі краєзнавчих музеїв відбуваються наукові читання та конференції, матеріали яких публікуються в наукових працях музеїв.

Попередниками сучасних краєзнавчих музеїв були місцеві музеї, які виникли в Україні наприкінці XIX - на початку XX ст.: Миколаївський (1898 p.), Волинський (в Житомирі, 1902 р.) та ін.

Перший міський музей старожитностей заснований 1825 р. в Одесі. Більшу частину його експонатів становили визначні твори мистецтва, які подарували музею міські колекціонери.

Нині практично в кожній області функціонують обласні краєзнавчі музеї. Багато пам'яток матеріальної і духовної культури свого краю зібрано у краєзнавчих музеях Тернопілля, Кіровограда, Івано-Франківська.

Краєзнавчі музеї - це найчисленніша група серед музеїв нашої країни. До провідних музеїв цього профілю належать: Полтавський краєзнавчий музей, Закарпатський краєзнавчий музей, розташований у стародавньому замку м. Ужгорода; Білгород-Дністровський краєзнавчий музей, Кримський краєзнавчий музей у м. Сімферополі; Чернівецький, Житомирський та Одеський краєзнавчі музеї. Крім того, понад 7 тис. музейних закладів краєзнавчого типу працюють на громадських засадах.

Музеї художнього профілю. У міжнародній практиці музейної справи склався такий розподіл: музеї класичного мистецтва та музеї сучасного мистецтва (авангардистського, постмодерністського тощо). (Образно, другу групу музеїв можна назвати "музеями постійно плинних мистецьких виставок".) Прірва між цими типами музеїв на рівні суспільних стереотипів дедалі поглиблюється, оскільки, за твердженнями мистецтвознавців, поглиблюється філософська буття - відтворююча прірва між самим традиційним та постмодерним мистецтвом.

Для ілюстрації, наведемо сентенцію одного з найавторитетніших мистецтвознавців сучасності Б. Гройса: "Сучасне мистецтво не займається ні зображенням зовнішнього світу, ні відображенням внутрішнього світу. Воно неначе змінило поле зору і зсунуло його з художнього об'єкта на контекст його функціонування - контекст психологічний, соціальний, політичний, медіальний, мовний тощо. Для сучасного мистецтва витвір мистецтва є певним знаком у системі інших знаків. И саме це відношення одного знаку до іншого є цікавим, а сам по собі знак не цікавий" [33].

Зауважимо: музеї сучасного мистецтва різко відособлюють себе від музеїв-"сховищ" давнього мистецтва й претендують на роль міжнародних та національних центрів культурного життя й осередків модної богемної тусовки. Вони ведуть активну (агресивну) маркетингову політику захоплення споживацького ринку й за допомогою PR-технологій прищеплюють (як на мене, навіть нав'язують) соціуму еталони і модні новинки сучасного культурного життя цивілізації, осередками-репрезентантами якого є саме ці музеї.

Найактивнішими у цьому плані є Нью-йоркський музей "Метрополітен", французькі Центр сучасного мистецтва імені Ж. Помпіду в Парижі та Музей сучасного мистецтва в м. Бордо, а особливо - глобальна мережа музеїв сучасного мистецтва Соломона Гуггенхайма (у Нью-Йорку і Лac-Вегасі (СІЛА), Венеції (Італія), Берліні (Німеччина) і Більбао (Іспанія)*2 [65].

*2: {У першій половині XXI ст. корпоративною стратегією глобалізаційного розвитку передбачено поширення цього комерційно-музейного проекту на всі інші географічні регіони планети й відкриття нових музеїв сучасного мистецтва Соломона Гуггенхайма у Східній Європі, Південно-Східній Азії, Латинській Америці та Африці.}

Класичні музеї художнього профільного типу зберігають, вивчають і пропагують визначні твори живопису, графіки, скульптури, ужиткового мистецтва, а також народної творчості усіх культурно-мистецьких епох (у т. ч. й сучасної), ведуть велику дослідницьку і науково-освітню роботу. Експозиції цих музеїв побудовані таким чином, щоб висвітлювати еволюцію розвитку того чи іншого виду мистецтва в історичній та осередковій (за мистецькими школами) послідовності.

Першим художнім музеєм на території України став Музей художньої промисловості, відкритий 1873 р. у Львові. Пізніше, у 1886 р. було засновано Міський художній музей у Харкові, у 1889 р. - Міський музей красних мистецтв в Одесі.

Провідне місце серед сучасних художніх музеїв України займають: Національний музей українського образотворчого мистецтва України в Києві, Львівська галерея мистецтв, Національний музей українського народного декоративного мистецтва України в Києві, Харківський художній музей, Одеський художній музей. Художні музеї є також у Дніпропетровську, Севастополі, Алупці, Бердянську та в інших містах.

Схожі статті




Музеєзнавство - Рутинський М. Й. - Краєзнавчі музеї

Предыдущая | Следующая