Криміналістика - Волобуєв А. Ф. - 3. Види, суб'єкти, форми криміналістичної ідентифікації

Криміналістичну ідентифікацію за певними підставами поділяють на види. За ототожнюваним об'єктом розрізняють ідентифікацію живих істот (людей, тварин), рослин, предметів (у широкому сенсі), приміщень, ділянок місцевості.

За характером відображень і природою Ідентифікуючого об'єкта (змішаним критерієм) виділяють ідентифікацію: 1) за матеріально-фіксованими відображеннями, що полягає в їх зіставленні (слідів людини: рук, зубів тощо; тварин; транспортних засобів; зброї; звукових слідів на звуконосіях; почерку та інших) із ознаками об'єктів, які підлягають перевірці, або зразками; 2) встановлення цілого за частинами, що полягає в сполученні фрагментованих часток об'єкта (осколків, шматків, деталей тощо) між собою і вивченні взаємного збігу ознак зовнішньої будови на розділених поверхнях, та у окремих випадках властивостей їх внутрішньої структури, які виникли до і під час розчленування об'єкта; 3) за уявним (мисленим) образом - сенс полягає в тому, що особа, яка спостерігала об'єкт і зберегла його образ у своїй пам'яті, порівнює з цим образом пред'явлений їй об'єкт (об'єкти); 4) за описом (вербальним, кодованим тощо) ознак об'єкта в процесуальних і непроцесуальних документах (протоколах, орієнтуваннях та інших), що полягає в зіставленні зафіксованих у ньому ознак безпосередньо з об'єктом або з ознаками, що містяться в іншому описі.

Також за означеним критерієм виокремлюють такий вид криміналістичної ідентифікації як за ознаками загального походження, коли визначають приналежність двох чи більше об'єктів до однієї маси. У такому випадку зіставлення відбувається за ознаками, що характеризують внутрішні, структурні властивості, або за загальними ознаками. Так, за слідами, які відбивають процес виготовлення і ознаки промислових механізмів, визначають приналежність об'єктів до однієї промислової партії, виготовленої на певному обладнанні в певний час (Є. П. Іщенко). У теорії криміналістики цей вид ідентифікації іноді називають встановленням цілого за частинами. Однак за змістовим навантаженням означений вид ідентифікації, на думку автора, слід віднести до групової ідентифікації (або до встановлення групової належності).

У теорії криміналістики існують також інші погляди щодо класифікації криміналістичної ідентифікації. Зокрема, за характером відображення матеріальних об'єктів виокремлюють лише два види криміналістичної ідентифікації: за матеріально-фіксованим відображенням та за психофізіологічним відображенням (І. В. Гора, В. А. Колесник). За наявністю проміжної ланки у визначенні шуканого об'єкта (сліди автошин - автомобіль - власник автомобіля, причетний до вчинення злочину) криміналістичну ідентифікацію поділяють на безпосередню й опосередковану (Є. П. Іщенко, В. О. Образцов).

Суб'єктами криміналістичної ідентифікації слід вважати слідчого, дізнавача, оперативного працівника, прокурора, спеціаліста, експерта, суд (суддю), а також таких учасників кримінального процесу: свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Криміналістична ідентифікація має дві форми, що відрізняються за правовою природою та процесуальною регламентацією. Перша - процесуальна - означає здійснення ідентифікації в порядку, регламентованому нормами КПК України. Зокрема, проведення пред'явлення для впізнання (ст. ст. 174, 175, 309 КПК України), під час якого ототожнюючим об'єктом є уявний образ, а суб'єктом ідентифікації свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний. Щодо судової експертизи, то реалізація процесуальної форми криміналістичної ідентифікації полягає в проведенні експертом у межах судово-експертного дослідження ототожнення об'єкта за матеріально-фіксованими відображеннями чи цілого за частинами (ст. ст. 75,196,310 КПК України). Результати ідентифікації в процесуальній формі, відображені в протоколі пред'явлення для впізнання, на носієві інформації, де за допомогою технічних засобів зафіксовано цю дію, висновку експерта набувають значення доказу в справі (ст. ст. 65, 82 КПК України).

Непроцесуальна (або оперативна) форма означає ідентифікацію поза процесуальною регламентацією в процесі низки заходів, пов'язаних із розкриттям і розслідуванням злочину. Сюди віднесено: 1) попереднє дослідження об'єктів3 (серед іншого й отриманих унаслідок оперативно-розшукових заходів), яке здійснюється переважно спеціалістом; 2) перевірка за криміналістичними обліками, яку проводить за описом ознак працівник облікового апарату; 3) оперативно-розшукові заходи, під час яких суб'єктами ідентифікації постають оперативний працівник, свідок, потерпілий, інколи підозрюваний, а ідентифікуючими - найчастіше уявні образи, описи ознак (наприклад, упізнавання потерпілим за уявним образом під час обстеження місцевості особи, яка вчинила розбій); 4) адміністративно-службові заходи, під час яких уповноважена посадова особа правоохоронних органів здійснює перевірку об'єктів (за описом ознак, матеріально-фіксованими відображеннями). Результати ідентифікації в непроцесуальній формі зазвичай не мають доказового значення і використовуються як орієнтовна інформація. Але в деяких ситуаціях відомості, зафіксовані в довідках про перевірку за криміналістичним обліком, визнаються доказом, а довідки джерелами доказів як інші документи (ч. 2 ст. 65, ст. 83 КПК України). Це саме, згідно з ч. 2 ст. 65 КПК України, стосується фактичних даних, що містяться в протоколах з відповідними додатками, складених уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів.

Схожі статті




Криміналістика - Волобуєв А. Ф. - 3. Види, суб'єкти, форми криміналістичної ідентифікації

Предыдущая | Следующая