Міжнародне право - Тимченко Л. Д. - 8.5. Представництва держав при міжнародних організаціях

Однією з характерних особливостей сучасних міжнародних відносин є зростання кількості і значення міжнародних організацій у забезпеченні миру і різнобічної співпраці суб'єктів міжнародного права. Найвагоміша роль у справі створення і функціонування міжнародних організацій належить державам. Свій зв'язок з міжнародними організаціями держави здійснюють за допомогою відносно нового інституту - постійних представництв держав при таких організаціях. Держави насамперед мають постійні представництва при ООН та її спеціалізованих установах, а також при регіональних організаціях. Постійні представництва при міжнародних організаціях можуть відкривати тільки держави - члени таких організацій. Держави, які не є членами таких організацій, але зацікавлені в їх діяльності, можуть мати при них постійні місії спостерігачів, якщо така можливість передбачена у засновницьких документах організацій.

Відкриття при міжнародній організації постійного представництва є правом держави, а не її обов'язком. Питання про розміщення штаб-квартири міжнародної організації або її відділення має бути узгоджене з приймаючою державою, оскільки тільки вона може дати дозвіл на це. Зазвичай з цього приводу укладається угода між організацією і державою перебування. З державою перебування організації також узгоджується питання про відкриття постійних представництв держав-членів. Але на відміну від дипломатичного представництва, одного разу дана згода приймаючої держави на відкриття постійних представництв держав при міжнародній організації поширюється на всі держави, що мають наміри відкрити такі представництва. У подальшому вже не вимагається погоджувати це питання з державою перебування у кожному окремому випадку відкриття нового постійного представництва.

Функції постійних представництв держав при міжнародних організаціях зафіксовані у Віденській конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. До них, зокрема, належать:

A) забезпечення представництва надсилаючої держави при організації;

B) підтримка зв'язку між надсилаючою державою і організацією;

C) ведення переговорів з організацією і в її рамках;

D) з'ясування здійснюваної в організації діяльності і повідомлення про неї уряду надсилаючої держави;

Е) забезпечення участі надсилаючої держави в діяльності організації;

І) захист інтересів надсилаючої держави відносно організації;

Е;) сприяння здійсненню мети і принципів організації шляхом співпраці з організацією і в її рамках (ст. 6).

У ст. 7 цієї Конвенції визначені функції постійної місії спостерігачів при міжнародній організації:

A) забезпечення представництва надсилаючої держави й охорона її інтересів відносно організації, а також підтримка зв'язків з нею;

B) з'ясування здійснюваної в організації діяльності і повідомлення про неї уряду надсилаючої держави;

C) сприяння співробітництву з організацією і ведення з нею переговорів.

Як бачимо, частина функцій постійних представництв держав при міжнародних організаціях схожа з функціями дипломатичних представництв. Проте є і відмінності, пов'язані зі специфікою діяльності міжнародних організацій і наявністю тристоронніх зв'язків (надсилаюча держава - організація - приймаюча держава) у процесі здійснення такої діяльності. Ці обставини і визначають особливості процедури призначення та припинення функцій членів персоналу постійних представництв і його кількісний склад. Так, у ст. 9 Конвенції 1975 р. закріплений принцип свободи призначення співробітників постійних представництв. При цьому чисельність персоналу представництва не повинна виходити за межі, які є розумними і нормальними з урахуванням функцій організації, потреб представництва, обставин і умов у державі перебування (ст. 14). Для призначення глави постійного представництва одержувати агреман не вимагається.

Глава представництва передає генеральному секретарю організації свої повноваження, які дають правову підставу для виконання ним своїх функцій. Припинення функцій персоналу постійного представництва в Конвенції пов'язується з двома умовами: 1) повідомленням про це організації надсилаючою державою; 2) остаточним або тимчасовим відкликанням постійного представництва.

У зв'язку з тим, що персонал постійного представництва акредитований при міжнародній організації, а не при державі перебування, то оголошення члена персоналу persona non grata не передбачено. Разом з тим у ст. 77,84 і 85 Конвенції 1975 р. враховано законні інтереси приймаючої держави. У цих статтях зафіксовано, що всі члени персоналу представництва, які користуються привілеями та імунітетами, зобов'язані поважати закони і постанови держави перебування. У разі "серйозного і очевидного" порушення кримінального законодавства приймаючої держави або такого втручання в її внутрішні справи надсилаюча держава відкликає таких осіб, припиняє їх діяльність або вживає заходів до їх від'їзду. При цьому тягар доведення "серйозного і очевидного" порушення лежить на державі перебування.

Привілеї й імунітети, передбачені Конвенцією 1975 р. для постійних представництв та їх персоналу, аналогічні дипломатичним привілеям та імунітетам.

У 1946 р. була укладена Конвенція про привілеї та імунітети ООН, в якій вони визначені щодо організації і представників членів ООН у головних і допоміжних органах та на конференціях, що скликаються організацією. До особистих привілеїв та імунітетів, зокрема, належать: імунітет від особистого арешту або затримання, від накладення арешту на особистий багаж, а також судово-процесуальний імунітет; недоторканність всіх паперів і документів; право користуватися шифром і деякі ін. Передбачені в Конвенції привілеї та імунітети мають функціональний характер, тобто поширюються на сферу виконання службових обов'язків представниками держав - членів ООН. Про постійні представництва держав та їх імунітет у Конвенції 1946 р. нічого не говориться. В Угоді між ООН і США 1947 р. про штаб-квартиру Організації також не згадується про постійні представництва держав як органи зовнішніх відносин, а йдеться тільки про постійних представників та їх привілеї й імунітети, що збігаються з дипломатичними привілеями та імунітетами.

У 1947 р. була підписана Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН, у якій також закріплюються привілеї та імунітети представників, але не постійних представництв держав. Ці особливості вказаних угод і викликали необхідність ухвалення Віденської конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.


Схожі статті




Міжнародне право - Тимченко Л. Д. - 8.5. Представництва держав при міжнародних організаціях

Предыдущая | Следующая