Міжнародне право - Тимченко Л. Д. - 6.4. Форма, структура і найменування міжнародних договорів

Залежно від кількості сторін угоди поділяються на дво - і багатосторонні. У міжнародних договорах кількість сторін не завжди збігається з кількістю учасників. Наприклад, у двосторонньому Договорі про звичайні збройні сили в Європі між Організацією Варшавського договору (ОВД) і Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) 1990 р. 23 учасники - 7 держав ОВД і 16 держав НАТО.

У свою чергу багатосторонні угоди можуть бути універсальними (відкритими для будь-яких суб'єктів міжнародного права, що володіють правоздатністю укладати угоди) або з обмеженою кількістю учасників. Як правило, останні мають закритий характер.

Універсальними, або загальними, багатосторонніми договорами є Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р., Договір про Антарктику 1959 р., Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 р., Конвенція ООН з морського права 1982 р. та ін. Північноатлантичний договір 1949 р. і Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства 1957 р. - приклади закритих багатосторонніх угод. Участь у цих договорах нових держав можлива тільки з відома держав-учасниць.

За об'єктом регулювання міжнародні угоди поділяються на політичні, економічні та угоди зі спеціальних питань.

Політичні угоди регулюють відносини з підтримки миру і безпеки, надання взаємної допомоги у межах різних союзів, про нейтралітет, із територіальних питань, зі скорочення озброєнь і т. ін. Як ілюстрацію цього виду міжнародних договорів можна назвати Статут ООН, Північноатлантичний договір 1949 р., україно-російський Договір про дружбу, співпрацю і партнерство 1997 р., Договір про делімітацію кордону між Україною і Республікою Білорусь 1997 р., Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності між СРСР і США 1987 р.

Економічні угоди спрямовані на регулювання відносин у торговельно-економічній сфері. Це угоди про економічне співробітництво, про поставки товарів і надання послуг, про кредити і позики і т. ін. Прикладами таких договорів можуть бути угоди держав з Міжнародним банком реконструкції і розвитку (МБРР), Європейськими співтовариствами.

До договорів зі спеціальних питань належать різні дво - та багатосторонні угоди з питань науки і техніки, транспорту і зв'язку, культури й освіти, інформації і спорту, правової допомоги і соціального забезпечення та ін. (наприклад, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом 1977 р., Угода СНД про науково-технічну співпрацю 1992 р., Угода СНД про співпрацю в галузі освіти 1992 р,, Договір про правову допомогу між Україною і Республікою Грузія 1995 р.).

За рівнем, на якому укладаються міжнародні угоди, вони поділяються на міждержавні, міжурядові і міжвідомчі. Міждержавні угоди, як правило, підписуються керівниками держав; міжурядові - керівниками урядів або відомств зовнішніх відносин; міжвідомчі - керівниками міністерств і центральних відомств.

За строком дії міжнародні угоди розрізняють: строкові (на певний строк) і безстрокові, без зазначення строку дії або з визначенням безстрокового характеру договору.

6.4. Форма, структура і найменування міжнародних договорів

Міжнародний договір може бути укладений як у письмовій, так і в усній формі. Усна форма міжнародного договору іменується "джентльменською угодою". Наприклад, джентльменські угоди практикують спецслужби США і Росії з аналогічними структурами в інших державах. У цілому така форма міжнародного договору використовується рідко. Найпоширенішою формою міжнародного договору є письмова, що дає можливість чітко і зрозуміло закріпити права й обов'язки сторін за договором.

Під структурою договору розуміють його поділ на частини. Конкретний договір через специфіку його об'єкта і мети, процедури ухвалення може мати і специфічну структуру. Проте більшість міжнародних договорів складається з таких структурних елементів: преамбули, основної і заключної частин. Багато сучасних міжнародних договорів, наприклад, у сфері скорочення озброєнь або науково-технічної співпраці, має також додаткову частину - додатки. Всі частини міжнародного договору є юридично обов'язковими і положення, які в них закріплені, підлягають добросовісному виконанню.

Преамбула є вступною частиною договору, в якій сторони визначають мету договору і принципи її досягнення.

Основна (центральна) частина містить взаємні права і обов'язки сторін, тобто ті правила поведінки, якими вони повинні керуватися при виконанні договору.

Заключна частина включає положення про порядок набуття договором чинності, його дію і припинення.

Додатки зазвичай містять якісь технічні відомості, наприклад, озброєнь, що скорочуються, чи опис процедур, пов'язаних з виконанням договору, переважно технічного характеру, зокрема технології ліквідації ракет або порядку проведення інспекцій на місцях та ін.

У праві міжнародних договорів прийнято положення угод поділяти на статті, які у свою чергу групуються в розділи (наприклад, у Статуті ООН є 19 розділів, що включають 111 статей) або частини (у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. - 8 частин, що об'єднують 85 статей). Іноді частини міжнародного договору можуть поділятися на розділи (наприклад, частина III Віденської конвенції про право міжнародних договорів, що складається з 4 розділів), але такий поділ не є принциповим.

Одним з елементів міжнародного договору є його найменування. У міжнародній практиці відомі такі найменування договорів, як конвенція, пакт, угода, договір, протокол, статут, хартія та ін. Міжнародний договір може бути взагалі безіменним, наприклад, обмін дипломатичними нотами як різновид міжнародного договору. Відповідно до норм звичаєвого і договірного права найменування міжнародного договору не має жодного юридичного значення. Важливо, щоб цей документ містив правила поведінки сторін, які визнаються ними як юридичні норми. Тому термін "договір", що широко використовується в доктрині міжнародного права, повинен розглядатися як родове поняття.

Найважливішою частиною міжнародних договорів у письмовій формі є мова9 за допомогою якої сторони фіксують права і обов'язки в тексті договору.

Зазвичай двосторонні угоди укладаються в двох екземплярах мовами договірних сторін. При цьому сторони використовують правило альтернату (чергування), згідно з яким у екземплярі двостороннього договору, призначеному для конкретної договірної сторони, найменування цієї сторони в переліку сторін, підписи її уповноважених, печатка, а також текст договору офіційною мовою держави цієї сторони поміщаються на першому місці і для підпису залишається місце з лівого боку. У правилі альтернату виявляється повага до суверенітету держав. Тексти договору мовою кожної з договірних сторін є юридично рівнозначними (автентичними).

Тексти багатосторонніх договорів укладаються офіційними мовами ООН (англійською, арабською, іспанською, китайською, російською, французькою) або офіційними мовами конкретної міжнародної конференції, визначеними учасниками конференції (частіше за все - це англійська і французька мови).



Схожі статті




Міжнародне право - Тимченко Л. Д. - 6.4. Форма, структура і найменування міжнародних договорів

Предыдущая | Следующая