Менеджмент туристичного підприємства - Кудла Н. Є. - 1.3. Типологія туристичних підприємств

Туристичні підприємства, що функціонують на ринку, утворюють сукупНіСть господарюючих суб'єктів, яку можна визначити як суб'єктний уклад туристичної індустрії. Він полягає у впливі багатьох чинників, що засвідчує його часові мінливості. За умов ринкової економіки, яка характеризується гострою конкурентною боротьбою, на ринок можуть виходити нові туристичні підприємства, обираючи для себе вигідну господарську діяльність, сферу надання послуг чи сегмент (або сегменти) ринку, тобто групи потенційних споживачів своєї продукції. З одного боку, туристичний ринок характеризується проявом конкурентної боротьби та протиставленням інтересів учасників господарської діяльності (на тлі прагнення кожного з учасників до максимізації своїх вигод). Це є причиною пошуку туристичними підприємствами виду діяльності, яка гарантуватиме успіх на ринку. З іншого боку, внаслідок жорсткої боротьби з ринку вибувають підприємства, які не змогли впоратися з конкуренцією. Отже, маємо справу з динамікою суб'єктного укладу туристичної індустрії, яка підтверджує його трансформацію, що відбувалася в нашій країні після 1995 р.

Велика кількість суб'єктів підприємницької діяльності має задовольняти різноманітні потреби туристів. Застосовуючи визначені критерії, ознаки та їх комбінації, можна здійснити типологію туристичних підприємств, а отже, зробити поділ сукупності цих підприємств на відповідні в міру однорідні групи.

Серед основних критеріїв поділу і класифікації туристичних підприємств можна виокремити:

- предмет діяльності;

- вид споживачів пропозиції й місце в процесі її дистрибуції;

- просторове охоплення, чи покриття;

- форму власності;

- організаційно-правову форму;

- розмір підприємства.

З огляду на Предмет діяльності Туристичні підприємства можна розподілити на:

- підприємства, що надають готельні послуги;

- транспортні підприємства, які займаються переміщенням туристів до місць їх туристичного перебування і назад, а також у межах туристичної дестинації (місцевості, регіону);

- підприємства туристичного посередництва, які можуть виконувати функції організатора туристичних заходів, посередника і агента;

- підприємства громадського харчування;

- підприємства з надання спортивно-рекреаційних послуг, пропозиція яких скерована не лише на туристів, а й на жителів туристичної дестинації, й дає змогу розвивати фізичну активність згідно з характером туристичних цінностей (клімат, рельєф, ресурси) цих територій;

- санітарно-лікувальні підприємства, котрі функціонують у місцевостях і регіонах з лікувально-оздоровчими ресурсами, пропозиція яких стосується не тільки традиційних курортників, а й осіб, готових взяти участь у бальнеологічному туризмі;

- суб'єкти, котрі займаються інформацією, туристичною популяризацією, роль і значення яких в умовах конкуренції на туристичному ринку (стосується підприємств і туристичних територій) систематично зростає.

Наведена класифікація туристичних підприємств має узагальнений характер, оскільки важко не помітити на туристичному ринку, з одного боку, спеціалізації, що стосується предмета діяльності (сфери і структури пропонованих окремими суб'єктами послуг), а з іншого - розширення (збагачення) існуючої пропозиції новими видами послуг. Прикладом можуть бути готельні підприємства, які до традиційної пропозиції все частіше залучають послуги Sра&;wellnes

Другий критерій - Вид споживачів пропозиції і місце в процесі Її Дистрибуції, - передбачає розділення сукупності туристичних підприємств на:

- суб'єктів, які є виробниками туристичних послуг, що можуть їх продавати безпосередньо туристам або пропонувати свої продукти для реалізації посередникам; ця група охоплює також суб'єктів, які надають послуги з розміщення, харчування, туристичного перевезення, екскурсійного супроводу, спортивно-рекреаційні заходи;

- суб'єктів, які займаються посередницькою діяльністю з продажу туристичних послуг та організацією туристичних заходів, тобто поєднанням у пакети визначеного набору послуг, пропонованих виробниками, і підготовкою їх до продажу. Цю групу суб'єктів у літературі називають туристичними операторами і турагентами.

Практика засвідчує: туристичні підприємства, що належать до другої групи, часто поєднують функції організатора і посередника, а також іноді виступають у ролі туристичного агента (діяльність якого полягає у посередництві при укладенні умов з надання туристичних послуг на користь організаторів туризму). За даними державної туристичної адміністрації України упродовж 2009 р. чинними були 7322 ліцензії на туристичну діяльність, однак фактично туристичні послуги надавали 4829 ліцензіатів; з них туроператорів - 1475, турагентів - 3354, відповідно 31 і 69 %1.

Якщо брати до уваги Критерій форми власності, То можна вирізнити туристичні підприємства, які належать до:

- громадського сектору (наприклад, державні, комунальні чи профспілкові підприємства);

- приватного сектору (наприклад, фізичні особи, котрі здійснюють підприємницьку діяльність у туризмі, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні спілки тощо).

Приватизаційні процеси державних туристичних підприємств (найчастіше внаслідок їх ліквідації й розпродажу майна), що відбувалися наприкінці XX ст., змінили у радикальний спосіб структуру власності у суб'єктному укладі туристичної індустрії. Такий поділ, за сучасних умов, втрачає значення з огляду на динаміку приватного сектору в туристичній сфері. Нині його представляють як приватні туристичні агенції, так і велика кількість фізичних осіб, товариств, що надають гастрономічні, нічліжні, транспортні, екскурсійні чи спортивно-рекреаційні послуги.

З огляду на Просторове охоплення, Чи покриття, туристичні підприємства можна поділити на суб'єкти, що функціонують на ринку:

- локальному (місцевому);

- регіональному;

- державному;

- міжнародному.

Перша вищеназвана група туристичних підприємств веде свою діяльність на визначеній місцевості або на території з чітко обмеженим адміністративним критерієм. Як правило, це малі туристичні підприємства, які виконують функції агента, котрий продає пропозицію туроператорів на певній території, тобто підприємства з надання послуг розміщення, заклади харчування, фірми з надання спортивних і рекреаційних послуг, які використовують наявні на певній території об'єкти і споруди (наприклад, прокат лиж, велосипедів, байдарок, квадроциклів тощо).

Водночас підприємства, що функціонують на регіональному ринку, охоплюють своєю діяльністю територію певного регіону (наприклад, Карпатський, Причорноморський регіон тощо) і мають свої відділи (представництва) у найбільш доступних місцях цього регіону. До них належать підприємства, які володіють мережею готельних закладів на території визначеного регіону (наприклад, національна мережа готелів "7 днів" в Україні чи гастрономічних об'єктів "Леокс" у Карпатському регіоні).

Туристичні підприємства, які здійснюють діяльність на вітчизняному ринку, охоплюють усю територію країни, де мають представництва. Це великі підприємства з відповідно розбудованою організаційною структурою (відділи, підрозділи тощо), серед яких є багато суб'єктів, які здійснюють функцію туристичного організатора і посередника (наприклад, "Міст-Typ", "Колізей"), підприємства, які володіють мережею готельних об'єктів (наприклад, перша українська готельна мережа **Premier Hotels") Чи також пропонують послуги прокату легкових автомобілів (наприклад, "Львівська транспортна організація"1).

Поступові процеси інтеграції та глобалізації господарської діяльності у туризмі спричинили збільшення кількості підприємств, що працюють на обслуговування міжнародного ринку. Вони почали з'являтися в Україні на початку XXI ст. як наслідок зацікавленості нашим туристичним ринком відомих закордонних туроператорів. Уже у 2004 р. на український ринок увійшов дан-ський туроператор "Scan Holiday", а згодом німецькі туристичні бюро "Neckermann" (Neckermann and Reisen Touristic) і ИТиі" ( Touristic Union International),

У типології туристичних підприємств можна застосувати критерій щодо організаційно-правової форми діяльності підприємства, яка дає можливість виокремити:

- підприємства індивідуальної власності;

- спілки чи товариства, у тому числі особові й майнові;

- заклади і установи, у тому числі й державні підприємства;

- комунальні підприємства.

В Україні організаційно-правові форми господарювання регламентує "Класифікація організаційно-правових форм господарювання", затверджена наказом Держстандарту України від 22 листопада 1994 р. № 288. У межах конкретних організаційних форм реалізуються взаємозв'язки і взаємодія елементів системи, її внутрішня побудова1.

У зв'язку з тим, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, законодавством передбачені загальні й спеціальні умови їх заснування (рис. 1.4). Загальні умови поширюються на підприємства всіх форм. Вони регламентовані Законами України "Про підприємства", "Про підприємництво", Господарським та Цивільним кодексами, які регулюють загальні умови створення юридичної особи, у тому числі й підприємства. Спеціальні умови визначені законами про їх окремі види2.

Рис. 1.4. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

За даними Держкомстату України станом на 1 січня 2010 р. у сфері готельно-ресторанного бізнесу зареєстровано 22 464 суб'єкти підприємництва, що становить 1,8 % від загального обліку зареєстрованих суб'єктів у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (ЄДРПОУ); з них 21 179 - з юридичним статусом (94,3 %) та 1286 - фізичних осіб-підприємців (5,7 %)*.

З огляду на велику кількість фахової літератури, яка містить характеристику представлених організаційно-правових форм, вирізнимо й обговоримо лише ті з них, які найбільш характерні для туризму.

Юридична особа - це організація, що має відособлене майно, може від свого імені здобувати майнові й особисті немайнові права та мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Під Фізичною особою Розуміємо підприємство, створене однією особою. В історії така форма вважається найстаршою. Єдиним власником є одноосібний підприємець, який управляє підприємством та відповідає перед кредиторами всім своїм майном, не лише підприємства, а й приватним (у цій формі немає поділу між власним майном та майном фірми). В Україні суб'єкти підприємницької діяльності такого типу функціонують згідно з Законом України "Про підприємництво". Отже, підприємницькою діяльністю може займатися будь-яка людина, громадянин країни, без створення юридичної особи, з моменту державної реєстрації як індивідуального підприємця.

Створення одноосібного підприємства не пов'язане з виконанням будь-яких формальних майнових вимог, але у туризмі здебільшого не вистачає самого факту реєстрації своєї господарської діяльності. Для підприємств, які бажають надавати послуги у сфері організації туристичних заходів і посередництва (типова діяльність більшості туристичних агенцій), необхідне отримання ліцензії. Такі документи видає Міністерство культури і туризму України, державні служби туризму і курортів на місцях. Ці органи забезпечують управління в туристичній галузі в установленому порядку, розроблення пропозицій щодо узагальнення практики застосування законодавства у туристичній і курортній галузі, виконують контрольно-наглядові функції, здійснюють регулятивні й дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб.

Отже, умовами реалізації підприємницької діяльності в туризмі є2:

- ліцензування підприємств, які надають туристичні послуги. З метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичного бізнесу, забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, а також охорони довкілля та підвищення якості туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської діяльності;

- державна реєстрація суб'єктів підприємництва за місцем перебування підприємця. Зареєстрованих суб'єктів вносять до ЄДРПОУ. Після реєстрації відкривають рахунки в банках;

- сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності;

- надання готелям, закладам харчування і курортним закладам відповідної категорії;

- страхування туристів під час здійснення туристичних подорожей;

- наймання працівників і соціальні гарантії за використання їхньої праці;

- майнова відповідальність суб'єктів підприємництва за використання туристичних ресурсів;

Право припинення підприємницької діяльності.

Перевагами індивідуальної форми ведення підприємства (суб'єкти належать до так званого малого бізнесу) є легкість та нескладність реєстрації діяльності, низькі витрати, пов'язані з цим. Серед недоліків можна зазначити об'єднання капіталу підприємства з приватним майном його власника, повну відповідальність підприємця за будь-які зобов'язання, Що Обмежує можливості розвитку.

Діяльність індивідуального підприємця застосовна щодо малих суб'єктів, які надають послуги з розміщення, транспортування, спортивно-рекреаційні, екскурсійного супроводу, а також характерні для туристичного ринку агенцій подорожей (зазвичай вони виконують функцію агентів, які продають продукти організаторів туристичних заходів).

Другу групу підприємств становлять Господарські товариства (спілки) , які в економічному розумінні є об'єднанням людей і капіталу та створені з метою ведення господарської діяльності (див. рис. 1.4). Порядок утворення і діяльності цих спілок у нашій країні регламентується Законом України "Про господарські товариства". На відміну від одноосібного підприємства, спілки мають декілька власників, а також ширші можливості доступу до капіталу. Партнери роблять свій внесок до товариства, окрім матеріальних активів, ще й активами у нематеріальній формі, тобто у формі знань, досвіду, торгової марки чи уміння функціонувати на туристичному ринку. Зменшуються також ризики, збитки і прибутки, оскільки вони розподілені, згідно зі Статутом спілки, між учасниками.

Сучасні тенденції суб'єктного укладу української індустрії туризму засвідчують збільшення кількості приватних готельних підприємств (це зазвичай малі за розміром суб'єкти, які працевлаштовують до п'ятдесяти осіб), однак систематично збільшується й кількість спілок у цій сфері. Станом на 1 січня 2008 р. 69,2 % становили підприємства приватної форми власності, частка яких зросла на 2,4 % порівняно з 2005 р. (рис. 1.5). Це свідчить про повільний процес приватизації, а також про невелику зацікавленість підприємців у розвитку готельної діяльності1.

Рис. 1.5. Динаміка структури підприємств готельного господарства України за формами власності (2005-2007 рр.)

Варто зауважити, що ліквідація державних туристичних підприємств зумовлює утворення товариств з обмеженою відповідальністю (це переважно товариства, які провадять готельну діяльність на основі нерухомості й майна державних підприємств). Акціону вання туристичних підприємств є рідкістю на українському туристичному ринку. Ця організаційно-правова форма притаманна великим підприємствам, створення і функціонування яких вимагає значних фінансових ресурсів. До туристичних підприємств, які функціонують у цій організаційно-правовій сфері, належать "Дністер", " Львів-Супутник".

Ринкова економіка передбачає діяльність Не комерційних організацій, Які створюються з іншою метою, ніж отримання прибутку. Наприклад, Львівська асоціація розвитку туризму об'єднала органи виконавчої влади та інтереси приватних туристичних структур задля пропагування м. Львова та Львівської області як туристичного центру за кордоном та в Україні. Вона також координує діяльність та ініціативи, спрямовані на розвиток в'їзного туризму та сприяє створенню належної інфраструктури1.

Отже, розглянувши організаційно-правові форми діяльності, можна назвати основні чинники, які визначають їх вибір (рис. 1.6)2.

Рис. 1.6. Основні чинники, що визначають вибір організаційно-правової форми діяльності туристичного підприємства

З огляду на розмір суб'єкта підприємницької діяльності можна виокремити малі, середні та Великі підприємства. Параметрами підприємства можуть бути: кількість працівників, обсяг продажів, кількість підрозділів чи служб, пунктів продажу чи частка ринку. За статистичною класифікацією в основу поділу туристичних підприємств за розміром покладено кількість працівників, отже, вирізняємо:

- малі суб'єкти (працевлаштованих до б осіб);

- середні суб'єкти (від 10 до 49 осіб);

- великі суб'єкти (понад 49 працюючих).

В Україні визначення малого підприємства та суб'єктів малого підприємництва містяться в законодавчих та нормативних актах:

- Господарському кодексі України;

- Законі України "Про державну підтримку малого підприємництва";

- Указі Президента України "Про внесення змін до Указу Президента України № 727 від 3 липня 1998 р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва".

Для визначення відповідних категорій підприємств у названих вище нормативно-правових актах використовують два критерії: середньоспискову чисельність працюючих та обсяг виручки (валового доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік. Узагальнення та порівняння критеріїв малих підприємств та суб'єктів малого підприємництва наведено у табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Критерії визначення малих підприємств та суб'єктів малого підприємництва згідно з нормативно-правовою базою України

Найменування нормативно-правового акта

Критерії згідно з нормативно-правовим актом

Валовий дохід за рік

Чисельність працюючих

Господарський кодекс України (для малих підприємств)

До 500 тис. гри

До 50 осіб

Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва" (для фізичних осіб не встановлено)

До 70 млн грн

До 50 осіб

Указ Президента У країни"Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва":

- для юридичних осіб;

- для фізичних осіб-підприємців

До 1 млн грн До 500 тис. грн

До 50 осіб До 10 осіб

Наведені у табл. 1.1 дані зумовлюють певні протиріччя у визначенні поняття "малі підприємства", окрім визначень, які регламентовані законодавчо-нормативними актами. Стосовно туризму

Існують проблеми використання кількісних критеріїв. Так, виручка від реалізації (валовий дохід) матиме різну вартість за галузями діяльності (наприклад, готельне підприємство чи туристична агенція). Щодо чисельності працівників, то у туризмі спостерігається їх різна кількість за галузями. Можлива зміна чисельності під впливом НТП та використання частково зайнятої робочої сили під час туристичного сезону.

Розмір підприємства має безпосередній вплив на форму управління, а також на майнові відносини. У туристичній індустрії України переважають малі туристичні підприємства. Вони ведуть свою діяльність у сфері гостинності, гастрономії, транспортування, а також посередництва. Здебільшого це підприємства з обмеженим потенціалом і можливостями конкурувати з великими (зазвичай закордонними) туристичними фірмами. Зросла складність процесів, що відбуваються на туристичному ринку, посилення впливу внутрішнього і зовнішнього середовища, конкурентоспроможність зумовлюють зміну способів функціонування цих підприємств, характеру і значення їх взаємовідносин.

Туристичні підприємства входять у безпосередні й опосередковані зв'язки з іншими суб'єктами господарювання. Отже, маємо справу з господарською інтеграцією, яка знаходить своє відображення у створенні туристичними підприємствами об'єднань суб'єктів, які реалізують визначені (спільні або наближені) цілі. Серед форм об'єднань (господарської співдіяльності) підприємств можна виокремити консорціуми, стратегічні альянси, концерт та холдинги.



Схожі статті




Менеджмент туристичного підприємства - Кудла Н. Є. - 1.3. Типологія туристичних підприємств

Предыдущая | Следующая