Менеджмент підприємства - Хомяков В. І. - 5.1. Поняття і види управлінських рішень

5.1. Поняття і види управлінських рішень

Управлінське рішення - це творча вольова дія суб'єкта управління, спрямована на вирішення конкретної ситуації або проблеми. Прийняття рішень є центральною ланкою будь-якої діяльності організації. Можна виділити стратегічні, адміністративні і оперативні рішення. Стратегічні рішення пов'язані, головним чином, із зовнішніми проблемами підприємства, адміністративні - зі створенням максимального виробничого потенціалу на базі раціонального використання ресурсів, операційні - з максимізацією прибутковості поточних операцій.

Кожна управлінська функція пов'язана з кількома життєво важливими рішеннями. Ось деякі з них за функціями:

Функції управління

Рішення відносно:

Планування

1) головного завдання або природи бізнесу;

2) цілей організації;

3) змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі га їх майбутнього впливу на організацію;

4) стратегії і тактики, які слід обрати для досягнення поставлених цілей.

Організація

1)структурування роботи організації і доцільності укрупнення блоків робіт, що підлягають виконанню;

2) координації функціонування цих блоків, щоб воно відбувалося гармонійно і не було суперечливим;

3) рішень, які на кожному рівні управління організації слід довіряти людям, зокрема, керівникам;

4) змін структур організації відповідно до змін у зовнішньому середовищі.

Керівництво

1) форм впливу на персонал, що відповідають умовам організації;

2) стилів керівництва.

Мотивація

1) основних потреб підлеглих;

2) того, як ці потреби задовольняються в процесі досягнення цілей організації

3) методів підвищення задоволеності роботою і продуктивності праці.

Контроль

1) методів виміру результатів роботи

2) частоти оцінки результатів;.

3) причин невиконання планів організації і відповідних метолів коригування тощо.

Рішення повинні відповідати вимогам: наукової обгрунтованості; спрямованості на кінцеві результати, кількісної і якісної визначеності, правового забезпечення, оптимальності, своєчасності, комплексності, підсилення стимулюючої і виховної функції, гнучкості.

Рішення можна класифікувати:

- за об'єктом рішення: орієнтовані на цілі або на засоби, структурні і процесуальні (ситуаційні);

- за надійністю вихідної інформації: рішення на основі надійної інформації, а також пов'язані з ризиком;

- за термінами одержання результатів: довго -, середньо - і короткострокові;

- за зв'язком з ієрархією планування: стратегічні, тактичні і оперативні;

- за періодичністю прийняття: одноразові (випадкові) та такі, що повторюються ("рутинні");

- за методами прийняття; одноособові, колективні (прийняття одноголосно, більшістю на основі консенсусу або експертних оцінок);

- за методами переробки інформації: алгоритмічні (прийняті на основі відомих правил, методик тощо) і евристичні (на основі використання логічних методів при виникненні складних нетипових задач; при прийнятті таких рішень, як правило, мають справу з багатьма незалежними змінними, тому неможливо передбачити і оцінити наслідки кожного варіанта рішень без спеціальних досліджень);

- за кількістю критеріїв: одно - і багатокритеріальні;

- за очікуваними результатами: з певним і з ймовірним результатами;

- за способом фіксації: письмові та усні.

Розрізняють також функціональні рішення підприємства. До них відносяться такі рішення, як: маркетингові, фінансові, виробничі, стосовно персоналу, обладнання, матеріально-технічного забезпечення тощо.

5.2. Процес прийняття рішень

Процес прийняття рішень може базуватися на інтуїції, минулому досвіді або мати раціональний характер. Чисто інтуїтивні рішення - це вибір, зроблений тільки на основі відчуття того, що він правильний. Особа, яка приймає рішення, не зважує при цьому всі "за" і "проти" з кожної альтернативи і не відчуває потреби навіть у розумінні ситуації. На значну залежність від інтуїції менеджера вищого рівня за результатами своїх досліджень вказують Мінцберг, Й. Сок, Пол Кук та інші спеціалісти [1]. Але з точки зору статистики, шанси на правильний вибір без використання логіки невисокі. Надмірна орієнтація на досвід зміщує рішення в напрямках, знайомих керівникам за їх минулими діями. При цьому часто керівник, який надмірно довіряє міркуванням і минулому досвіду, може свідомо або несвідомо уникати вторгнення в нові сфери. А побоювання нових сфер діяльності може привести організацію до катастрофи.

Раціональні рішення обгрунтовуються за допомогою об'єктивного аналітичного процесу, що включає в себе п'ять етапів: діагностику проблеми, формулювання обмежень і критеріїв для прийняття рішень, виявлення альтернатив, оцінку альтернатив і остаточний вибір.

Перша фаза діагностування складної проблеми полягає в усвідомленні і встановленні симптомів труднощів. Загальними симптомами організації, що "захворює", можуть бути: низькі прибутки, збут, продуктивність і якість, надмірні витрати, численні конфлікти в організації, велика плинність персоналу. Звичайно, декілька симптомів доповнюють один одного. Однак симптоми слід відрізняти від причин. Щоб виявити причини виникнення проблеми, необхідно зібрати і проаналізувати значний обсяг внутрішньої і зовнішньої інформації. Для цього можна використати методи аналізу ринку, аналіз фінансових звітів, пропозиції консультантів з управління, результати опитування працівників, а також власні спостереження. Обмеженнями при прийнятті рішень можуть бути: неадекватність засобів, недостатня кількість працівників потрібної кваліфікації і досвіду, закони і етичні міркування, ціни на ресурси і технологію тощо. Критеріями можуть бути витрати, економічність, привабливість (термін окупності, норматив ефективності, приведені витрати, норма рентабельності, висока ліквідність, внутрішня або зовнішня ставка процента, обсяги та розподіл у часі потоків готівки, термін функціонування об'єкта). Добираючи альтернативу, поряд з іншими факторами слід враховувати також можливість здійснення рішень. При цьому відкидаються варіанти, що не відповідають певним обмеженням і критеріям. Для оцінки варіантів широко використовується моделювання. Кількість можливих управлінських моделей може бути такою ж великою, як і кількість проблем, для вирішення яких вони передбачені. Найбільш поширеними з них є моделі управління запасами, масового обслуговування, лінійного, нелінійного і динамічного програмування, графічні та аналітичні моделі економічного аналізу, сітьові моделі, математичні моделі урахування фактору часу, ризику тощо. Нижче розглянуті сутність та приклади практичного використання основних управлінських моделей, які широко застосовуються у виробничому, фінансовому та інвестиційному менеджменті.

Схожі статті




Менеджмент підприємства - Хомяков В. І. - 5.1. Поняття і види управлінських рішень

Предыдущая | Следующая