Культурологія - Шейко В. М. - Тема 8. Концепції культури в класичній німецькій філософії
У другій половині XVIII ст. у Західній Європі відбулися суттєві соціально-економічні й духовні зміни, зумовлені як діяльністю просвітителів, так і неухильним рухом Заходу до нового суспільства, заснованого на вірі в розум, прогрес, творчі можливості людини, на повазі природних прав і свобод особистості. Представниками німецької філософської традиції була створена теорія розвитку, згідно з якою розвиток людини є духовним процесом, зумовленим саморозвитком розуму. Найбільшим досягненням німецької класичної філософії була розробка діалектичного методу, діалектичної логіки, вчення про закономірності процесу розвитку буття й людської культури.
8.1. Підходи до культури у філософській спадщині І. Канта. "Культура моральності" І. Канта
Іммануїл Кант народився в 1724 р. у сім'ї ремісника в Кенігсберзі. У цьому ж місті І. Кант учився, учителював, став професором університету, а в результаті і його ректором; у ньому ж він написав усі свої праці й у ньому ж і помер (1804).
Філософський розвиток І. Канта поділяється на два періоди: докритичний і критичний. У перший період (до початку 70-х років XVIII ст.) Кант намагався вирішувати філософські проблеми
- питання буття, філософії природи, філософії релігії, етики, логіки на основі переконання, що філософія може бути розроблена й обгрунтована як теоретична умоглядна наука, тобто без звернення до дослідних даних.
У другий період (з початку 70-х років) Кант намагався чітко відокремити явища від речей як вони існують самі по собі, від "речей у собі"; останні, на думку Канта, не можуть бути отримані з досвіду. Він намагався довести, що речі самі по собі непізнаванні, пізнати можливо лише явища або той спосіб, яким ці "речі в собі" впливають на людину. У цей період Кант досліджував сутність, походження й межі різних функцій пізнання. Це вчення він називав "критикою розуму". По суті, воно було агностичним, тому що обмежувало розум, відмовляло йому у здатності пізнати сутність речей, залишаючи за ним лише можливість пізнання явищ. Кант вважав, що таке обмеження розуму пізнанням одних лише явищ необхідне для розвитку науки, оскільки воно позбавляє основи логічні докази буття Бога й потойбічного світу. Однак Кант усе-таки вважав, що вірити в Бога не лише можна, але й необхідно, тому що без віри не можна примирити вимоги моральної свідомості з існуванням зла. Кант не вірив у те, що наявне в житті зло може бути усунуте. Він шукав розради у вірі: гармонія й моральний порядок можливі не в реальному емпіричному житті, а в мислимому, але незбагненному інтелігібельному світі. Наукове збагнення, або пізнання, - розумове, а не розумне. Віра в Бога
- це гарантія того морального порядку, який не може бути знайдений в емпіричному світі.
Визначальне місце у творчості Канта "критичного" періоду належить дослідженню здатності розуму. На відміну від звичайної логіки, де розум розуміють як здатність до умовиводу, Кант розглядав розум як здатність до умовиводу, що приводить до виникнення ідей. За Кантом, ідеї - поняття про безумовне, а оскільки все, що дане людині з досвідом, зумовлене, то предмет ідей є тим, що ніколи не може бути сприйняте чуттями з досвідом. Розум, згідно з Кантом, створює три ідеї: 1) ідею про душу як безумовну цілісність усіх зумовлених психічних явищ; 2) ідею про світ як про безумовну цілісність нескінченного ряду причинно зумовлених явищ (причин і дій) і 3) ідею про Бога як безумовну причину всіх зумовлених явищ.
Ці ідеї як предмет розгляду теоретичної філософії були піддані І. Кантом критиці. Метафізика як теоретична наука була відкинута. Водночас Кант стверджував, що метафізика залишається головною частиною філософії як "критики" обмежувального, теоретичного розуму і необхідність переходу від нього до практичного розуму, тобто етики.
На подальший розвиток німецької філософії величезний вплив мало кантівське вчення про суперечності (антиномії) чистого розуму. За Кантом, спроба розуму дати теоретичну відповідь на запитання про те, що таке світ як безумовне ціле, приводить до суперечних один одному відповідей на це запитання, а саме: можна незаперечно довести, що світ не має початку в часі, не має меж у просторі, а можна також незаперечно довести, що світ почав існувати в певний момент часу й що він обмежений у просторі; можна незаперечно довести, що матеріальні частинки, з яких складається світ, нескінченно подільні, а можна також довести, що вони цілком неподільні; можна довести, що будь-яка подія у світі відбувається лише через необхідні умови, а можна довести, що можливі вчинки й дії вчиняються вільно, та ін.
Ці суперечності, підкреслював Кант, виникають у розумі неминуче; отже, розум за своєю природою суперечливий. Водночас суперечності розуму, за Кантом, уявні: усі вони виникають лише тому, що базуються на неправильній думці, начебто світ як безумовне ціле може бути предметом умоглядного теоретичного пізнання. Тому як тільки філософи відмовляться від безпідставного намагання відповістити на запитання, що таке світ як безумовне ціле, зникнуть і суперечливі судження про світ. Про світ як безумовне ціле не можна стверджувати ні того, що він безмежний, ні того, що він обмежений, ні того, що частинки в ньому подільні, ні того, що вони неподільні. Твердження всі неспроможні, тому що світ як безумовне ціле є непізнаванна "річ у собі".
Суперечність же між необхідністю й свободою, на думку І. Канта, не є справжньою суперечністю: людина вчиняє за необхідністю, з одного погляду, й вільно - з іншого. Зазначимо, що культурологічна проблематика Канта перебувала в контексті відносин свободи й необхідності. Людина чинить за необхідністю, оскільки вона зі своїми думками, почуттями й бажаннями є явищем серед інших явищ природи й у сенсі цього підпорядкована необхідності, що панує у світі явищ. Але та ж людина є також і моральною істотою, суб'єктом моральної свідомості. Як моральна істота вона належить уже до світу осмислених розумом речей у собі. І в цій якості людина вільна.
Моральний закон Кант розумів як безумовний припис, або, за його термінологією, як категоричний імператив. За цим законом, кожен індивід повинен діяти так. щоб правило його особистої поведінки могло стати правилом поведінки для всіх. За кантівським категоричним імперативом, людина має ставитися до іншого не як до засобу, а як до мети свого існування. Якщо до вчинків, що збігаються з велінням морального закону, людину тягне почуттєва схильність, то така поведінка ще не може бути, за Кантом, названа моральною. Учинок може бути моральним лише тільки в тому разі, якщо він здійснюється з поваги до морального закону. Досвід свідчить, що між високоморальною (або аморальною) поведінкою людини і її щастям (або нещастям) в емпіричному житті не існує необхідної відповідності. Хоча етика не повинна будуватися, розраховуючи на емпіричне щастя, проте суперечність між моральною поведінкою людини й результатом цієї поведінки в емпіричному житті суперечить нашій моральній свідомості. Ця моральна свідомість вимагає чіткої відповідності між поведінкою людини і її щастям. Не знаходячи його в реальному світі, моральна свідомість змушена вірити, що відповідність буде у світі, осмисленому розумом. Існування таких понять, як свобода, безсмертя й Бог, пояснюється, згідно з Кантом, вірою в трансцендентний, осмислений розумом світ (осмислений розумом, за поняттям Канта, - мислимий розумом, але не збагненний для розуму). Існування трансцендентного світу не є істиною, що можна довести теоретично, а є вимогою практичного розуму (моральної свідомості).
Моральність для Канта первинна у всіх змістах, навіть у її відношенні з релігією. Моральність - універсальний принцип, якому повинне підкорятися все існування людини. Культура слугує, на думку Канта, способом примирення з природою моральної людини, що використовує її для своїх моральних цілей. Культура вміння й культура виховання - це системна цілісність духовних здібностей пізнання й свободи суб'єкта, поєднаних естетичним і телеологічним судженнями в єдине морально-релігійне осмислення світу.
Складником культурологічної концепції Канта є його уявлення про природу цивілізації. Він говорить про її принципову відмінність від культури, вищим проявом і останнім словом якої є ідея "моральності". Цивілізованість пов'язує Канта із зовнішніми проявами окультуреності людини, з оволодінням нормами етикету, із засвоєнням правил хорошого тону тощо. Він пише: "Ми надто цивілізовані в смислі будь-якої чемності й ввічливості в спілкуванні один з одним. Але нам ще багато чого бракує, щоб вважати себе морально досконалими. Справді, ідея моральності належить до культури, однак застосування цієї ідеї, яка зводиться лише до подоби морального в любові й честі та у зовнішній пристойності, становить лише цивілізацію". Отже, бути цивілізованим, за Кантом, зовсім не означає бути культурним. У цьому Кант повністю солідарний з творцем "Нової Елоїзи" Ж. Ж. Руссо, який вважав, що стан варварства, у якому перебувають народи Америки, Африки та інших континентів, кращий за той стан, яким так хизуються громадяни європейських цивілізованих країн, де щастя незначної меншості своїм джерелом має нещастя абсолютної більшості. Цивілізація, на думку Канта, грунтується не на свободі, а на формальній дисципліні, що регламентує життя індивідів у суспільстві.
Цивілізована людина, здобуваючи уявлення про те, як себе потрібно поводити в суспільстві для того, щоб не бути осміяним і засудженим, все ж залишається егоїстичною істотою, для якої задоволення інстинктів і базових потреб залишається головним завданням, її природа не змінюється, хоча й не настільки виразно проглядається крізь той флер, який накидає на нього система освіти та виховання. Слід зазначити, що в постановці питання про принципові відмінності між цивілізацією і культурою Кант вбачав величезний смисл. У багатьох своїх творах він неодноразово звертається до цієї проблеми, розкриваючи різні її аспекти, виробляє аргументи, що підтверджують справедливість саме такої постановки питання.
Кант слідом за Ж. Ж. Руссо виступає з позицій критики наявної цивілізації, однак його підхід відрізняється від представленого у працях творця "Еміля" і "Нової Елоїзи".
Кенігсберзький мислитель вважав, що цивілізація, будучи безжалісною до окремої людини, відіграє позитивну роль для всього людства. Перехід на цей щабель розвитку, з його погляду, слід розглядати як прогресивне явище, тому що цивілізація, хоча й не приводить до корінної трансформації людини, але піднімає його над "брутальністю" і "тваринністю" його власної природи.
Серед найбільших досягнень цивілізації, вважав Кант, найзначнішим є правова держава. її виникнення свідчить про завершеність певного історичного циклу, про появу нового соціального типу особистості, здатної співвідносити свої бажання із суспільними устремліннями, підкоряти свої індивідуальні інтереси інтересам цілого.
Згідно з поглядами Канта, світова історія починається з моменту виходу людини з природного стану та закінчується її переходом у моральний стан. У цих межах розгортається й уся історія людської культури, яка повинна довести до кінця процес культурного огранювання людини, а якщо ні, то вона неминуче загине в результаті викликаного нею розбрату.
Схожі статті
-
Культурологія - Шейко В. М. - Тема 7. Просвітницькі підходи до культури
7.1. Особливості епохи Просвітництва. Просвітництво як тип культури Добою Просвітництва зазвичай називають ХУШ ст. Попереднє, XVII ст., відкрило нову...
-
Найінтенсивніше у класичних формах просвітницький рух виявився у Франції. Основні передумови французького Просвітництва пов'язані насамперед із кризою...
-
Первісне відношення християнства до античної культури, зокрема філософії, було негативним. Це заперечення базувалося на судженнях апостола Павла про те,...
-
Культурологія - Шейко В. М. - Тема 4. Концепції культури в давньому Римі
4.1. "Культура" і "природа" Поняття "культура", як відомо, походить із римської античності та позначає процес людської життєдіяльності. Причому ця...
-
Культурологія - Шейко В. М. - Тема 1. Поняття, зміст, функції культури
Тема 1. Поняття, зміст, функції культури 1.1. Поняття культури Положення людини у світі та її ставлення до світу залежать від різних соціальних факторів,...
-
Культурологія - Шейко В. М. - Тема 6. Діячі відродження про культуру
6.1. Трансформація в духовному житті суспільства в епоху Відродження. Спроба реанімації язичницького світогляду й античної культурної спадщини Ренесанс -...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 7.1. Особливості епохи Просвітництва. Просвітництво як тип культури
7.1. Особливості епохи Просвітництва. Просвітництво як тип культури Добою Просвітництва зазвичай називають ХУШ ст. Попереднє, XVII ст., відкрило нову...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 5.7. Світські й релігійні начала середньовічної культури
У період Середньовіччя християнство пронизувало всі сфери суспільства і насамперед його духовне життя. У цих умовах головною ознакою духовної культури є...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 7.4. Світ культури у творчості Г. С Сковороди
Своєрідне сприйняття понять і взаємин ідей культури в контексті просвітницьких підходів явив Г. С. Сковорода. Його творчість фактично починала часи...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 3.7. Елліністичне розуміння культури
Архетип циклічності, властивий античній думці в цілому, певним чином розкривається у філософії історії й культури Платона (427-347 рр. до н. е.)....
-
Культурологія - Шейко В. М. - 3.6. Платонівська концепція культури
Архетип циклічності, властивий античній думці в цілому, певним чином розкривається у філософії історії й культури Платона (427-347 рр. до н. е.)....
-
Культурологія - Шейко В. М. - Ігрова концепція походження культури
Багато сучасних культурологів вважають, що культура виникла зовсім з іншого джерела - гри. Так, голландський історик Йоган Хейзінга (1872-1945) дійшов...
-
Культурологія - Шейко В. М. - Психоаналітична теорія походження культури
Екзистенціальна теорія походження культури розроблена К. Ясперсом у праці "Зміст і призначення історії". Він вважав, що, культуру можна датувати осьовим...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 7.3. Розуміння культури німецькими просвітителями
Німецький просвітницький рух розвивався у досить складних умовах. У ХУЛІ ст. Німеччина продовжувала залишатися країною феодальною, економічно й політично...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 2.3. Створення світу й культури у творчості Гомера й Гесіода
Магія (від грец. mageia - чарівництво) - одна з форм первісної свідомості, первісної релігії, заснована на тому, що багато незрозумілих явищ приписуються...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 1.7. Функції культури
Багато сучасних культурологів вважають, що культура виникла зовсім з іншого джерела - гри. Так, голландський історик Йоган Хейзінга (1872-1945) дійшов...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 4.5. Погляди К. Тацита і підходи до культури в імператорському Римі
Головне завдання філософії, як писав Сенека, - донести до людей почуття гуманності, спільності, єднання, навчити їх жити згідно з природою, що наділяла...
-
Культурологія - Шейко В. М. - Магічне бачення світу як основа розвитку культури
Багато сучасних культурологів вважають, що культура виникла зовсім з іншого джерела - гри. Так, голландський історик Йоган Хейзінга (1872-1945) дійшов...
-
Культурологія - Шейко В. М. - Екзистенціальна теорія походження культури
Екзистенціальна теорія походження культури розроблена К. Ясперсом у праці "Зміст і призначення історії". Він вважав, що, культуру можна датувати осьовим...
-
Культурологія - Шейко В. М. - ВСТУП
Сьогодні, коли світова спільнота перетнула межу третього тисячоліття, як ніколи актуальним є питання про подальшу долю земної цивілізації. Перед лицем...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 4.6. Синкретизм давньоримської культури
У давньоримській культурі оригінальне поєднувалося із запозиченим. Запозичене перетворювалося, змішувалося з оригінальним і в результаті виникла єдина,...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 1.6. Походження культури
Трудова теорія походження культури Найдокладніше діяльнісний підхід до культури розроблений у марксистській традиції. Марксизм вбачає відмінність людини...
-
Культурологія - Шейко В. М. - Тема 2. Міфологічні уявлення про культуру
2.1. Міфологія в культурі архаїчних суспільств Міф, ритуал і магія - найважливіші елементи архаїчної культури. Первісна свідомість і дія архаїчної людини...
-
Культурологія - Шейко В. М. - Символічна концепція походження культури
Трудова теорія походження культури Найдокладніше діяльнісний підхід до культури розроблений у марксистській традиції. Марксизм вбачає відмінність людини...
-
Культурологія - Шейко В. М. - Трудова теорія походження культури
Трудова теорія походження культури Найдокладніше діяльнісний підхід до культури розроблений у марксистській традиції. Марксизм вбачає відмінність людини...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 5.1. Креаційна модель походження світу, людини й культури в Біблії
5.1. Креаційна модель походження світу, людини й культури в Біблії Біблія - основне джерело середньовічних уявлень про світ і про місце в ньому людини....
-
Культурологія - Шейко В. М. - Тема 5. Середньовічні уявлення про культуру
5.1. Креаційна модель походження світу, людини й культури в Біблії Біблія - основне джерело середньовічних уявлень про світ і про місце в ньому людини....
-
У давньоримській культурі оригінальне поєднувалося із запозиченим. Запозичене перетворювалося, змішувалося з оригінальним і в результаті виникла єдина,...
-
Культурологія - Шейко В. М. - 1.1. Поняття культури
Тема 1. Поняття, зміст, функції культури 1.1. Поняття культури Положення людини у світі та її ставлення до світу залежать від різних соціальних факторів,...
-
Основну культурну течію Ренесансу, що стала багато в чому його візитною карткою, зазвичай називають гуманізмом. Етимологічно "гуманізм" бере початок з...
Культурологія - Шейко В. М. - Тема 8. Концепції культури в класичній німецькій філософії