Культурологія - Шейко В. М. - 8.9. Погляди Е. Фромма на сутність людини і культури

Американський неофрейдист, соціальний психолог і соціолог Еріх Фромм (1900-1980) виступив проти біологізації та еротизації несвідомого і піддав критиці теорію Фрейда про антагонізм між сутністю людини та культури. Фромм багато зробив для розвитку філософії, психології, антропології, історії і соціології релігії. Називаючи своє вчення "гуманістичним психоаналізом", Фромм відійшов від біологізму Фрейда, прагнучи з'ясувати механізм зв'язку між психікою індивіда та соціальною структурою суспільства1. Він висунув проект створення, зокрема в США, гармонійного, "здорового" суспільства на основі психоаналітичної соціальної та індивідуальної терапії.

Але разом з тим Фромм відкинув і соціологізаторські трактування людини. За власним визнанням, його позиція є "не біологічною і не соціальною". Одним із найважливіших чинників розвитку людини, за Фроммом, є суперечність, яка випливає з дуальної природи людини, котра є частиною природи і підлегла її законам, але одночасно це і суб'єкт, наділений розумом, соціальна істота. Цю суперечність він називає "екзистенційною дихотомією". Вона пов'язана з тим, що внаслідок відсутності сильних інстинктів, які допомагають тваринам, людина має приймати рішення, керуючись своєю свідомістю. Однак результати таких рішень не зажди виявляються продуктивними, що спричинює тривогу та неспокій. Тому ціна, яку людина платить за свідомість, - це невпевненість.

У своїй першій великій праці "Втеча від свободи" Фромм розглянув феномен тоталітаризму в межах проблеми свободи. Він розрізняє "свободу від" (негативну) і "свободу на" (позитивну). Зворотним боком "свободи від" є самотність та відчуження. Така свобода - тягар для людини. Фромм описав три типові невротичні механізми "втечі" (психологічного захисту) від негативної свободи: авторитарну, конформістську та деструктивну різновиди невротичного характеру. Перший виявляється в мазохістській пристрасті підкорення себе іншими або в садистичній пристрасті підкорення собі інших. Другий полягає у відмові від своєї індивідуальності та прагненні бути "як всі". Третій - у потязі до насильства, жорстокості, руйнування.

Вихід Фромм бачить у такому реформуванні суспільства, яке б відкрило простір "свободі на" ("Душевно здорове суспільство" (1945); "Мистецтво любити" (1956)). Головне завдання у створенні душевно здорового суспільства - це виховання в людях продуктивного характеру. Непродуктивність - це нездатність любити та реалізовувати себе, використовувати свої сили, місце яких посідають нав'язані несвідомою тривогою форми активності.

Фромм описує чотири типи непродуктивної орієнтації характеру, які виникли історично: рецептивний, експлуататорський, накопичувальний та ринковий. Продуктивність - це, навпаки, здатність людини любити, використовувати свої сили, здатність до самореалізації. Детальніше основні принципи, на яких має будуватися душевно здорове суспільство, Фромм виклав у книзі "Мати чи бути?" (1976). У ній він закликає замінити домінантну нині в характері людини установку на володіння установкою на буття.

Важливою темою творчості Фромма є релігія ("Психоаналіз і релігія", 1960), яку він розуміє як будь-яку систему колективних поглядів та дій, яка надає індивіду систему орієнтації та об'єкт поклоніння. Релігії філософ поділяє на авторитарні та гуманістичні. Авторитарна грунтується на визнанні вищої сили, яка вимагає від людини підкорення і поклоніння. У релігії гуманістичній головним є не доктрина, а ставлення до людини. Бог - символ власних сил людини.

Остання з основних праць Фромма - "Величність та обмеженість теорії Фрейда" - переважно присвячена відмінностям від теорії основоположника фрейдизму1. Фромм розмірковує про те, як контекст культури діє на мислення дослідника. На його думку, філософ не вільний у своїй творчості: на характер його концепції впливають ті світоглядні схеми, які панують у суспільстві. Дослідник не може вийти за межі своєї культури. Глибоко й оригінально мисляча людина опиняється перед необхідністю викладати нову ідею мовою свого часу.

У кожного суспільства є власний соціальний фільтр. Суспільство може виявитися не готовим до сприйняття нових концепцій. Життєвий досвід будь-якої окремо взятої спільноти зумовлює не тільки "логіку", а певною мірою і зміст філософської системи. Фрейд продукував геніальні ідеї. Його мислення було парадигмальним, тобто воно спричинювало революцію у свідомості людей. Деякі культурологи, наприклад Л. Іоній3, вважають, що в європейській історії можна виділити три радикальні революції в мисленні.

Перша - це коперниківський переворот у свідомості. Завдяки відкриттю М. Коперника стало зрозумілим, що людина зовсім не є центром Всесвіту. Великі безмежні простори космосу байдужі до почуттів та переживань людини, оскільки вона загублена в космічних глибинах. Певна річ, це ексклюзивне відкриття, воно кардинально змінює людські уявлення і приводить до переоцінки всіх цінностей. Ширше ці концепції викладені в книзі І. Александрова "Космічний феномен людини: людина в антропному світі".

Друге радикальне відкриття зробив Фрейд. Багато століть люди вважали, що головний дар людини - це її свідомість. Вона піднімає людину над природним царством та визначає поведінку. Фрейд показав, що розум - це лише смуга світла в глибинах людської психіки. Свідомість оточена материком несвідомого. Але головне полягає в тому, що саме ці безодні неусвідомленого впливають на поведінку, багато в чому зумовлюючи її.

Нарешті, третє радикальне відкриття полягає в тому, що європейська культура не є універсальною, єдиною. На землі є багато культур. Вони автономні, суверенні. Кожна з них має свою долю та безмежний потенціал. Якщо культур така велика кількість, то як має поводитися людина при цьому? Чи вона має шукати власну культурну нішу та зберігати себе в ній? А може ці культури перекликаються, знаходяться поблизу одна одної?

Культури вже давно вийшли за межі закритих ареалів. Цьому сприяли міграція населення, великі крос культури і контакти, міжнаціональні шлюби, екуменічні хвилі, досвід міжрелігійного діалогу. Фундаменталісти пропонують протистояти цим тенденціям. Вони попереджують про зіпсуття великих завітів і стверджують, що осколки і фрагменти різних культурних віянь ніколи не складуться в органічне ціле. Що ж таке людина в цьому дивному світі? Вона нині не тільки покинута напризволяще, загубивши теологічну опору, не тільки стала жертвою власних ірраціональних поривів, а й втратила саму можливість глибоко ототожнювати себе з космосом різних культур. У таких умовах внутрішнє самопочуття людини виявляється підірваним.

Е. Фромм справедливо зазначає про величність та обмеженість концепції Фрейда; яка, певна річ, запропонувала принципово нові схеми мислення. Але Фрейд, на нашу думку, залишився бранцем своєї культури. Багато з того, що було значущим для основоположника психоаналізу, виявилося лише даниною часу. Саме в цьому Фромм і бачить грань між величністю та обмеженістю концепції Фрейда.

Схожі статті




Культурологія - Шейко В. М. - 8.9. Погляди Е. Фромма на сутність людини і культури

Предыдущая | Следующая