Культурологія - Шейко В. М. - 6.2. Особливості модернізаційно-техногенного типу культури

Техногенна цивілізація, яку часто позначають розпливчатим терміном "західна цивілізація" (зважаючи на регіон її виникнення) - це особливий тип соціального розвитку й особливий тип цивілізації, ознаки якої певною мірою протилежні характеристикам традиційних суспільств. Коли техногенна цивілізація сформувалася до відносно зрілого вигляду, темп соціальних змін став зростати з величезною швидкістю. Можна сказати, що екстенсивний розвиток історії замінюється інтенсивним; просторове існування - тимчасовим. Зростання відбувається вже не завдяки розширенню культурних зон, а шляхом перебудови основ колишніх способів життєдіяльності й формування принципово нових можливостей.

Найголовніша й справді епохальна історична зміна, пов'язана з переходом від традиційного суспільства до техногенної цивілізації, полягає у виникненні нової системи цінностей. Цінністю вважається сама інновація, оригінальність, узагалі нове. У певному смислі символом техногенного суспільства може вважатися книга рекордів Гіннеса, на відміну, наприклад, від семи чудес світу, яка наочно свідчить, що кожен індивід може стати єдиним у своєму роді, досягти чогось незвичайного. Таким чином, вона немов закликає до цього. Сім чудес світу, навпаки, покликані були підкреслити завершеність світу й показати, що все грандіозне, справді незвичайне вже відбулося.

Далі на одному з найвищих місць в ієрархії цінностей виявляється автономія особистості, що традиційному суспільству взагалі суперечить. У традиційному суспільстві особистість реалізується лише через належність до певної корпорації, будучи елементом у чіткій системі корпоративних зв'язків. Якщо людина не включена в корпорацію, вона не є особистістю. У техногенній цивілізації виникає особливий тип автономії особистості: людина може змінювати свої корпоративні зв'язки, вона жорстко до них не прив'язана, може й здатна дуже гнучко будувати свої відносини з людьми, поринає в різні соціальні спільноти, а часто й у різні культурні традиції.

Техногенна цивілізація почалася задовго до комп'ютерів, і навіть задовго до парової машини. її передоднем можна назвати розвиток античної культури, насамперед культури полісної, яка подарувала людству два великі винаходи - демократію й теоретичну науку, першим зразком чого була "Геометрія" Евкліда. Ці два відкриття - у сфері регуляції соціальних зв'язків і в способі пізнання світу - стали важливими передумовами для майбутнього, принципово нового типу цивілізаційного прогресу.

Другою і дуже важливою віхою стало європейське Середньовіччя з особливим розумінням людини, створеної за образом і подобою Бога, з культом Боголюдини й любові людини до Боголюдини, до Христа та культом людського розуму, здатного зрозуміти й осягнути таємницю божественного творення, розшифрувати ті письмена, які Бог заклав у світі, коли його створював. Остання обставина дуже важлива: метою пізнання вважалося саме розшифрування замислу Божого, плану божественного творення, реалізованого у світі. Така думка не припустима для традиційних релігій.

Згодом, в епоху Ренесансу, відбувається відновлення багатьох досягнень античної традиції, але при цьому асимілюється й ідея богоподібності людського розуму. І ось із цього моменту закладається культурна матриця техногенної цивілізації, яка починає власний розвиток у XVII ст. Вона проходить три стадії: спочатку - передіндустріальну, потім - індустріальну, і нарешті - постіндустріальну. Найважливішою основою її життєдіяльності стає насамперед розвиток техніки, технології, причому не лише шляхом стихійних інновацій у сфері самого виробництва, але й через генерацію нових наукових знань та їх впровадження в техніко-технологічні процеси. Так виникає тип розвитку, заснований на прискореній зміні природного середовища, предметного світу, в якому живе людина.

Зміна цього світу приводить до активних трансформацій соціальних зв'язків людей. У техногенній цивілізації науково-технічний прогрес постійно змінює типи спілкування, форми комунікації людей, типи особистості й спосіб життя. У результаті виникає чітко виражена спрямованість прогресу з орієнтацією на майбутнє. Для культури техногенних суспільств характерне уявлення про незворотний історичний час, який тече від минулого через сьогодення в майбутнє. Зазначимо для порівняння, що в більшості традиційних культур домінували інші розуміння: час найчастіше сприймався як циклічний, коли світ періодично повертається до вихідного стану; вважалося, що "золоте століття" уже пройдене, воно позаду у давнині; герої минулого створили зразки вчинків і дій, які необхідно наслідувати. У культурі техногенних суспільств інша орієнтація. У них ідея соціального прогресу стимулює очікування змін і рух до майбутнього, а майбутнє уявляється як зростання цивілізаційних завоювань, що забезпечуватимуть усе більш щасливий світоустрій.

Техногенна цивілізація існує більше 300 років, але вона виявилася дуже динамічною, рухливою й агресивною: пригнічує, підкорює, перевертає, поглинає традиційні суспільства та їх культури - це ми бачимо повсюдно, в усьому світі. Така активна взаємодія техногенної цивілізації й традиційних суспільств зазвичай виявляється зіткненням, яке призводить до загибелі останніх, до знищення багатьох культурних традицій, по суті, до загибелі цих культур як самобутніх цілісностей. Традиційні культури не лише витісняються на периферію, але й радикально трансформуються після вступу традиційних суспільств на шлях модернізації й техногенного розвитку. Найчастіше ці культури зберігаються лише уривками, як історичні рудименти. Так відбулося й відбувається з традиційними культурами східних країн, що здійснили індустріальний розвиток; те саме можна сказати про народи Південної Америки, Африки - скрізь культурна матриця техногенної цивілізації трансформує традиційні культури, перетворюючи їх смисложиттєві установки, заміняючи їх новими світоглядними домінантами, які складалися ще на передіндустріальній стадії розвитку, в епоху Ренесансу, а потім і європейського Просвітництва.

Такі домінанти виражають кардинальні світоглядні змісти: розуміння людини, світу, цілей і призначення людської життєдіяльності. Людина розуміється як активна істота, яка перебуває в діяльнісному ставленні до світу. Ця діяльність повинна спрямовуватися назовні, на перетворення зовнішнього світу, у першу чергу - природи, яку людина повинна підкорити. У свою чергу, зовнішній світ розглядається як арена діяльності людини, а світ призначений для того, щоб людина отримувала необхідні для себе блага, задовольняла свої потреби. Звичайно, це не означає, що в новоєвропейській культурній традиції не виникають інші, зокрема й альтернативні, світоглядні ідеї. Техногенна цивілізація в самому своєму бутті визначається як суспільство, що постійно змінює свої установки. Тому в її культурі активно підтримується й цінується постійна генерація нових зразків, ідей, концепцій, лише деякі з яких можуть реалізовуватися в сьогоденні, а інші виникають як можливі програми майбутньої життєдіяльності, адресовані прийдешнім поколінням. У культурі техногенних суспільств завжди можна виявити ідеї й ціннісні орієнтації, альтернативні домінантним цінностям. Але в реальному житті суспільства вони можуть не відігравати визначальної ролі, залишаючись немовби на периферії суспільної свідомості й не приводячи в рух маси людей.

Ідея перетворення світу й підпорядкування людиною природи була домінантою в культурі техногенної цивілізації на всіх етапах її історії, аж до нашого часу. Вона була найважливішою складовою того "генетичного коду", який визначав саме існування й еволюцію техногенних суспільств.

У традиційних суспільствах діяльнісне ставлення до світу, яке виступає родовою ознакою людини, розумілося й оцінювалося із принципово інших позицій. Нам тривалий час видавалася очевидною ця світоглядна установка. Однак її складно відшукати в традиційних культурах. Властивий традиційним суспільствам консерватизм різних видів діяльності, повільні темпи їх еволюції, панування регламентуючих традицій постійно обмежували вияв діяльнісно-перетворюючої активності людини. Тому саме ця активність осмислювалася, радше, не як спрямована ззовні, на зміну зовнішніх предметів, а як орієнтована всередину людини, на самоспоглядання й самоконтроль, які забезпечують реалізацію традиції.

Принципу перетворюючого діяння, сформульованому в європейській культурі в епоху Ренесансу й Просвітництва, можна протиставити альтернативний принцип давньокитайської культури "у-вей", що вимагає невтручання в перебіг природного процесу й адаптації індивіда до соціального середовища, яке вже склалося. Цей принцип виключав прагнення до цілеспрямованого перетворення навколишнього середовища, вимагав самоконтролю й самодисципліни індивіда, що долучається до тієї чи іншої корпоративної структури. Принцип "у-вей" охоплював майже всі головні аспекти життя людини. У ньому було виражене певне осмислення специфіки й цінностей землеробської праці, у якій багато чого залежало від зовнішніх, природних умов і яка постійно вимагала пристосовування до цих умов - угадувати ритми зміни погоди, терпляче вирощувати рослини, накопичувати століттями досвід спостережень за природним середовищем і властивостями рослин. У китайській культурі є добре відома притча, що висміює людину, яка виявляла нетерпіння й невдоволення тим, як повільно ростуть злаки, тому почала тягти рослини, щоб прискорити їх ріст.

Принцип "у-вей" був і особливим способом включення індивіда в традиційний порядок суспільних зв'язків, орієнтуючи його на таку інтеграцію в соціальне середовище, за якої воля й самореалізація особистості реалізовуються в основному у сфері само-зміни, а не зміни усталених соціальних структур.

Цінності техногенної культури задають принципово інший вектор людській активності. Перетворююча діяльність розглядається як головне призначення людини. Діяльнісно-активний ідеал ставлення людини до природи поширюється і на сферу соціальних відносин, що також починають розглядатися як особливі соціальні об'єкти, які можна цілеспрямовано перетворювати. Із цим пов'язаний культ боротьби, революцій як локомотивів історії. Необхідно зазначити, що марксистська концепція класової боротьби, соціальних революцій і диктатури як способу вирішення соціальних проблем виникла в контексті цінностей техногенної культури.

З розумінням діяльності й призначення людини тісно пов'язаний інший важливий аспект ціннісних і світоглядних орієнтацій, характерний для культури техногенного світу, - розуміння природи як упорядкованого, закономірно влаштованого поля, у якому розумна істота, що пізнала закони природи, здатна реалізувати свою владу над зовнішніми процесами й об'єктами, поставити їх під свій контроль. Треба лише винайти технологію, щоб штучно змінити природний процес та поставити його на службу людині, тоді приборкана природа задовольнятиме людські потреби в повному масштабі. У традиційних культурах ми не зустрінемо таких уявлень про природу. Вона розуміється як живий організм, у який органічно вбудована людина, а не як знеособлене предметне поле, кероване об'єктивними законами. Саме поняття закону природи, відмінного від законів, які регулюють соціальне життя, було чуже традиційним культурам. Свого часу відомий філософ і наукознавець М. К. Петров запропонував своєрідний уявний експеримент: як би людина, вихована в системі цінностей традиційної цивілізації, оцінила ідеали новоєвропейської культури? Посилаючись на працю С. Поуела "Роль теоретичної науки в європейській цивілізації'', М. К. Петров наводив свідчення місіонерів щодо реакції китайських мудреців на описи європейської науки. Він наголошував, що мудреці вважали саму ідею науки абсурдною.

Характерний для техногенної цивілізації пафос підкорення природи й перетворення світу зумовлював особливе ставлення до ідей панування сили і влади. У традиційних культурах вони розумілися насамперед як безпосередня влада однієї людини над іншою. У патріархальних суспільствах і азіатських деспотіях влада й панування поширювалася не лише на підданих государя, але й здійснювалася чоловіком, главою сім'ї над дружиною й дітьми, якими він володів так само, як цар чи імператор тілами й душами своїх підданих. Традиційні культури не знали автономії особистості й ідеї прав людини. Як писав О. І. Герцен про суспільства прадавнього Сходу, людина тут "не розуміла своєї гідності; тому вона була або рабом, що валяється в поросі, або неприборканим деспотом"1.

У техногенному світі також можна виявити чимало ситуацій, у яких панування здійснюється силою безпосереднього примусу і влади однієї людини над іншою. Однак відносини особистої залежності перестають домінувати й підкоряються новим соціальним зв'язкам. їхня сутність визначена загальним обміном результатами діяльності, що набувають форми товару.

Влада й панування в цій системі відносин передбачає володіння товарами і присвоєння їх (речей, людських здібностей, інформації як товарних цінностей, що мають грошовий еквівалент).

У результаті в культурі техногенної цивілізації відбувається своєрідне зміщення акцентів у розумінні предметів панування сили і влади - від особистості до зробленої нею речі. У свою чергу, ці нові змісти легко поєднувалися з ідеалом діяльнісно-перетворюючого призначення людини. Сама перетворююча діяльність розцінюється як процес, що забезпечує владу над предметом, панування над зовнішніми обставинами, які людина покликана підкорити собі.

Особистість повинна з раба природних і суспільних обставин перетворитися на їхнього пана, і сам процес цього перетворення розумівся як оволодіння силами природи й силами соціального розвитку. Характеристика цивілізаційних досягнень у термінах "продуктивні сили", "сила знання" тощо виражала установку на знаходження нових можливостей, що дозволяють розширювати обрії перетворюючої діяльності. Змінюючи шляхом прикладання освоєних сил не лише природне, а й соціальне середовище, людина реалізує своє призначення творця, перетворювача світу.

Схожі статті




Культурологія - Шейко В. М. - 6.2. Особливості модернізаційно-техногенного типу культури

Предыдущая | Следующая