Культурологія - Шейко В. М. - 4.3. Релігія й культурна динаміка

Як відомо, релігія впливає на культуру консервативно. Разом з тим релігія дає потужні поштовхи для соціокультурних трансформацій. Більше того, існує досить авторитетна думка, відповідно до якої культура змінюється лише завдяки релігії2. Якщо спосіб життя освячений традицією й міфом, то це робить його надзвичайно стійким до зовнішніх змін, навіть коли ці зміни видаються корисними з погляду життя, практики. Інша справа, якщо імпульс для змін надходить зверху, з релігійного джерела, від представників самої сакральної традиції. У такому разі частина суспільства, що більш чутлива до релігійних імпульсів і стійка до секулярних впливів, сама стає добровільним посередником змін у культурі.

Творчу роль релігії стосовно культури можна проілюструвати багатьма прикладами. Насамперед це стосується світових релігій. Так, прийняття монголами буддизму (релігії, орієнтованої більше на співчуття і жаль) привело до того, що цей войовничий народ припинив свій рух на Схід і Захід, завоювання нових земель. З іншого боку, місцеві культурні традиції Тибету та Монголії вплинули й на сам буддизм, пантеон якого поповнився монгольськими і тибетськими божествами так, що "тибетський, або монгольський лама є наполовину або на три чверті шаманом".

У західній культурі революційні зміни також пов'язані з релігією. Сама середньовічна західна культура своїм потужним фундаментом має християнську релігію. Християнство дало Заходу не лише релігійну, але й культурну єдність. Розквіт середньовічної готичної культури був пов'язаний із церквою. Реформація, яка зруйнувала релігійну і деякою мірою культурну єдність Заходу, була революцією, що мала релігійний характер. Вона була боротьбою проти середньовічного синтезу релігійної традиції, соціальних інститутів і ідеології. Інакше кажучи, Реформація відокремила релігію від культури, секуляризувавши останню. Сприяли секуляризації культури американські та європейські радикальні протестантські секти, російське старообрядництво різних видів. Ці релігійні рухи, що випали з панівної духовної традиції, з одного боку, були спрямовані до трансцендентного світу, а з іншого - мали високий рівень підприємницької активності. Економічне процвітання в цьому разі сприяло більшій соціальній мобільності й пристосовуваності представників цих рухів до культурної ситуації.

Таким чином, радикальні релігійні рухи дискредитують синтез релігії й культури, руйнують віковічний сакральний порядок, який є набором традицій, що віджили своє (забобонів) та пригнічують людський дух. Зазвичай, релігійний радикалізм спрямований на вирішення морально-етичних проблем у суспільстві, на викриття несправедливих соціальних порядків. При цьому відповідальність за все зло, етичні й суспільні проблеми існуючого порядку покладаються не на культуру й суспільство, а на ортодоксальну релігію.

Важливим фактором культурних трансформацій є світові релігії, які цивілізували племінні язичницькі культи й етнічну традицію. Вони стрімко втягували етнос у контекст загальнолюдської й надконфесійної культури. Спочатку новий світовий культ сприймався як "чужа віра" і проходило досить багато часу, перш ніж він упроваджувався в народні вірування. По суті, завдяки впливу світових релігій, на основі архаїчних культур сформувалися принципово нові традиції, хоча й із сильними пережитками язичництва.

Таким чином, можна стверджувати, що трансформації в культурі прямо пов'язані з утвердженням тієї чи іншої релігійної традиції.

У сучасній культурі щодо релігії спостерігаються різні тенденції - це і релігійне відродження, і подальший розвиток секуляризаційних процесів. У цілому становлення сучасної культури, починаючи з раннього Нового часу, відбувалося багато в чому за рахунок її звільнення від церковного впливу (секуляризації). Так, П. Сорок і н показав цей процес за допомогою величезного статистичного матеріалу, вивчаючи історію культури й мистецтва. Він проаналізував більше 100 тис. творів живопису й скульптури восьми провідних європейських країн з початку середніх віків і аж до 1930 р. За його даними, частка картин і скульптур на релігійну тематику в ХІІ-XIII ст. становила 97 %, у XIV-XV ст. - 85, у XVI ст. - 64,7, у ХУП ст. - 50,2, у ХУІІІ ст. - 24,1, у XIX ст. - 10, у XX ст. - 3,9 %. Інше - світські сюжети.

Те саме спостерігається й у музиці. Майже вся музика середньовічної Європи представлена хоралами й іншими жанрами релігійної спрямованості. У період між 1090 І 1290 роками уперше з'являється світська музика - пісні трубадурів, труверів і мінезингерів. До XVII-XVIП ст. серед музичних творів частка релігійних творів уже знижується до 42 %, до XIX ст. - до 21 %, а до XX ст. - до 5%.

У середньовічній художній літературі майже немає світських шедеврів. У XI ст. виникають окремі напівсвітські, напіврелігійні твори. Лише з другої половини XII ст. виникає справжня світська література. А вже у XVIП-XIX ст. частка світських художніх творів збільшилася до 80-90 %.

В архітектурі середніх віків видатними спорудами були культові будинки - собори, церкви, монастирі. Починаючи з Нового часу переважна більшість архітектурних пам'яток - палацові комплекси, маєтки знаті, ратуші, контори, будинки вокзалів, музеїв, театрів - мають світське призначення.

Схожі статті




Культурологія - Шейко В. М. - 4.3. Релігія й культурна динаміка

Предыдущая | Следующая