Культурологія - Шейко В. М. - Тема 4. Культура й релігія

4.1. Природа й функціональність релігії

Категорія культури, як відомо, - одна із найширших у понятійному полі гуманітарного знання. Найчастіше культуру розуміють як створений людиною штучний світ "другої природи", на відміну від природної природи, яка існує сама по собі.

Беручи за основу погляд, що культура - це все, що створене людиною, його "друга" природа, необхідно визначити, релігія є елементом культури чи результатом Божого Одкровення. До вирішення цього питання е такі підходи: культурологічний і богословський.

Згідно з богословським підходом, Бог сам відкриває себе людям відповідно до щабля їх розвитку. Релігія як система вірувань, культу й здійснюючих його релігійних інститутів, безумовно, е породженням людського розуму й людської діяльності, тому, відповідно до культурологічного підходу, релігія розглядається як феномен культури, властивий усім народам, що розгортається в різних культурних середовищах і визначає розмаїття релігій.

Релігія виникає в історії людства тоді, коли людина починає усвідомлювати саму себе й протиставляти себе навколишній дійсності. Традиційне виникнення релігійного світогляду пов'язують із процесом обожнювання природи, яка виступає стосовно людини як всемогутнє, вище, непідвладне їй начало, що вимагає поклоніння. Таким чином пояснюють виникнення політеїстичних релігійних систем, у яких безліч богів - це персоніфіковані природні стихії.

Тривалий час вважалося, що релігія - плід невігластва первісної людини, яка не знала законів природи і відчувала страх перед невідомим, а отже, вона повинна зникнути з розвитком наукових уявлень про світ. На цьому будувалася просвітительсько-матеріалістична критика релігії, що йде від французьких матеріалістів (Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо) і Л. Фейєрбаха й була широко розглянута в марксистській і позитивістській традиціях.

Інший, не менш поширений погляд на релігію (теорія прамонотеїзму) полягає в тому, що первісні вірування людини були строго монотеїстичними, і лише з часом архаїчна свідомість стає політеїстичною.

4.2. Співвідношення релігії й культури

Проблема співвідношення релігії й культури стала значущою для багатьох представників релігійно-філософської думки. На наш погляд, вона найбільш фундаментально була вирішена англійським релігійним мислителем першої половини минулого століття К. Г. Доусоном. Культуру в цілому Доусон визначає як "організований спосіб життя, заснований на загальній традиції й зумовлений загальним оточенням. Тим самим культура не ідентична ні з поняттям цивілізації, що передбачає високий рівень свідомої раціоналізації, ні із самим суспільством, оскільки вона звичайно містить у собі безліч незалежних соціальних одиниць".

Дослідивши питання про співвідношення культури й релігії, Доусон дійшов висновку, що історію людства зумовлюють взаємини культури й релігії, способу життя й духовного начала. Зрозуміло, що загальний спосіб життя передбачає загальний світогляд, загальні норми поведінки й загальну систему цінностей. Отже, культура є духовною спільністю, яка зобов'язана своєю єдністю загальним віруванням і загальному способу життя, що набагато більше, ніж будь-яка однаковість матеріального типу. Сучасній людині, що живе у високо-секуляризованому суспільстві, тепер легко уявити цей загальний погляд на життя як суто мирський, що не має необхідного зв'язку з релігійними віруваннями. Але в минулому це було не так. Із самого початку людина розглядала своє життя й життя суспільства як залежні від сил, що перебувають поза її контролем - надлюдських сил, які одночасно керують і світом, і людським життям1.

Із самого початку, на думку Доусона, культура впорядковувалася й спрямовувалася відповідно до вищих законів життя - релігії. Як небесні сили керували порами року, так божественні сили керували життям людини й суспільства, і вести свої справи незалежно від цих сил для громади видавалося настільки ж ірраціональним, як обробляти землю, не звертаючи уваги на пори року. Повна секуляризація суспільного життя - відносно сучасне й аномальне явище. Протягом більшої частини людської історії, в усі епохи й в усіх станах суспільства релігія була великою центральною об'єднавчою силою в культурі. Вона зберігала традиції, охороняла мораль, виховувала й учила мудрості.

Разом з консервативною функцією релігія виконувала також творчу, динамічну функцію як джерело енергії. "Релігія утримує суспільство у твердих межах культурної моделі, як у платонівських "Законах" і в ієрархічному ладі шумерської та єгипетської культур; але вона також проводить людей через пустелю, повертає їх з полону і вдихає в них надію на майбутнє звільнення".

Релігія пояснює специфіку соціокультурного розвитку. Неможливо зрозуміти внутрішню форму суспільства, якщо не вивчити його релігію. Досягнення культури можна зрозуміти лише тоді, коли стануть зрозумілі релігійні вірування, що стоять за ними. У всі часи перші творчі здобутки культури зобов'язані релігійному натхненню й присвячені релігійній меті. Храми - найміцніші витвори людини. Релігія стоїть попереду всіх великих літератур світу. Філософія також походить від релігії.

Те ж саме справедливо і щодо соціальних інститутів. Царська влада й законодавство є релігійними інститутами, і навіть нині вони повністю не втратили свого божественного характеру, наприклад у тих країнах, де ще зберігається конституційна монархія.

Інститути сім'ї й шлюбу також мають релігійне походження й утверджувалися, а подекуди ще утверджуються за допомогою релігійних санкцій.

Найперша соціальна диференціація веде своє походження від спеціальних інститутів, на які покладалася функція підтримки відносин між суспільством і божественними силами. Клас священнослужителів у цілому або частково відповідав за освіту громади, збереження сакральної традиції й ученості, що додало йому виняткової важливості в історії культури. Безумовно, у кожній культурі й релігії жрецтво набуває специфічної форми, відіграє різні ролі: ассирійсько-вавилонське та єгипетське храмове жрецтво, давньоіндійська каста брахманів, клір і середньовічні чернечі ордени становлять не просто релігійні інститути, вони виконують функцію найважливіших соціальних органів у відповідних культурах. Ту ж функцію виконують шамани, знахарі, чаклуни в первісних культурах. В архаїчних культурах, де між соціальністю й релігією немає чіткої диференціації, релігія найтісніше пов'язана із задоволенням життєвих потреб, що приводить до наповненості релігією соціально-економічної сфери життєдіяльності.

У деяких первісних культурах, де не було окремого класу жерців, жрецькі функції звичайно покладали на вождів і старійшин, які крім свого прямого призначення, були ще й охоронцями сакральної традиції, а також організовували виконання складної системи релігійних обрядів для підтримки життєдіяльності племені. У цьому випадку життя громади залежало від іншого соціального світу - світу божественних тотемних предків, а релігійні тотемічні церемонії забезпечували спілкування між племенем і цим сакральним світом. Для первісної людини мистецтво (танець, пантоміма, музика, живопис) було вищою формою соціальної активності і найважливішим видом релігійної дії. По суті, мистецтво настільки близько стикалося з жертвопринесенням, що ставало частиною релігійного культу.

Релігія, з одного боку, здатна законсервувати культуру, а з іншого - викликати революційні зміни в ній, що можна наочно продемонструвати на прикладі ісламу (як, утім і інших світових релігій). "Один індивідуум, що живе в культурній глушині, народжує рух, який за порівняно короткий час поширюється по світу, руйнуючи історичні імперії й цивілізації та створюючи новий спосіб життя, що все ще формує думку й поведінку мільйонів від Сенегалу до Борнео"1. У випадку ісламу "не існує загального географічного оточення або ж расової спадковості, які могли б утворювати основу для духовної спільності". Нова-віра настільки наклала свій відбиток на різноманітні народи й культури, що сформувався єдиний ісламський культурний тип. Ісламські релігійно-культурні цінності виявилися настільки життєздатними, що навіть сучасний секуляризм лише поверхово вплинув на ісламське суспільство"

З іншого боку, поряд з універсальними, світовими релігіями існують племінні, національні культи, які настільки пов'язані з культурою певних народів, що не мають релігійної значущості у відриві від своїх джерел. Але навіть у цих приземлених, етнічно зумовлених релігійних системах е пошук надлюдської, трансцендентної реальності. "І навпаки, якою б універсальною і духовною не була релігія, вона ніколи не уникне необхідності втілитися в культурі й помістити себе в соціальні інститути й традиції, якщо вона прагне впливати на людське життя й поведінку".

Як відомо, усі історичні релігії, і нижчі, і вищі, мають певну загальну особливість - віру в існування духовного, вищого світу, таємничих надприродних сил, які контролюють світ і життя людини. Ці сили у свідомості віруючої людини асоціюються з окремими людьми, речами, місцями або обрядами, які діють як канали повідомлення між людським і божественним світами. Для архаїчних культур - це шаман, фетиш, сакральне місце й священний ритуальний танець, у розвинених цивілізаціях - пророк і жрець, священні зображення й символи, храми й богослужіння. Якщо подивитися на розвинену культуру зсередини, очима її носіїв, то вона буде виглядати як взаємодія божественного й людського в межах священної традиції.

Творення культури архаїчною свідомістю приписувалося культурним героям, що ведуть своє походження від богів. Ці міфічні особистості передали людям релігійні обряди, писемність, ремесла й принципи соціальної організації.

В архаїчних культурах величезне значення надавалося жертвопринесенням, які були, по суті, платою вищим силам за ті земні блага^ які отримувала людина. Для архаїчних культур найважливіше значення має практика, матеріальні умови, заняття населення. У ідіому, це й зумовлює форму релігії, характерну для цього суспільства. Так, у племен, які займаються переважно полюванням, є культ духів тварин, шаманські практики й пророцтва. Релігія хлібороба характеризується культом Матері Землі й культом родючості. Основою вищих релігій майже завжди є землеробська релігія, "яка зберігається як підводний і напівзабутий елемент у духовній традиції культури". Отже, релігія народу зумовлена його культурою, тобто способом життя й життєвими цінностями. Культура навіть теоретично в архаїчній свідомості є способом приведення людського життя у відповідність до божественної реальності й підпорядкування її божественній владі.

Культура в архаїчній свідомості - це не просто створений людиною порядок. Культура (спосіб життя суспільства) грунтується на релігійному законі життя, а цей закон, у свою чергу, підкоряється таємничим надприродним силам.

Відносини між релігією й культурою завжди були двосторонніми. Культура впливає на форму релігії, а релігія впливає на спосіб життя людини, її цінності, тобто культуру. Значимі для людини речі, цінності одержували релігійну санкцію; у цьому полягає найважливіше значення релігії для культури.

Схожі статті




Культурологія - Шейко В. М. - Тема 4. Культура й релігія

Предыдущая | Следующая