Культурологія - Безвершук Ж. О. - Розділ 10 НОВІТНЯ ДОБА

10.1. На зламі XIX та XX ст. Стиль модерн

Час, про який йтиметься далі, називають новітньою добою, оскільки, порівняно з Новим часом, це зовсім інша культурна епоха. XX ст. зазнало стільки глобальних потрясінь, стільки радикальних змін, що воно не могло вже перебувати навіть у динамічному соціально-культурному темпоритмі XIX ст. На цей час припало дві наймасштабніші в історії світу війни, революції, що завершилися встановленням тоталітарних режимів у деяких країнах, фашизм у своєму найжорстокішому варіанті, національно-визвольний рух, що радикально змінив політичну картину світу. У цьому драматичному столітті були й Освенцим, і Гулаг, і випробування ядерної зброї, і протистояння двох таборів, озброєних ядерними боєголовками, та ін. Однак відбулися і Нюрнберзький процес, коли вперше в історії па лаві підсудних опинилися не просто особи, а й злочинці організації, створені ними, а також самі ідеї, які підштовхнули їх до людиноненависницької практики; і демонтаж Тоталітарної системи в СРСР, у результаті чого колишні радянські республіки набули суверенітету і стали незалежними державами. Політика у цьому драматичному столітті невипадково перетворилась на домінуючу форму свідомості, практично кожна людина залучена вині до осмислення тих чи інших світових процесів. Ця обставина своєрідно відобразилася й на художній культурі, в якій виникли нові жанри: політичний роман, політична пісня, політичний плакат, політична вистава. Всього декілька десятків років тому почалося освоєння космосу, увійшли у широкий вжиток телевізор, комп'ютер, Інтернет, мобільний зв'язок і з'явилася величезна кількість нових технологій. Одне за другим виникали поняття індустріального, постіндустріального, інформаційного суспільств, що с доказом прискореного загального розвитку, і водночас песимістичні прогнози щодо глобальних викликів: екологічного, військово-ядерного, демографічного, енергетичного, продовольчого та ін.

"Внутрішню" незбалансованість західної цивілізації відчули ще наприкінці XIX ст. представники філософії життя - філософського напряму, який відкидав систематичний спосіб міркування як такий, що не відповідає життєвій реальності, і пропонував пояснювати явища за допомогою інтуїції та безпосереднього переживання. Класики нового способу філософування - А. Шопенгауер та Ф. Ніцше, а також О. Шпенглер, В. Дільтей, X. Ортега-і-Гассет, які представляли "історичний" його варіант - філософію культури, - гостро відчували початок кризи європейської цивілізації. В їх особі європейська свідомість "повстала" проти благодушності, що запанувала у християнському середовищі, і ціною "бунту" набула тієї гостроти і трагічності світовідчуття, які були давно втрачені. Трагічний мотив, що лежав в основі філософії А. Шопенгауера і Ф. Ніцше, розвинутий о. Шпепглером і X. Ортегою-і-Гассетом та ін., плідно підживив мистецтво кінця XIX - початку XX ст., давши таких митців, як Г. Ібсен, Т. Манн, О. Блок, О. Скрябін, пізніше - М. Селін,

А. Камю, Ж. П. Сартр та ін. Виникнувши у XIX ст., філософія життя найбільший вплив мала в першій чверті XX ст. Пізніше її значення зменшилося, але низка її положень продовжує жити в екзистенціалізмі, персоналізмі, прагматизмі та інших філософських напрямах і течіях.

Водночас сформувалася низка естетичних теорій, в яких творчість розглядалася поза її соціально-політичним контекстом, зосереджуючись тільки на художніх моментах. Загальна їх назва - "Мистецтво для мистецтва". Вони були представлені поетичною школою "Парнас" у Франції, творчістю О. Уайльда в Англії, "Світом мистецтва" в Росії "срібного століття". Така умовна назва російської культури початку XX ст. спершу мала дещо іронічний характер, однак надалі й донині сприймається як висока оцінка її досягнень: це відомі релігійні філософи (М. Бердяєв, П. Флоренський та ін.), художники та архітектори стилю модерн, театральні пошуки (свідчення тому успіх сезонів російського балету С. Дягілева у Парижі - тріумф театру, музики, сценографії). Видатні поети утворили кілька об'єднань: акмеїсти (засновники М. Гумільов та С. Городецький, до них приєдналися А. Ахматова, М. Кузьмін, В. Нарбут, О. Мандельштам - усі вони увійшли в "Цех поетів"), які турбувалися про логічність у задумі, композиції, майстерність у дрібницях, зрозумілість, "справжність"; імажиністи (В. Шершевич, А. Марієнгоф, С. Єсенін на початку своєї творчості та ін.), які обстоювали самоцінність образу як такого; футуристи (В. Маяковський, О. Кручених, українець М. Семснко та ін.), що вимагали права поетів на розширення словника, ігнорування розділових знаків, нові вільні поетичні рими тощо. Окремо стояли символісти (А. Бєлий, О. Блок), а також Б. Пастернак, М. Цветаєва та ін. Паралельно в Європі у так званій прогресистській критиці та публіцистиці для оцінення певної художньої школи й окремих діячів мистецтва, у творчості яких переважали песимістичні умонастрої, культ краси як вищої цінності, індивідуалізм та естетизм, було поширене ідеологічне кліше "декадентство" (букв. - занепадництво). Це поняття ввели французькі поети-символісти Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо та ін. Пізніше так називали бельгійського драматурга М. Метерлінка, австрійського поета Р. Рільке та О. Уайльда. Приблизно в той самий час формувався новий стиль.

Цей стиль називали Сецесіон в Австрії (частково в Україні), Артнуво у Франції, Югендштіль ("молоде мистецтво") - в Німеччині, модерн - в Росїі та Україні. Художники поривали з традицією XIX ст., в основному з побутовим реалізмом. Вони прагнули нового стилю, мріяли відкинути башту з "чистого мистецтва", порушити стінку, що роз'єднує мистецтво "високе" і ужиткове, яке оточує людину, зробити побут людини вишуканим і стильним. Австрієць Г. Клімт написав картину "Поцілунок", яку шанують в Австрії як ікону. Плеяда блискучих російських художників - М. Врубель, Л. Бакст, В. Борисов-Муєатов, О. Головін, М. Реріх, що об'єдналися в групу "Світ мистецтва", прагнули втілювати у творчості нову програму. Українці Ф. Кричевський (триптих "Життя", який набув визнання на європейській виставці), блискучий Г. Нарбут з його віньєтками, заставками, "Абеткою" підтверджували, що йдеться про нове слово у мистецтві.

Модерн виник невипадково. Принаймні дві особливості духовного життя Європи зумовили його появу. Перша з них полягала у тому, що світ впевнено рухався шляхом урбанізації та техніцизму, схиляння перед машиною. Однак модерністи не хотіли такої цивілізації та залишилися на її узбіччі, оскільки вони благоговіли перед органічними природними формами. Друга особливість була у тому, що унікальна зустріч Сходу і Заходу (започаткована знайомством з японською гравюрою) похитнула гордий європоцентризм і викликала інтерес до всього східного, а особливо до філософії, яка надихає східне мистецтво. Тому в новому бачимо досить дивне поєднання рис: еклектизму (поєднання різних стилів), романтизму, почуттєвості і східної декоративності. Це стосується не тільки живопису" який стає театральним, і не дивно, що саме на цей час припадають вищі досягнення мистецтва театральної декорації та сценографії, писання декорацій, костюмів, оформлення спектаклів, театральних завіс, інтер'єрів. На зламі XIX і XX ст. відбулося безпрецедентне в історії культури злиття театру і живопису. Явище це було характерне для різних європейських шкіл живопису, але в Росії (а також в Україні) цей рух був особливо широким і потужним, охопив у 1880-1930 рр. майже всіх кращих художників стилю модерн та авангард. Розпочали його російські художники В. Васнецов і Б. Полєнов, за якими пішли М. Врубель, К. Коровін, художники, що групувалися навколо об'єднань "Світу мистецтва", "Блакитної троянди", "Бубнового валета", а далі - художники різних напрямів російського й українського авангарду 10-х років і різних угруповань 20-х років Майже всі кращі художники цього періоду писали кар тини за власними театральними декораціями. Улюбленими сюжетами стали сам театр, цирк, кафе, естрада Сценографією захоплювалися, крім уже названих, К. Сомов, В. Сєров, М. Добужинський, Л. Бакст, О. Бенуа, а також авангардисти Н. Гончарова, Б. Татлін М. Шагал, А. Лентулов та ін. (Росія), К. Малевич, О. Екстер, А. Петрицький, Б. Меллер, Б. Хвостенко-Хвостов, П. Челіщев та ін. (Україна).

На сценічних майданчиках різних театрів з'являлися перші зірки різних видів мистецтва. Наприклад у 1913 р. у Петербурзі в Луна-парку була представлена опера "Перемога над сонцем" з прологом В. Хлєбнікова за лібрето О. Кручених на музику К. Матюшина в декораціях і костюмах К. Малевича. Київські, московські, петербурзькі, одеські, вітебські художники, то занурюючись у своєрідну атмосферу певної історичної доби, писали, картини на теми спектаклів, відтворюючи сцени життя як театралізовані вистави, то взагалі тлумачили життя як театр,, то безпосередньо замальовували театральні спектаклі (із глядацького залу чи з глибини сцени, як О. Бенуа), а то писали картини за власними театральними декораціями.

В архітектурі модерн - це передусім принцип вільного поводження з формою. Шукаючи нові форми, архітектори намагалися максимально використати лінії карнизів, розташування сходів (що інколи вигинаються досить фантастично і динамічно), асиметричність фасадів (улюблений мотив для прикраси - маскарони, лотоси, іриси, різної форми вікна, балкони й еркери). Найвідоміший твір іспанського архітектора А. Гауді - незавершений собор Ля Саграда Фамілія (Барселона) - це безліч кривих ліній і нагромадження декоративних елементів, які творять майже містичний образ.

Схожі статті




Культурологія - Безвершук Ж. О. - Розділ 10 НОВІТНЯ ДОБА

Предыдущая | Следующая