Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 4.6. Націоналізми етнічних груп
Велика кількість етнічних груп у світі є носіями/представниками різноманітних за рівнем інституціоналізації націоналізмів. Ці групи досить часто асоціюються з національними меншинами, однак не можуть бути прирівняні до них. Позаяк поряд із справді меншинами (курди в Туреччині, албанці в Македонії тощо) існують етнічні групи, які складно кваліфікувати таким чином (фламандці в Бельгії, що становлять відносну більшість у загальному складі населення країни, франкомовне населення в провінції Квебек (Канада) тощо). Здебільшого представники етнічної групи мають спільні мовні, етнічні, культурні та інші характеристики, з допомогою яких вони відрізняються від решти населення країни/інших етнічних груп та є свідомими своєї окремішності, власної ідентичності.
Після Другої світової війни націоналізм етнічних груп переважно набрав форми сепаратистських/автономних рухів. Головно вони представлені політичними партіями, які виступають з вимогами від розширення автономії в межах існуючих держав до повного самовизначення. Засадничим положенням, на яке традиційно посилаються представники цього різновиду націоналізмів, є те, що кожен народ повинен мати право на творення власної держави. В такому контексті самовизначення треба трактувати як вимогу цілковитої політичної незалежності, або отримання суверенітету. Дослідники зазначають, що такий підхід зумовлює цілу низку проблем. Зокрема це стосується трактування формальних ознак етнічної групи, оскільки традиційні індикатори - спільна мова, традиція, культура автоматично породжують контраверсійні трактування. Наприклад, мову етнічної групи різні сторони (власне етнічна група і етнічна більшість конкретної країни) одночасно будуть трактувати як самостійну мову і як діалект. Окрім того, нині культурний плюралізм розглядають у більшості демократичних країн як сутнісну характеристику демократичних суспільств. Тому визнання зазначеної вимоги щодо самовизначення етнічних груп як обов'язкової норми здатне спровокувати безперервну реакцію розпаду фактично всіх існуючих у світі держав. Варто зазначити, що абсолютна більшість держав і етнічних груп цього не прагнуть (прикладом може слугувати ситуація в Швейцарії, де співіснують чотири основні етномовні групи - німецькомовна, франкомовна, італомовна та ретороманськомовна). У зв'язку з цим Дж. Буханен, професор університету Арізона (США), вважає, що замість визнання абсолютного характеру "права націй на самовизначення", треба погодитись, що воно перебуває в правочинному інтересі лише певних, але не всіх етнічних груп. Буханен пропонує трактувати це право як комбінацію різноманітних групових прав щодо різних форм і ступенів політичної автономії, розглядаючи право на самовизначення як найбільш радикальне. Його треба сприймати як спеціальне, селективне, яке можливе лише за певних умов: виправлення наслідків попередніх несправедливих анексій; умови самозахисту; уникнення дискримінаційної редистрибуції*27.
*27: {Buchanan A. Secesja і nacjonalizm / A. Buchanan // Przewodnik ро wspolzesnej filozofii politycznej / pod red. Roberta E. Goodina і Philipa Pettita. - Warszawa : Ksiazka і Wiedza, 1998. - S. 744-757.}
Саме в цьому контексті більшість західних дослідників розглядають прецедент Косова. З 1999 р. автономний край Сербії Косово і Метохія перебував під протекторатом військ НАТО (KFOR) та адміністрації ООН. Причиною цього була тривала конфронтація між югославською/сербською владою і албанцями, яка призвела до повномасштабної війни з етнічними чистками, які стосувалися албанців і сербів та циган. Відомо, що впродовж війни 1998-1999 pp. були змушені виїхати з краю близько 340 тис. албанців. Одночасно внаслідок дій албанських націоналістів покинули свої домівки майже 300 тис. сербів і циган. Парламент Косова 17 лютого 2008 р. проголосив незалежність Республіки Косово від Сербії. Наприкінці 2008 р. її незалежність визнала 51 країна світу (Україна не визнала незалежності). Багато держав вважає, що відповідно до норм міжнародного права Косово не повинно було одноосібно проголошувати власну незалежність, тому de jure воно продовжує залишатися частиною Сербії. Інші держави дотримуються протилежної позиції. Внаслідок звернення Сербії до Генеральної Асамблеї ООН 8 жовтня 2008 р. було прийнято рішення про перевірку Міжнародним трибуналом у Гаазі правочинності одноосібного проголошення незалежності Косова (в рішенні ООН наголошено, що Трибунал повинен не прийняти остаточне рішення, а лише висловити свою думку). Чи стане Косово прецедентом для націоналістів різних етнічних груп - покаже час. Тому рішення Російської Федерації про визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії від Грузії, прийняті після п'ятиденної війни між Грузією і Росією у серпні 2008 p., ускладнюють ситуацію щодо права на самовизначення, позаяк не залишають альтернатив, окрім сприйняття самовизначення як обов'язкової норми і прикладу для інших етнічних груп.
Отже, націоналізм у XX ст. пройшов значний етап розвитку і став надбанням політичної думки більшості країн світу. Націоналізм притаманний політичній ідеології та практиці багатьох країн світу, що дає підстави говорити не про універсальний націоналізм, а про багатоманітність націоналізмів. Нині він властивий не лише країнам, що розвиваються, а й багатьом демократичним, розвинутим державам Європи та Північної Америки. Якщо у другій половині XIX ст. націоналізм трактували як різновид революційної ідеології та рухів, то в першій половині XX ст. у більшості випадків він набув консервативних, експансіоністських рис. Наступна зміна ідеологічного позиціонування відбулась наприкінці XX ст., коли інституцій-ні структури націоналізму - націоналістичні партії, залежно від країни, вже належали до "лівих" і "правих" (Народна партія Шотландії та Валлійська народна партія як націоналістичні угруповання займають "ліву" позицію, натомість Швейцарська народна партія, Національний фронт у Франції належать до крайньо "правих" у "ліво-правому" ідеологічному спектрі).
Значна кількість невирішених проблем статусу та розвитку різноманітних етнічних груп зумовлюють актуальність і перспективу подальшого розвитку націоналізмів у різних частинах сучасного світу.
Запитання для самоконтролю
1. У чому полягає сутність феномена "націоналізм"?
2. Що спільного і в чому виявляються особливості націоналізмів, які опираються на етнокультурну та політичну моделі нації?
3. Як можна пояснити, що в США, які традиційно належать до моделі політичної нації, набув розвитку етнокультурний націоналізм. афроамериканців?
4. У чому виявляється значення національної ідентифікації для націоналізму?
5. Що спільного і в чому виявляються відмінності між націоналізмом та націонал-соціалізмом?
6. Чому сіонізм як різновид націоналізму продовжив своє існування після створення національної Держави Ізраїль?
7. Як співвідносяться між собою націоналізм і демократія?
8. У чому полягає особливість становлення та розвитку націоналізмів у країнах Африки?
9. Як співвідносяться між собою націоналізм і права та свободи особи?
10. Чим зумовлена актуалізація націоналізму в Бельгії, Іспанії, Канаді та Сполученому Королівстві?
Схожі статті
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 4.1. Спільні ідеї (положення) націоналізмів
4.1. Спільні ідеї (положення) націоналізмів 4.2. Плюралізм націоналізмів у першій половині XX ст. 4.3. Політична доктрина сіонізму 4.4. Афроамериканський...
-
Націоналізм як рух та ідеологія набув значного поширення протягом XIX ст. Процес формування та подальшого розвитку націоналізмів характеризувався...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - Глава 4. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ НАЦІОНАЛІЗМУ
4.1. Спільні ідеї (положення) націоналізмів 4.2. Плюралізм націоналізмів у першій половині XX ст. 4.3. Політична доктрина сіонізму 4.4. Афроамериканський...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 3.3. Консерватизм другої половини XX ст
Закінчення Другої світової війни ознаменувало крах не лише націонал-соціалістичної та фашистської систем, гостру критику реального соціалізму як...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 2.4. Розвиток лібералізму в 90-х роках XX ст
Падіння комуністичних режимів у країнах Південної та Східної Європи, в СРСР у 1989-1991 pp. поклало край довготривалій конфронтації на теоретичному та...
-
3.1. Загальна характеристика доктрини консерватизму та етапи її розвитку 3.2. Консерватизм першої половини XX ст. 3.3. Консерватизм другої половини XX...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 4.4. Афроамериканський націоналізм
Незважаючи на те, що Сполучені Штати Америки стали взірцем політичної нації в теорії та на практиці, це не відкидає того факту, що в них відбуваються...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - Глава 3. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА КОНСЕРВАТИЗМУ
3.1. Загальна характеристика доктрини консерватизму та етапи її розвитку 3.2. Консерватизм першої половини XX ст. 3.3. Консерватизм другої половини XX...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 2.3. Неолібералізм
Концептуальне оформлення положень неолібералізму розпочалося ще до Другої світової війни. Фактологічно його пов'язують з "Колоквіумом Ліпмана", який...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 4.5. Антиколоніальний націоналізм
Боротьба всіх без винятку народів колоніально залежних країн за своє визволення набувала рис націоналізму, що поєднував у собі одночасно боротьбу за...
-
Розгляд конкретних політичних доктрин передбачає певний рівень абстрагування від дії низки чинників. У їхній сукупності помітна роль належить...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 4.3. Політична доктрина сіонізму
Націоналізм єврейського народу найповніше виявляється в сіонізмі, який є підставою діяльності міжнародного сіоністського руху та політики Держави...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 2.2. Соціальний лібералізм
Боротьба робітничого руху за поліпшення свого економічного та соціального становища, активне поширення концептуальних положень марксизму в другій...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 3.2. Консерватизм першої половини XX ст
Для більшості європейських країн, у яких діяли політичні сили консервативного спрямування, характерна своєрідна інерція тенденцій і положень, що на...
-
2.1. Загальні характеристики доктрин лібералізму та етапи їхнього розвитку 2.2. Соціальний лібералізм 2.3. Неолібералізм 2.4. Розвиток лібералізму в 90-х...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - Глава 2. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ЛІБЕРАЛІЗМУ
2.1. Загальні характеристики доктрин лібералізму та етапи їхнього розвитку 2.2. Соціальний лібералізм 2.3. Неолібералізм 2.4. Розвиток лібералізму в 90-х...
-
1.1. Класифікація політичних доктрин 1.2. Основні етапи розвитку політичних доктрин у XX ст. 1.1. Класифікація політичних доктрин Існує багато підходів...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 1.1. Класифікація політичних доктрин
1.1. Класифікація політичних доктрин 1.2. Основні етапи розвитку політичних доктрин у XX ст. 1.1. Класифікація політичних доктрин Існує багато підходів...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - ВСТУП
У другій половині XIX ст. одночасно з розвитком політичної науки почала формуватися самостійна політикознавча дисципліна - історія політичних вчень....
-
Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Ібн Хальдун
Взірцем середньовічного "інтелектуала" був Абу Алі аль-Хусейн Ібн Сіна (лат. Авіценна, прибл. 980- 1037). Для арабських країн Ібн Сіна є духовним...
-
Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Ібн Рушд
Взірцем середньовічного "інтелектуала" був Абу Алі аль-Хусейн Ібн Сіна (лат. Авіценна, прибл. 980- 1037). Для арабських країн Ібн Сіна є духовним...
-
Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Ібн Сіна
Взірцем середньовічного "інтелектуала" був Абу Алі аль-Хусейн Ібн Сіна (лат. Авіценна, прибл. 980- 1037). Для арабських країн Ібн Сіна є духовним...
-
Історія економічних вчень - Золотих І. Б. - Історичне значеним меркантилізму
У XIV столітті феодалізм у країнах Західної Європи вступає в стадію розпаду. Натуральне господарство поступово витісняється товарно-грошовими...
-
Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала недоцільною політика утримання грошей у країні. Система...
-
Істотний внесок у розвиток світової державно-правової думки зробив італійський мислитель і політичний діяч Марсилій Падуанський (справжнє ім'я - Марсиліо...
-
Він пов'язаний з ім'ям мислителя, ученого-енциклопедиста Арістотеля. Арістотель (384-322 до н. е.). Його державно-правові погляди зумовлені власним...
-
Характеризується він виходом на духовну арену раціоналістичних інтерпретацій політичного і державно-правового розвитку. Представниками цього етапу були...
-
Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Етап еволюції еллінської суспільної думки
Характеризується він виходом на духовну арену раціоналістичних інтерпретацій політичного і державно-правового розвитку. Представниками цього етапу були...
-
Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Шан Ян (400/390-338 до н. е.)
Ще однією потужною течією давньокитайської державно-правової думки був моїзм - політична філософія, що грунтувалася на однаковому ставленні до всіх...
-
Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Мо-цзи (479-400 до н. е.)
Ще однією потужною течією давньокитайської державно-правової думки був моїзм - політична філософія, що грунтувалася на однаковому ставленні до всіх...
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 4.6. Націоналізми етнічних груп