Історія вчень про державу і право - Кормич А. І. - 2. Політичні і правові теорії Стародавнього Риму

У І ст. до н. е. завершилася організація величезної Римської імперії з розвинутим рабовласницьким ладом, яка, переживаючи кризу, розпадається на західну - столиця Рим і східну імперію - столиця Константинополь. Східна імперія Візантійська, яка мала дипломатичні, торгові, військові відносини з Київською Руссю, проіснувала до 1453 р.

Розвиток політико-правових вчень Стародавнього Риму прийнято поділяти на три періоди: 1. Царський (754-510 рр. до н. е.). 2. Республіканський (509-28 рр. до н. е.). 3. Імператорський (27 р. до н. е. - 476 р. н. е.). Правові вчення Риму створювалися в боротьбі ідеологій окремих верств населення: між патриціями і плебеями, нобілітетом (прихильники верхів суспільства) і популярами (прихильники вільних низів), вільними і рабами.

Плебеї боролися за зрівняння свого положення з патриціями. Ця боротьба привела до реформ Сервія Туллія, і плебеї були включені до складу "римського народу", що був поділений на п'ять розрядів за майновою ознакою. Ідеологи плебеїв - брати Тиберій і Гай Гракхи. їх обрали народними трибунами. Вони виступили проти великого землеволодіння, за роздачу землі безземельним, будівництво доріг, зниження ціни на хліб, судові реформи, прийняття нових прогресивних законів. За ці ідеї і пропозиції їх знищили - Тиберія в 133 р., Гая - в 122 р. до н. е.

У V ст. до н. е. плебеї зажадали складання писаного законодавства. Такий документ давньоримського права нам відомий як Закони XII таблиць. Перші десять таблиць були прийняті в 451 р. до н. е. і ще дві - в 450-449 рр. до н. е.

Знаменитим творцем політико-правових вчень, ідеологом римської аристократії в період республіки був державний діяч, оратор і юрист Марк Тулі їй Ціцерон (106-43 рр. до н. е.). Свої правові погляди і вчення він виклав у роботах - "Про обов'язки", "Про державу", "Про закони". Автор повчає, що держава має природне походження. Громади виникають від природи, тому що люди наділені богами прагненням до спілкування.

Об'єднання людей у державу відбувається через потребу людей жити разом. Державна влада повинна знаходитися в руках мудреців. Якщо люди будуть жити за завітами і звичаями батьків, то держава стане вічною. Мета такої держави - охороняти майно та інтереси громадян.

Походження і сутність права трактується так, що справжнім і першим законом, здатним наказувати і забороняти, є прямий розум Всевишнього. Виникає він задовго до того, як люди об'єдналися в громади, і його не можна змінити голосуванням народу чи рішенням суддів.

Цицерон визначає три основні форми держави: 1. Царська влада - монархія. 2. Влада оптиматів - аристократія. 3. Влада народу - демократія.

Найкраща форма держави - монархія. Політичний ідеал Цицерона - аристократична сенатська республіка. Найдосконаліша і найстійкіша форма правління - суміш цих трьох форм.

Роботи Ціцерона про розходження між природним правом, правом народу і правом римських громадян є самими ранніми.

Світська юриспруденція як самостійна галузь знань склалася в Стародавньому Римі в 11-І ст. до н. е., а розквіт римської юриспруденції припадає на І ст. до н. е. - III ст. н. е. Найвідоміші юристи ранньої імперії - Гай, Папініан, Павло, Цельс, Ульпіан, Модестин. Вони вважали, що джерелом права є світовий Божественний Розум.

У складі права, що діяло в Римській імперії, юристи виділяли три частини: 1. Природне право. 2. Право народу. 3. Право громадян. Природне право, за їхніми уявленнями, поширюється як на людей, так і на тварин. До його установлень відносяться шлюб, родина, виховання дітей. За природним правом усі народжуються вільними.

Право народів, на відміну від природного, охоплює правила, які світовий розум установив для людей. Римляни використовували це право в своїх взаємовідносинах зі скореними народами і сусідніми державами. Правом народів визначалось ведення війни, рабство, заснування царств, міжнародна торгівля і ряд інших установлень.

Право громадян регулює взаємовідносини між вільними римлянами. Це право, вказував Гай, є "власним правом держави". Джерелом цього права Папініан називав закони, рішення плебеїв, постанови сенату, декрети принцепса і "погляди мудрих".

Розмежування права народів і права громадян, проведене в римській юриспруденції, мало за мету виправдати рабство, агресивні війни і нерівність завойованих народів стосовно римлян.

Право у Стародавньому Римі поділялося на приватне і публічне. Ульпіан публічне право відносив до положення держави, приватне - до користі окремих осіб. Приватне право, вважав він, містить у собі розпорядження права цивільного (права громадян).

Основну увагу юристи приділяли приватному праву. У їхніх роботах були закладені основи теорії цивільного права. Розв'язуючи суперечки по цивільних справах, юристи розмежували види угод, виробили формули позовів, визначили правомочності власника та інших суб'єктів права.

До вивчення публічного права римська юриспруденція звернулася в І-ІІ ст., коли правознавці, що одержали привілей офіційного тлумачення закону, виступили на підтримку імператорського режиму.

Схожі статті




Історія вчень про державу і право - Кормич А. І. - 2. Політичні і правові теорії Стародавнього Риму

Предыдущая | Следующая