Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Єгипет

Еволюція державно-правових учень відбувалася водночас зі становленням та удосконаленням людської цивілізації. Розвиваючись від найдавніших міфічних уявлень про місце людини у світі до прагнення раціонального осмислення впорядкування людського буття, державно-правова думка донесла до наших часів різноманітні версії уявлень про суспільне життя, політику, державу, право, початки теоретичних поглядів у різних сферах державно-правових знань.

2.1. Витоки державно-правової думки та джерела її формування у країнах Давнього Сходу

Становлення світової державно-правової думки відбулося завдяки найдавнішим цивілізаціям Давнього Сходу. Ранні уявлення про соціальне впорядкування людського життя, які передували її формуванню, були складовою міфологічного світогляду давньої людини. Міфологічне світобачення розглядало земні порядки (суспільний і державний устрої, взаємини людей, їх права і обов'язки) як такі, що мають божественне походження.

Прадавні уявлення про державу і право засвідчують поступовий перехід людства від первісних уявлень про безпосереднє правління богів та цілковиту залежність від нього земного життя до міфологізованого світобачення, згідно з яким боги навчили людей мистецтву управління суспільством, а відтак передали владу земним правителям.

Із усіх давньосхідних суспільств державно-правова думка досягла найвищого розквіту й рівня своєї раціоналізації у Давніх Індії та Китаї. Однак і в інших розвинутих країнах цього регіону ранні уявлення про державно-правовий порядок засвідчують високий рівень осягнення давніми людьми основних проблем і потреб суспільно-державного розвитку та його правового забезпечення. Як правило, ці уявлення були пов'язані з деспотичним характером здійснення влади, що був притаманний тогочасним давньосхідним суспільствам.

Єгипет

До найдавніших міфологічних уявлень про державу і право належить давньоєгипетська думка. Згідно з міфологічними й релігійними поглядами давніх єгиптян, правду, справедливість і правосуддя втілювала богиня Маат. Судді носили її зображення і вважалися її жерцями. Із часом слово "маат" набуло значення вищої природно-божественної справедливості, якій мали відповідати всі земні діяння суддів, фараонів, номархів (правителів адміністративних округів Давнього Єгипту), жерців, чиновників, а також усі положення тодішніх правових норм, звичаїв, адміністративних та інших офіційно схвалених рішень і правил поведінки.

Ранні уявлення давніх єгиптян дійшли до нашого часу в написах на стінах пірамід, величних гімнах на честь феодалів, давніх літературних пам'ятках XVIII-XV ст. до н. е.: "Повчання Птахотепа", "Життєпис вельможі Уни", "Розпорядження в Коптосі", "Повчання Гераклеопольського царя своєму синові", "Повчання Аменемхета І", "Речення Іпусера", "Літопис Тутмоса III", "Книга мертвих", "Припис про службові обов'язки верховного сановника". Свідчення давньоєгипетської думки містяться також у численних міфах і казках, працях давньогрецьких істориків Геродота (між 490-480 - прибл. 425 до н. е.), Плутарха (прибл. 45 - прибл. 127), Діодора Сицилійського(прибл. 90-21 дон. е.).

Давні єгиптяни вважали творцем світу й усього живого на землі, верховним царем і батьком інших богів бога-фараона Ра, який передав царювання своїм спадкоємцям - богам Осірісу, Сету, Гору, від яких походять земні фараони. Автори пам'яток давньоєгипетської думки обгрунтовували божественний характер державної влади, вихваляли деспотію, виправдовували насильницькі дії щодо встановлення божественного порядку. Вони уявляли суспільство у вигляді піраміди, вершиною якої є боги і фараони, а підніжжям - ремісники, селяни, общинники і раби. Між ними розташовувалися жерці, знать і чиновники. Водночас єгиптяни радили не зловживати владою, переборювати в собі корисливі прагнення і бажання, поважати старших, не забувати бідних, не ображати слабких.

Погляди на управління державою і суспільством єгипетської знаті розкрито в одному з найдавніших давньоєгипетських документів "Повчанні Птахотепа", у якому Птахотеп обгрунтував культ фараона як прямого спадкоємця небесних богів, довів необхідність існування суспільної нерівності. Нижчі (погані) люди повинні підкорятися вищим (цінним і благородним). Покарання для рабів має бути швидким і жорстоким. Водночас він наголошував на природній рівності усіх вільних людей, аргументував необхідність відповідності людської поведінки незалежно від походження вимогам добродійності та справедливості.

У "Повчанні Гераклеопольського царя своєму синові" міститься заклик не вдаватися до несправедливих і протизаконних учинків, бо тільки такою поведінкою можна заслужити милість богів у потойбічному світі. Правитель у цьому творі постає як людина, що творить добро і прагне справедливості. Існуючі порядки зображено автором як божественні і справедливі, вічні й незмінні.

Реальне життя Давнього Єгипту було далеким від ідеалізованого представниками єгипетської знаті зразка. Про це свідчить один із давньоєгипетських творів "Речення Іпусера". Єгипетський вельможа, описуючи наслідки громадянської війни низів проти верхів, повідомив, зокрема, про те, що судові палати були пограбовані і зруйновані повсталим людом, а закони, що в них зберігалися, викинуті на вулицю й безжалісно розтоптані.



Схожі статті




Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Єгипет

Предыдущая | Следующая