Історія України - Юрій М. Ф. - 1. "Неолітична революція"

1. "Неолітична революція"

В VI-V тисячоліттях до н. е. племена, які заселяли територію України, увійшли до останньої фази кам'яного віку - нового кам'яного віку (неоліту), що тривав до рубежу IV - III тисячоліть до н. е.

Цю епоху називають "неолітичною революцією коли суспільство перейшло від привласнюючих форм господарства (мисливство, рибальство, збирання) до відтворюючих (землеробство та скотарство). Уже в ранній період неоліту люди вирощували городні культури (цибулю, часник і деякі інші), але справжній переворот у житті осілих племен відбувся з освоєнням злакових культур, головні з яких - ячмінь та пшениця, як вважають учені, потрапили в Європу з Близького Сходу. Повсюдне поширення домашніх тварин теж належить до неоліту. Бика і свиню в Україні приручили самостійно, а от вівця і коза - вихідці з півдня.

Величезним досягненням стало винайдення кераміки, яка одразу ж стає незамінною в побуті і в господарстві (люди дістали можливість зберігати воду, готувати варену їжу тощо). Ранній керамічний посуд мав гостре або округле дно (його поміщали в ямках, заривали основою в землю або для стійкості підпирали камінням, а вогонь розкладався навколо посудини), під кінець неоліту з'являється керамічний посуд з плоским дном.

Удосконалюються і кам'яні знаряддя праці. З'являються нові їх типи (сокири, ножі) та способи обробки: шліфування, пиляння і свердління. Починається широке використання дерева для спорудження будинків, огорож для тварин, для виготовлення човнів, плотів тощо. Були досягнуті успіхи і в інших галузях, зокрема з'являються примітивні вироби прядіння, плетення і ткацтва.

В різних регіонах України стали помітними певні особливості побуту та культури тогочасного населення. В Південно-Західному регіоні(лісостепове Правобережжя, Волинь, Подністров'я, Прикарпаття) мешкали племена дунайської та буго-дністровської культур, для яких головним заняттям було землеробство. В Північно-Східному регіоні (Придністров'я, Полісся, Лівобережжя, Донбас) у господарстві важливе місце посідали мисливство й рибальство (особливо в Надпоріжжі), і лише на завершальному етапі неоліту - скотарство і землеробство. У Криму в період неоліту полювання залишається провідною галуззю господарства. В Закарпаття проникали землеробські племена з територій сучасних Угорщини і Румунії. Тут знаходять чудові зразки керамічних виробів.

Приблизно наприкінці V - на початку IV тисячоліття до н. е. люди почали використовувати метали для виготовлення різних виробів. Мідь - найдоступніший метал, що найлегше піддавався обробці. Спочатку місцеві майстри виготовляли різні предмети методом холодного кування зі шматків самородної міді, які переважно доставляли з Балкан. Пізніше освоюються плавильна та ливарна техніка. Проте мідь - надто м'який метал, тому продовжували широко застосовуватись знаряддя праці з кременю та кістки. Саме тому цю добу називають ще міднокам'яним віком, або енеолітом.

2. Трипільська культура

Існувала в кінці V-111 тисячоліттях до н. е. Перше поселення цієї культури відкрито в 1893 р. Вікентієм Хвойкою біля села Трипілля на Київщині. Трипільці населяли регіони сучасних України, Молдови та Румунії. Лише на території України виявлено понад одну тисячу поселень трипільської культури. Ранні поселення нараховували по декілька десятків осель і господарських споруд, які розміщувались рядами (колами) на зручних для оборони місцях. Житла були як напівземлянковими, так і наземними, як правило, прямокутними (площею до 135-140 кв. м.), споруджувалися з глини на дерев'яному каркасі. З часом поселення розростались концентричними колами: в центральній частині знаходилися великі громадські будинки і вільні площі, які використовувалися для зібрань, релігійних церемоній тощо. На Черкащині, поблизу сіл Майданець-ке, Доброводи і Талянки існували справжні "міста" з населенням не Менше 15-20 тис. жителів. 1

Трипільці культивували пшеницю, ячмінь, просо, жито, бобові, коноплю: Основним знаряддям обробітку землі була мотика (висловлюють припущення, що трипільці знали орне землеробство). Землеробство доповнювалось приселищним скотарством. Утриггільців ідея родючості землі набуває домінуючого значення. З нею пов'язані об2-рядй та глиняні жіночі статуетки - символи господарського благополуччя. Високого рівня досягло виготовлення глиняного посуду (кухонний і столовий, ємкості для зберігання зерна, інших продуктів). Трипільці залишили унікальну розписну кераміку. За допомогою білої, жовтої, червоної та чорної фарб вони створювали багатокольорові орнамент.

Питання про етнічну приналежність трипільських племен є дискусійним. Оскільки у формуванні та розвитку трипільської культури на території України взяли участь аборигенні племена, трипільські традиції продовжилися в наступних археологічних культурах, то можна вважати правильною гіпотезу московського академіка Б. Рибакова про трипільців як предків українців. Український археолог Віктор Петров вважав, що український фізичній тип населення склався внаслідок асиміляції носіїв трипільської культури північними європеоїдами.

На II тисячоліття до н. е. припадає наступний період історії України - доба бронзи. У цей час зростає роль скотарства, поширюється використання одомашненого коня. Бронзові злитки й вироби з бронзи потрапляли в Україну з Балкан і Кавказу. Важливе значення мали також бронзоливарські центри у Карпатах і Причорномор'ї. Старожитності доби бронзи вчені розглядають за історико-етнографічними регіонами: племена Правобережжя і Полісся, племена Лівобережжя, племена степу. Простежується загальний процес подальшого розвитку землеробського укладу в лісостеповій смузі і скотарського - у степу. Вчені пов'язують культури Правобережжя (шнурової кераміки, тшинецько-комарівську та білогрудівську) з праслов'янами; культури Лівобережжя - з праслов'янськими, прибалтійськими і частково угро-фінськими племенами. Степові райони займали іраномовні племена (залишили пам'ятки катакомбної та зрубної культур).

3. Ранній залізний вік

Приходить на зміну добі бронзи (тривав з VIII ст. до н. е. до ІV ст. до н. е.). Перші знахідки залізних речей на території України належать ще до ХІ-ІХ ст до н. е. (курган пізнього етапу зрубної культури лід Каховкою). Залізні знаряддя остаточно витісняють кам'яні, їх широке використання призводить до корінних змін в економіці та в побуті.

Спочатку залізо виплавляли в глиняних горщиках. Пізніше почали видобувати з болотних і озерних руд за допомогою сиродутного способу. Руду промивали, подрібнювали і випалювали на відкритих вогнищах. Далі засипали в горн разом з деревним вугіллям. У верхній частині горна залишали отвір для виходу газу, а в нижню вставляли керамічні сопла-продухи. За допомогою шкіряних міхів у горно нагніталося ненагріте ("сире") повітря. Залізо концентрувалося в нижній частині горна у в'язкому тістоподібному стані (т. з. криця). Крицю виймали і, подрібнюючи в кузні, проковували на ковадлах.

Початок раннього залізного віку співпадає з так званим перед скіфським, або кіммерійським періодом в історії України. Кіммерійці є найдавнішим народом на території України, назва якого відома за писемними джерелами. В давньогрецькому епосі "Одіссея" розповідалося, що місто і царство кіммерійців "хмарами вкутані вічно і туманами". Давні автори вказували, що Північне Причорномор'я колись називалось Кіммерією. Ще тривалий час вживалися назви: протока Боспор Кіммерійський (сучасна Керченська протока), давньогрецьке місто-колонія Кіммерік (на Керченському півострові), Кіммерійські стіни тощо.

Панування кіммерійців у Північному Причорномор'ї продовжувалося від кінця II тис. до VII ст. до н. е. Серед їх пам'яток переважають впускні поховання у насипах курганів доби бронзи, які містять зброю (найбільш часті знахідки-залізні мечі з брусковим навершям) та речі кінську збрую. Кіммерійці здійснювали походи в Малу Азію. Про це свідчать знахідки речей близькосхідного походження в курганах в Степу і Лісостепу України.

У другій половині VII століття до н. е. в Північне Причорномор'я зі сходу вторглися племена скіфів. Давньогрецький автор - "батько історії" Геродот розповідає, що серед кіммерійців розпочалася боротьба між тими, хто бажав залишитися, і тими, хто вважав за потрібне втікати.

Кіммерійські царі були вбиті народом та поховані в кургані поблизу Тіраса (грецька назва Дністра). Кіммерійці втікають до Малої Азії, де втручаються у війни між різними державами. В середині VII ст. до н. е. кіммерійці заволоділи Лідійським царством, але незабаром були розбиті і зовсім зникли з історичної сцени.

В кіммерійські часи землеробські племена Лісостепу досягли значного рівня розвитку. З'являються укріплені поселення цих племен - городища (як правило, круглі в плані укріплення, діаметром 40- 100 м). За місцезнаходженням одного з них - у Чорному Лісі у верхів'ях ріки Інгульця - залишена цими племенами археологічна культура дістала назву чорноліської її пам'ятки поширені від Дністра до Дніпра, частково їх знаходять і на Лівобережжі. Цю культуру вчені пов'язують з праслов'янськими племенами, які продовжували традиції своїх попередників - носіїв білогрудівської культури доби бронзи.

Схожі статті




Історія України - Юрій М. Ф. - 1. "Неолітична революція"

Предыдущая | Следующая