Історія України - Литвин В. М. - Епоха бронзи на території України

Бронзовий вік на території нашої держави тривав понад тисячу років, приблизно від XX до Х-ІХ ст. до н. е. Свою назву епоха отримала від найменування першого штучно отриманого людиною металу - сплаву міді з оловом (рідше, зі свинцем або миш'яком), вироби з якого в цей час стають найбільш поширеними.

Виникло бронзоливарне виробництво на Передньому Сході, а вже звідти поширилось в Європу та Азію. Раннє, порівняно з деякими іншими частинами Європи, проникнення нового металу на територію України вчені пов'язують з носіями трипільської культури, які підтримували контакти з Балкано-Карпатським металургійним центром. Широке ж розповсюдження бронзоливарного виробництва зумовлювалося більшою твердістю бронзи, аніж міді, в поєднанні з порівняно низькою температурою плавлення, яку можна було отримати навіть у найпримітивніших печах.

Розвиток металургії бронзи і поява внаслідок цього значної кількості металевих знарядь праці сприяли стрімкому розвитку всього господарського комплексу, зростанню продуктивності праці в землеробстві, в будівництві та, особливо, в деревообробці.

Але не лише цим обмежувалися принципові зміни, які Несло За собою поширення бронзи. Доба позначена також важливими зрушеннями у соціальному житті суспільства. Простежуються важливі процеси етногенетичного змісту, виділення на території України протослов'ян, протобалтів, фракійців, протофінно-угрів, індоіранців.

Винахід бронзи спричинив удосконалення зброї - бойових сокир і стріл з твердими наконечниками. Саме за доби бронзи вперше з'являється лучник-вершник, а відтак збільшується глибина військових нападів і військова активність. З появою перших справжніх воєн виникає потреба в організації оборони.

Бронзовий вік нерідко називають добою "першого Великого переселення народів", оскільки саме тоді почав формуватися перший начерк етнічної карти Європи. В Україні потужні міграційні хвилі зачепили як степову, так і лісостепову зону та Полісся.

Суть історичного процесу бронзової доби складають взаємовідносини різних етнічних груп, що населяли на той час Україну або були її близькими чи далекими сусідами. Зокрема, культурні трансформації початків бронзової доби в Україні були спровоковані північним походом ассирійського царя Ніна. Прихід під впливом цього походу частини населення Північного Кавказу в Приазов'я сприяв формуванню тут на грунті взаємодії з місцевим населенням так званої Ямної культури (що свого часу постала на місці трипільської культури) - нової культурно-історичної спільноти, відомої у спеціальній літературі під назвою Катакомбна культура.

У взаємодії з південними племенами катакомбної культури еволюціонувало й суспільство носіїв культури шнурової кераміки або інакше культури "бойових сокир " (свою назву отримала від характерного орнаменту на посуді, що наносився за допомогою перевитого шнура, або від клиновидних сокирок з просвердленим отвором), які заселяли Полісся, північну смугу лісостепу та Прикарпаття.

Поширення цих культур відповідає ареалові розселення північної групи індоєвропейців, до складу яких входили предки слов'ян, бал ті в і германців. У північно-східних районах і лісовій смузі розселялися племена фінно-угорської етнічної належності (їхня найзахідніша група), представлена зразками Мар'янівської культури. В південній частині Закарпаття виявлено пам'ятки, що свідчать про проживання тут протофрако-іллірійського етнічного масиву.

До рішучих змін культурно-етнічного характеру призводять події, пов'язані з активізацією скотарських племен, особливо тих з них, що оволоділи майстерством ведення війни на бойових колісницях. Набуває могутності перша держава індроєвропейців - Хетське царство, у Європі постає Мікенське царство. На півдні України панівні позиції завойовують індоіранські племена Багатоваликової кераміки, Які першими в регіоні оволоділи способом ведення бою на колісницях, запряжених кіньми. З часом вони поширили свій вплив на сучасну Київщину, лівобережжя Десни та Сейму. Щоправда, поширення культури багатоваликової кераміки не було тривалим, і невдовзі на півночі України відновили контроль балто-слов'янські племена східнотшинецької та комарівської культур.

Зникнення з етнічної карти Південно-Східної Європи войовничих ін-доарійських племен, що в XVI ст. до н. е. перемістилися до Переднього Сходу та Північно-Західної Індії, відкрило відлік існуванню в Європі Зрубної Культури (назва походить від практики поховань у дерев'яних зрубах під курганами). Втрата чинника політичної напруги, яким, безперечно, були індоарії, відкрила можливості мирного розвитку міжетнічних процесів, проте водночас значно відстрочила перспективи виникнення державності (принаймні на тисячу років).

Протослов'янське населення цього періоду представляють Білогрудівська, висоцька, А на пізнішому етапі - північна група пам'яток Чорноліської Культури.

Істотне посилення вологості та спричинені цим зміни кліматичних умов, а також масові міграційні процеси в добу бронзи зумовлюють істотні трансформації тогочасних форм господарювання. Так, лісостепова зона України, що перед тим була освоєна трипільськими племенами як землеробський ареал, з приходом сюди носіїв культури шнурової кераміки стає смутою розвитку скотарства. Водночас освоєння носіями сабатинівської культури південно-західних частин степової зони спричинило розвиток тут землеробства.

За доби бронзи головним знаряддям обробляння землі залишається мотика, проте застосовуються й дерев'яні плуги. Майже водночас з появою возів з'являються упряжні тварини (велика рогата худоба - воли).

Епоха бронзи дає новий імпульс для розвитку скотарства. Зростання частки скотарського господарства сприяло забезпеченню населення продуктами харчування. Але в плані розвитку це призводило до деградації суспільств, їх архаїзації. Відхід від землеробства означав вибір екстенсивного шляху розвитку. Екстенсивна діяльність може забезпечити необхідний мінімум, але містить дуже мало внутрішніх стимулів саморозвитку. За такого типу господарювання, як правило, занепадають ремесла, спрощується побут та загалом спрощується палітра трудової діяльності людського колективу. Кераміка бронзової доби за всіма показниками поступається трипільським зразкам. Лише на кінець доби бронзи значення землеробства знову зростає. Цьому сприяли як уміння відновлювати родючість фунту, так і більш широке впровадження високопродуктивних металевих знарядь праці.

За суспільним ладом людські колективи доби бронзи відповідають означенню пізньопервісного суспільства, що наближалось до ранньокласових структур. Для ранніх землеробсько-скотарських суспільств були характерні ускладнення структур у соціальній, політичній і економічній сферах, соціальна ієрархія, суспільна та майнова диференціація, інтеграція суспільства й підвищення ролі центру, а в політичному плані - вождя. Суспільні структури бронзової доби складалися з таких елементів, як сім 'я, громада, патронімія, тем 'я, союз племен.

Ймовірно, що саме в добу бронзи з'являється мала сім'я, що об'єднувала індивідів, пов'язаних найтіснішими родинними зв'язками - чоловік, дружина, діти. Розпад великих сімей, які домінували, наприклад, у трипільців, пояснюється способом ведення господарства та зникненням потреби у постійній спільній виробничій діяльності.

Зростання ролі воєн спричинило тенденцію до утворення над племінних структур - Союзів племен. З часом інтеграційні процеси стимулювали укрупнення союзів племен. Ускладнення ж суспільної організації вимагало формування особливих інститутів управління. Знать, яка виділялася при цьому, поступово посідала панівне становище у суспільстві. Союзи племен є формою етносоціальної організації та організації влади, властивою пізньопервісному суспільству.

Перетворення малої сім'ї на основного виробника продукції сприяло відособленню власності, а отже, й виникненню спочатку майнової, а згодом і соціальної нерівності.

У добу бронзи особливої довершеності набуло мистецтво спорудження курганів. Основним будівельним матеріалом при їх спорудженні слугували акуратно накраяні шматки дерну. Для того, аби запобігти швидкому розмиванню насипу, його схили трамбували, промазували глинистою сумішшю, обкладали камінням і деревом. Як засіб оздоблення використовували гру кольорів різних матеріалів - глини, чорнозему та порід каменю.

Розвиток скотарства, землеробства й метало-обробляння позначився на особливому поклонінню Сонцю. Розвиток солярного культу в добу бронзи спостерігається як у перших цивілізаціях на Землі, так і в докласових спільнотах. Солярна символіка - коло, хрест, свастика та їхні комбінації - прикрашають наскальні малюнки, посуд ритуального змісту, амулети, зброю, атрибути влади тощо. Суб'єктами поклоніння виступали також певні види свійських тварин, птахи та змії.

Схожі статті




Історія України - Литвин В. М. - Епоха бронзи на території України

Предыдущая | Следующая