Історія України - Юрій М. Ф. - 3. Сарматський час

1. Велика Скіфія

Скіфи зайняли великі простори між Нижнім Дунаєм та Доном - таким чином утворилося велике об'єднання племен, відоме під назвою Велика Скіфія, що проіснувало до III ст. до н. е. Геродот вважав, що Скіфія являє собою рівносторонній чотирикутник: одна його сторона простяглася від Істра (Дунай) до Танаіса (Дон) вздовж Чорного моря. На таку саму відстань розкинулась Скіфія у глиб суходолу. Вчені вважають, що власне скіфськими були тільки племена царських скіфів, скіфів-кочівників, калліпідів (або елліно-скіфів).

Переслідуючи кіммерійців, скіфи потрапили через Кавказ у Передню Азію. Вони активно втрутились у боротьбу між різними країнами. Це тривало 28 років, поки цар Мідії по-зрадницьки не вбив вождів скіфів на бенкеті. Скіфам довелося знову повертатись у Північне Причорномор'я. У 515-512 рр. до н. е. в Скіфію вдерлися полчища перського царя Дарія І, які, форсувавши Дунай, здійснили рейд у північно-східному напрямку. Скіфи обрали тактику заманювання ворога в глиб своєї країни. Дарій кинув напризволяще обоз із пораненими та втік, не зумівши дати скіфам генерального бою.

Суспільний лад скіфів характеризується двома головними Історичними періодами: протягом першого періоду (до V ст. до н. е.) зберігався патріархально-родовий лад, але вже зароджувалися класи; протягом другого періоду (з кінця V ст. до н. е.) в скіфському суспільстві сформувалися класові рабовласницькі відносини, в середині IV ст. до н. е. виникла держава царя Атея, яка функціонувала як військова організація, що відповідала умовам розвитку кочового господарства V-IV ст. до н. е. Влада царів була необмеженою, вважалася божественною за походженням.

Центральним осередком Великої Скіфії кінця V - ЦІ ст. до н. е. було Кам'янське городище на Дніпрі, яке займало площу близько 12 кв. км. (його вважають столицею царя Атея). Тут зосереджувалися адміністративні будинки, храми і житла аристократичної частини населення. Існували квартали, де проживали майстри-металурги.

Найбільш дослідженими пам'ятками Скіфії є кургани скіфських царів, споруджені переважно на рубежі V - IV ст. до н. е. Археологами досліджено цілу низку курганів: Солоха та Могила (Запорізька область), Чортомлик (під м. Нікополем), Куль-Оба, курган у Мелітополі Товста Могила. Більшість із них була пограбована в давнину. Непограбовані "царські" кургани зберегли унікальні витвори мистецтва: вази та чаші зі сплаву золота і срібла; дорогоцінну зброю; золоті нашивні бляшки для одягу й головних уборів тощо. Всесвітньовідомими є: золотий гребінь із зображенням бою між вершником і двома пішими воїнами (курган Солоха); нагрудна золота прикраса - пектораль з Товстої Могили.

2. Нескіфські племена

Племена скіфів-орачів та, можливо, скіфів-землеробів належать до предків сучасних слов'ян. Щодо етнічної приналежності інших племен Скіфії, у вчених існує багато різних гіпотез.

Величезний простір від Верхнього Дністра до Дніпра займає ряд схожих між собою "скіфських" чи "скіфоподібних" культур: київська, східноподільська та західноподільська. На Лівобережжі розташовані пам'ятки подібної до попередніх ворсклинської групи. Більшість учених вважає, що це було місцеве землеробське праслов'янське населення.

Скіфи-орачі вели осілий спосіб життя. їх господарство та культура розвивалися не тільки на місцевому грунті; а й у тісних взаєминах з культурами сусідніх племен, зокрема власне скіфських племен Північного Причорномор'я. Серед городищ, що були центрами скіфів-орачів, виділяються: Трахтемирівське, Мотронинське, Пастирське, Шарпівське (Середнє Подніпров'я), Немирівське, Северинівське (Південне Побужжя), Вищеольчедіївське, Григорівське, Гуменецьке (Середнє Подністров'я).

Споріднені зі скіфами-орачами племена Лівобережжя вважають скіфами-землеробами (саме їм належать пам'ятки ворсклинської групи).

Також на Лівобережжі Геродот та інші автори "розмішували" місто Гелон. Близько 25 років проводились археологічні дослідження на одному з найбільших городищ Скіфії - Більському (його площа займає понад 4000 гектарів), укріплення якого простягнулися у вигідному місці на перехресті водних та сухопутних шляхів (річка Ворскла та Муравський шлях). Це городище було центром ремесла та обміну. Воно було заселене не повністю: люди проживали лише на Західному та Східному укріпленнях. Вважають, що Більсьхе городище Є не що інше, як місто Гелон. Давні автори стверджували, що Гелон заснований вихідцями з грецьких міст Північного Причорномор'я, або гелон и проживали раніше на Північному Кавказі. Політичний устрій Гелона чимось нагадував грецькі поліси - влада гелонського царя (" Басилея")поширювалась лише на місто та його околиці. Вплив, цього міста-держави виходив за межі долини Ворскли. Городище в той же час не змогло захистити його мешканців від навали сарматів, які буквально змели багато городищ південної частини лісостепу.

Південніше земель скіфів-орачів, у межиріччі Дунаю та Дністра, як і раніше, Мешкали агафірси, плем'я фракійського походження, витіснене скіфами-орачами з Подністров'я.

На південь від скіфів-орачів, в середній течії Південного Бугу, проживали алазони, нез'ясоване за етнічною приналежністю плем'я.

На північ від скіфів-орачів, у басейні Прип'яті знаходять пам'ятки, які вчені схильні вважати старожитностями неврів. Припускають, що саме неврами залишено багато архаїчних гідронімів (назв водойм) в басейні Прип'яті. Можливо, що неври Геродота - це змішане в етнічному плані утворення, яке являє не тільки балтійське, ай праслов'янське населення на території Українського Полісся.

3. Сарматський час

В III - II ст. до н. е. змінюється етнокультурна карта Південно-Східної Європи, що було пов'язано з появою кочових племен сарматів, які, вийшовши з волзько-уральською регіону, з'явилися в степах Північного Причорномор'я та витіснили звідси скіфів, відкинувши їх у Крим та за Дунай (там утворились дві держави з однаковою назвою - Мала Скіфія).

Сармати створюють великі союзи племен на території Західного Казахстану, Поволжя, Приуралля, Подання, Північного Кавказу, Півдня України. Перші вторгнення сарматів до Північного Причорномор'я належать до IV століття до н. е. Масове переселення сарматів відбувається в II ст. до н. е. Сармати, які раніше звались савроматами, в часи Геродота проживали на сході від Дону. Савромати брали участь в антиперській коаліції племен Скіфії. Як вважають, назва "савромат" означає "оперезаний мечем". Геродот передав скіфську легенду про те, що сармати походять від змішаних шлюбів скіфів та амазонок.

Античні автори спочатку знали про такі великі племена сарматів: аорсів, сіраків, язигів, роксоланів. Трохи пізніше з'являються свідчення про аланів. Останні вважалися найвойовничішим народом свого часу.

Римські автори уявляли суміжні з Римською імперією території Європи як два великі етнічні масиви - Германію і Сарматію, кожен з яких містив у собі кілька великих і малих племен. Так само, як і "скіфи", термін "сармати" був збірним, що покривав не тільки власне сарматські, а й інші племена (слов'янські, фракійські та ін.).

Внаслідок військової експансії сарматських племен у кінці І ст. н. е. слов'янське населення Середнього Подніпров'я (носії зарубинецької культури) переселяється в Південне Побужжя, а окремі групи просунулися ще далі на захід і південний захід. В межиріччі Західного Бугу, Дністра та Південного Бугу виникає нова етноісторична стильність, що представлена пам'ятками Волино-Подільської групи. Пізніше на її базі виникає черняхівська культура (II - V ст.), у формуванні якої брали участь різні народи (в т. ч. в Степу - сармати).

Мала Скіфія, за даними римських авторів, займала весь Кримський півострів. Скіфські царі-втручалися у династичні суперечки на Боспорі, встановлювали свій тимчасовий протекторат над Ольвією, мали намір підкорити своїй владі землі Херсонесу та Боспору. В 110 -- 109 рр. до н. е. полководець понтійського царя Діофант захопив скіфські міста-фортеці Неаполь і Хабей, Пізніше римські імператори посилають свої легіони до Криму, які відбивають напади скіфів і таврів. У 1-ій чверті III ст. боспорський цар завдав ряд тяжких поразок скіфам. У 2-ій пол. III ст. в результаті нападів аланів була знищена столиця Малої Скіфії - місто Неаполь Скіфський.

Рештки центру скіфської держави в Криму виявлені археологами у південно-східній частині М. Сімферополя. Місто-фортеця та резиденція скіфських царів Неаполь Скіфський займало площу 20 га і було обнесене кам'яними в основі стінами в ІІІ ст. до н. е. В місті були окремі квартали знаті та простих жителів. Серед населення Малої Скіфії значну частину становили вихідці з грецьких міст-колоній, які були носіями грецької культури та релігії.

Схожі статті




Історія України - Юрій М. Ф. - 3. Сарматський час

Предыдущая | Следующая