Історія України - Литвин В. М. - Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

Внаслідок тотальної соціально-політичної та конфесійної кризи польського суспільства, ослаблення міжнародного впливу Речі Посполитої у 1772 р. відбувся перший розподіл її земель поміж значно сильнішими сусідами - Росією, Пруссією та Австрією. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої із числа її східних територій до Австрії відійшла Галичина, а Росія отримала литовські та білоруські землі. За другим поділом (1793) до Росії відійшов увесь масив земель Правобережної України - колишнє Волинське, Київське, Подільське, Мінське та інші воєводства. Третій поділ (1795) передав Росії землі на схід від р. Буг та решту територій колишнього Великого князівства Литовського і Курляндського герцогства.

З огляду на історичне минуле правобережні території мали свої особливості, на які мав зважати російський уряд. По-перше, слід було рахуватися з самобутньою соціальною структурою, провідні позиції в якій належали польській шляхті. Маніфест від 27 березня 1793 р. урівнював шляхту в правах з російським дворянством, звільняючи від сплати податків і військової служби, а також надаючи право дворянського самоврядування і володіння селянами. Одночасно була проведена і адміністративна реорганізація краю. Військовим генерал-губернатором новоприєднаних територій призначений генерал М. М. Кречетииков.

У 1795 р. на теренах Правобережної України були створені 3 намісництва: Брацлавське, Волинське і Подільське. У містах підтверджено право магдебургії. Чинним залишалося традиційне польське судочинство та судоустрій. Замість ліквідованих уніатських засновувалися православні єпархії.

Після придушення військами під командуванням О. В. Суворова польського повстання під проводом Тадеуша Костюшка 1794 р. російський уряд перейшов до репресивних заходів. Кожному шляхтичеві надавалася можливість підтвердити свою політичну лояльність прийняттям присяги на вірність цареві. В разі відмови від неї шляхта позбавлялася своїх майнових прав.

Уряд Павла І у 1797 р. замість намісництв створив Подільську та Волинську губернії. Відроджувалися губернські шляхетські сеймики як органи місцевого дворянського самоврядування, збільшувалася кількість католицьких єпархій, чинними залишалися норми Литовського статуту.

Однак справжній пік толерантного ставлення російського уряду до правобережних територій випав на царювання Олександра І, коли було здійснено "реполонізації" краю, насамперед в культурній сфері. Усі заходи здійснювалися руками князя Адама Чарториського. Виходець із правобережних польських магнатів, він був товаришем Олександра ще у юнацтві, а потім одним з найближчих сподвижників, міністром зовнішніх справ Росії.

Сутність політики Чарториського полягала у вкоріненні польського духу, польської культури шляхом утворення розвиненої системи шкільництва та освіти в правобережних губерніях. В контексті реалізації цього завдання 1803 р. був утворений Віденський учбовий округ. У 1805 р. у м. Кремінці на Волині було відкрито ліцей, який дуже скоро перетворився на потужний освітньо-культурний центр усього Правобережжя. Ліцей отримав статус вищого навчального закладу, мав багату бібліотеку, і в ньому були зосереджені кращі викладацькі і наукові сили.

З ініціативи Тадеуша Чацького польські магнати і шляхта розгорнули широку благодійницьку діяльність, завдяки чому уся Правобережна Україна вкрилася густою мережею середніх шкіл, доступних для шляхетських дітей. У їхніх стінах дбайливо виховувався польський патріотизм і створювалися засади польської культурної гегемонії.

Придушення польського повстання 1830 р. сигналізувало про радикальну зміну політики уряду на цих територіях. Пріоритетним напрямком імперської політики на Правобережжі стала політика тотальної русифікації краю, цілеспрямованого подолання польських впливів. Влада подільського і волинського губернатора скасовувалася, замість цього указом Сенату від 22 січня 1832 р. засновувалося Київське генерал-губернаторство. Центром краю став Київ, куди була переведена канцелярія генерал-губернатора з Житомира. Репресивна машина Російської імперії була спрямована перш за все на злам опору дрібної шляхти. Більшість дрібних шляхтичів служили як управителі, орендатори, підлеглі великих дідичів і виступали основним рушієм польського повстання. 4 червня 1831 р. указом Сенату проголошувався акт "всемилостивого прощення обивателів'1, які добровільно засвідчать своє покаяння підпискою про вірність. Водночас були розроблені положення секвестру * та конфіскації маєтків учасників повстання. У 1834 р. утворені губернські спеціальні комісії для перевірки дворянського походження середньої та дрібної шляхти на підставі розгляду актових і метричних книг. Учасники повстання переселялися на Кавказ.

За часів генерал-губернаторства Д. Г. Бібікова (1837-1852) була розроблена ціла стратегія русифікації Південно-Західного краю. У 1839 р. замість губернських комісій створювалася Центральна ревізійна комісія, підпорядкована генерал-губернатору, де розглядалися справи про дворянську приналежність шляхти. У претендентів на дворянське звання уряд вимагав документально підтвердити існування у них маєтків. Той з шляхтичів, хто не міг довести свого дворянського походження, переводився у нижчий стан - селян (вільних) і міщан - у містах. Протягом 1840- 1845 рр. ревізійна комісія позбавила дворянського звання 64 000 представників української та польської шляхти, які не мали змоги довести свій дворянський родовід. З 1832 р. у судах вводилася російська мова, були ліквідовані гродські суди, а земські перетворилися на повітові. Російська мова стала обов'язковою і в дворянських зібраннях правобережної шляхти. В 1839 р. церковну унію на Правобережжі (та білоруських землях) було ліквідовано, католицькі монастирі закрито. У 1840 р. відбувся перехід від норм Литовського статуту до російського зводу законів.

Схожі статті




Історія України - Литвин В. М. - Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

Предыдущая | Следующая