Історія України - Литвин В. М. - Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К. Розумовського

Після сходження на російський престол наприкінці 1741 р. дочки Петра І імператриці Єлизавети офіційний курс російського керівництва щодо України зазнав значної лібералізації. Дослідники, зазвичай, пояснюють це не державними розрахунками, а приватними мотивами - сентиментами нової російської правительниці до козацької України, прищепленими їй простим козаком із с. Лемеші на Чернігівщині Олексою Розумом (у Петербурзі він взяв собі прізвище Розумовського, що більш личило до його високого графського титулу, набутого там), з котрим Єлизавета Петрівна була таємно одружена.

Але було б помилкою зводити вирішення справи відновлення в Україні гетьманства лише до самих приватних сентиментів імператриці. Мотиви лібералізації урядового курсу крилися в достатньо сильних позиціях козацької старшини в краї та живучості ідеї виборного гетьманства; невизначеному для Росії зовнішньополітичному становищі на Півдні: загрозі війни з Пруссією, а також потребі створення умов для економічної відбудови зруйнованого російсько-турецькою війною господарства краю, який планувалося знову залучити на потреби нових російських війн, цього разу вже на Заході. Сумніви у домінуванні приватних інтересів імператриці в справі відновлення гетьманства посилює й той факт, що на середину 1747 р. прихильністю Єлизавети Петрівни користувався вже не стільки Олекса Розумовський, скільки граф І. І. Шувалов.

Самі ж гетьманські вибори відбулися 22 лютого (с. с.) 1750 р. під час Генеральної ради, скликаної в Глухові. На раді гетьманом заочно було проголошено кандидатуру, яку було названо російською імператрицею, - 22-річного Кирила Розумовського. Імператорським указом від 16 (5) червня 1750 р. Розумовський отримав підтвердження своїх гетьманських повноважень, а заодно йому було передано всі гетьманські рангові маєтності, надано право розпоряджання фінансами Гетьманату, а також відкликано всіх російських представників, які перед тим входили до складу Правління гетьманського уряду, Генерального військового суду, комісії економії та розрахунків тощо. Українські справи передавались із відання Сенату до Колегії іноземних справ, як це було ще перед заснуванням Малоросійської колегії. Загалом же укази Єлизавети Петрівни відміняли чимало нововведень, якими уряди Петра І, Петра II та Анни Іоаннівни обмежували автономію Гетьманату.

Особиста близькість новообраного гетьмана до імператриці дозволила йому посісти доволі високе місце в державній ієрархії Російської імперії. Розумовський добився того, аби його владі було підпорядковано Київ, а згодом і Запорозьку Січ, чого прагнули всі його попередники на гетьманстві. Вихований на традиціях державного життя Петербурга та водночас маючи неабиякі сентименти по відношенню до України, гетьман і його оточення з числа української старшини прагнуть реалізувати програму реформування державного устрою Гетьманату, що цілковито вписувалась в пануючу тоді в Європі модель "освіченого правління". У випадку з Україною реалізація цієї програми забезпечила б розширення автономних прав Гетьманату та, звичайно ж, сприяла б консолідації провідної української верстви - козацької старшини, яка прагнула стати повноцінним нобілітетом.

Ще однією особливістю державних перетворень гетьмана Розумовського було те, що йому доводилося мати справу з країною, що після реформ урядів Петра І та Анни Іоаннівни мала вкрай розладнаний адміністративний апарат і деморалізоване суспільство. Російсько-турецька війна 1730-х рр. завдала непоправних збитків економіці краю.

Найперше, що зробив гетьман Розумовський, так це поповнив склад генеральної старшини та генерального суду, відновив чинність усіх адміністративних, судових і фінансових інституцій. Гетьман скасував нововведення російської влади у сфері українського судочинства, що мали на меті його уніфікацію із загальноімперськими зразками.

Цілком у дусі доктрини "освіченого абсолютизму" розгорталися реформи Розумовського у царині судочинства, що були розроблені відомим українським правником, бунчуковим товаришем і членом Генерального суду Федором Чуйкевичем. Реформа була спрямована на створення стрункої системи судочинства та забезпечення належного правопорядку в державі. Вона, зокрема, передбачала заведення в Україні шляхетських судів на основі Литовського статуту. У ході реалізації судової реформи Гетьманщину було поділено на двадцять судових повітів. У кожному з них було заведено земський судУ що спеціалізувався на розгляді цивільних справ, і підкоморський суд, у віданні якого перебували справи поземельної власності. Для розгляду карних справ запроваджувався так званий Гродський суд, Що мав діяти замість колишнього полкового в кожному з полкових центрів Гетьманату. Судді у всіх судах мали бути виборними з числа місцевої шляхти. Найвищою судовою інстанцією проголошувався Генеральний суд. Він мав складатися з колегії двох генеральних суддів і десяти виборних депутатів (по одному від кожного полку), також з числа місцевої шляхти.

Загалом же судова реформа була призвана не лише ліквідувати непорядки в сфері українського судочинства та впровадити струнку систему судових органів, а й законодавчо закріпити привілейоване становище української політичної еліти.

Зміцненню позицій української еліти мало сприяти й впровадження в життя норм правового кодексу "Прав, по которим судиться малоросійський народ", розробку якого було завершено на початку 1740-х рр. Цей кодекс серед іншого передбачав і те, що носії всіх військових чинів Гетьманату, починаючи від сотників, а також усі знатні військові товариші та духівництво мали бути визнані нобілітетом. На українську шляхту повинні були поширюватися всі ті соціополітичні права, що їх конституювали Литовськими статутами.

Прагнучи зміцнити гетьманську владу, Розумовський добився закріплення за собою важливої прерогативи - призначення своєю владою полковників. Водночас спостерігається процес зміцнення позицій вищої козацької старшини. Цьому сприяють як суб'єктивні причини, так і цілеспрямована політика гетьманського уряду. До розряду перших слід від нести часті й тривалі відлучення гетьмана до Петербурга, під час яких управління Гетьманатом перебирають до своїх рук генеральні старшини - обозний Семен Кочубей, підскарбій Михайло Скоропадський, писар Андрій Безбородько, осавул Петро Валькевич та хорунжий Микола Ханенко. І вже як вияв цілеспрямованої політики "ушляхетнення" Гетьманату варто класифікувати заходи уряду Розумовського, спрямовані на залучення старшинських верств до обговорення найважливіших державних справ. У цей час у Глухові проходить цілий ряд скликаних гетьманом старшинських з'їздів, які дуже вже нагадували практику сей ми кування, що існувала з давніх-давен на теренах Речі Посполитої.

Важливою подією політичного життя гетьманської України стає скликаний у вересні 1763 р. старшинський з'їзд у Глухові (в його роботі взяло участь близько ста переважно генеральної та полкової старшини і сотників), на якому було апробовано судову реформу. У ході дебатів порушувалося також питання щодо запровадження в Україні регулярних сеймів, чи Генеральних рад аля Відродження сили нашого шляхетства.

На увагу заслуговують і заходи Розумовського щодо назрілого реформування козацького війська. Залишаючи непорушним територіальний принцип його комплектування, гетьман мав на меті утворити спеціальні кінні та піхотні полки, запровадити єдину уніформу - сині з червоним коміром однострої, білі штани та шапки різного по полках кольору - і уніфіковане озброєння - рушницю, шаблю, спис. При сотенних канцеляріях за почином лубенського полковника Кулябки розгорталося обов'язкове навчання козацьких синів.

Гетьманський уряд намагається також врегулювати економічні відносини Гетьманату, насамперед внести лад до фінансової сфери. У цій царині увага була звернута на ліквідацію так званих відкупів, що часто-густо призводили до виникнення непорозумінь і конфліктів. А також сумнозвісних в Україні Порціонів І раціонів або Порцій І Рацій - Зборів, що стягувалися з українського населення в натуральній чи грошовій формі на користь розквартированого в Україні російського війська. Українська старшина домагалася від офіційного Петербурга звільнення козаків та поспільства від безоплатного утримання російських вояків. Крім того, порушувалося й питання відшкодування українським обивателям матеріальних збитків, завданих у ході російсько-турецької війни через примусові реквізиції та мобілізації.

Прагнучи надати державній владі в Україні ще більшої величі та засвідчити її опертя на давні національні традиції, Розумовський задумує перенести гетьманську резиденцію з Глухова до мазепинського Батурина. На замовлення гетьмана англійський архітектор Чарльз Камерон будує на мальовничому березі Сейму розкішний палац у стилі класицизму, а італієць Рінальді закладає навколо нього чудовий парк. До проектування нової гетьманської столиці залучаються найвідоміші тогочасні придворні майстри - Аксамитов, Квасов, Старцев.



Схожі статті




Історія України - Литвин В. М. - Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К. Розумовського

Предыдущая | Следующая