Історія України - Литвин В. М. - Становлення громадівського руху в Україні
На відміну від Петербурзької української громади, яка виникла і тривалий час існувала як земляцтво, в Україні в цей період виникає низка місцевих громад, що являють собою напівлегальні осередки національного руху.
Однією з перших в Україні постала в 1858 р. Полтавська громада. Активними її членами були О. Кониський, Д. Пильчиков, О. Стронін, П. Кузьменко, В. Кулик, ВЛобода. Харківська громада виникає наприкінці 1850 - початку 1860-х рр. До її складу входили етнограф П. Єфименко, літератор М. Лободовеький, поет і драматург В. Мова, філолог О. Потебня, правник А. Шиманов. Виникнення Чернігівської громади пов'язують з переїздом до Чернігова у 1858 р. С. Носа, а наступного року Л. Глібова. Громада видавала "Чернігівський листок" - другий після "Основи" орган активного українства.
Київська громада в 1862 р. налічувала близько 300 членів. її активними діячами були В. Антонович, П. Чубинський, О. Стоянов, Т. Рильський, брати Віктор, Володимир, Євген і Микола Синегуби, ОЛашкевич, Б. Познанський, А. Стефанович, Ф. Горячковський, П. Житецький, П. Супруненко та ін. Провідна роль у становленні Київської громади належала групі колишніх хлопоманів на Чолі З В. Антоновичем, які згуртували діяльність розпорошених українофільських студентських гуртків, заклали нові ідеологічні та організаційні підвалини громадівського руху.
Сформульовані В. Антоновичем в "Моїй сповіді" програмові пункти українського народництва суттєво відрізнялися від програми російських народників. Якщо останні ставили за мету народну селянську революцію, то українські громадівці обмежувалися більш практичними заходами - освіта та підвищення матеріального становища селян. Утопічному проекту російських народників (народна селянська революція як кінцева мста) українські громад і в ці протиставляли культурницьку програму. Основними напрямами діяльності київських громадівців, як і інших українських громад, була робота в недільних школах. Тісно з освітянською справою була пов'язана видавнича діяльність. Для виховання, освіти, розвитку самосвідомості народу необхідні були підручники, посібники, хрестоматії, словники, популярна, художня література. Особливу увагу громадівці приділяли навчальній літературі, були видані "Букварь Южнорусский" Т. Шевченка, "Граматика" П. Куліша (1857 і 1861 pp.), "Домашня наука. Початки" (буквар) К. Шейковського (1860), "Вижчі початки" - підручник Деркача (1860), "Українська абетка" М. Гатцука (1861), "Граматика задля українського люду" Л. Ященка (1862), "Арифметика (Щотниця) Д. Мороза (1862).
Київські громадівці дали видатні зразки "осілих" форм "ходіння в народ". Т. Рильський 40 років прожив в с. Романівка на Житомирщині. Він створив зразкову народну школу, де сам учителював майже 20 років, вів власне господарство, як добрий агроном та економіст використовував технічні новинки, надавав допомогу односільчанам у розв'язанні їх матеріальних і побутових проблем.
Активна просвітянська діяльність громадівців спонукала уряд до контрзаходів. 10 червня 1862 р. Олександр II видав указ про закриття недільних шкіл і народних читалень. Наступним кроком стало видання міністром внутрішніх справ П. С. Валуєвим циркуляра, який передбачав репресії проти української мови. У Валуєвському циркулярі від 18 липня 1863 р. підводилася ідеологічна база цих репресій, зміст якої зводився до заперечення існування самої української мови: "ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути". Згідно з розпорядженням міністра заборонялося друкування українською мовою популярних книжок, релігійної літератури, підручників, посібників для народу, за винятком художньої літератури - творів "красного письменства".
Валуєвський циркуляр та польське повстання 1863 р. тимчасово припинили діяльність Київської громади, а вже в 1869 р. починається її відродження. Київська громада зразка 1870-х pp., на відміну від студентської відкритої організації 1860-х pp., перетворилася на таємну організацію, вступ до якої був досить жорстко регламентований. До неї приймали тих, хто вже здобув вищу освіту, мав рекомендації та підтримку всіх членів громади.
Членами громади були М. Драгоманов, К. Михальчук, П. Чубинський, О. Кістяківський, Т. Рильський. Визнаним лідером громадівського руху вважався В. Антонович. Громадівська молодь гуртувалася навколо М. Драгоманова та Ф. Вовка.
Поступово студенти почали організовувати гуртки в інших містах України. Київська стара громада, за висловом жандармських документів, являла собою "штаб української партії", "кістяк українофільського руху". Важливим заходом її було створення першої в Україні наукової установи. В лютому 1873 р. в Києві був створений Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Членами-засновниками його стали відомі вчені: історики В. Антонович, М Драгоманов, етнограф П. Чубинський, етнолог та антрополог Ф. Вовк, економіст М. Зібер, статистик О. Русов, літературознавці П. Житецький, К. Михайличук, правник О. Кістяківський. Головою наукового відділу було обрано відомого мецената, багатого чернігівського дідича Г. Галагана, діловодом - П. Чубинського.
Найбільш грандіозним науковим проектом громадівців було видання "Трудов этнографическо-статической экспедиции" П. Чубинського в 7 томах (1872-1878). За перший том автор отримав срібну медаль на виставці в Парижі (1873).
З організаційної точки зору важливим надбанням Старої громади був свій друкований орган "Київський телеграф".
Громадівці влаштовували театральні вистави, концерти, літературні вечори. Активними учасниками театральних вистав, музикальних вечорів були М. Старицький, О. Русов, ОЛевицький, П. Чубинський.
Напади на українофільство почалися наприкінці 1874 р. їх ініціаторами виступили голова Київської археографічної комісії М. Юзефович та редактор офіціозної газети "Киевлянин" В. Шульгін. Газета "Киевлянин" виступала з персональними нападками на головного ідеолога Південно-Західного відділу П. Чубинського, а доповідна записка М. Юзефовича, направлена до урядових інстанцій, мала довести неблагонадійність "українофільства".
За наказом царя 1875 р. для вивчення справи було утворено таємну комісію, яку очолив міністр освіти та обер-прокурор Синоду граф Д. А. Толстой. За результатами її діяльності 18 травня 1876 р. Олександр II підписав розпорядження про заборону українського письменства, яке здобуло назву "Емський указ" або "Закон Юзефовича" (від імені його ініціатора і натхненника). Проголошені Емським указом заходи були суворішими, ніж Валуєвський циркуляр (1863). По-перше, заборонявся довіз книг українською мовою з-за кордону (це була урядова "відповідь" громадівцям, які започаткували в Галичині друкарню та літературне товариство Шевченка). По-друге, заборонялось видання українською мовою оригінальних творів і перекладів, виняток був зроблений для історичних джерел та документів, а також творів художньої літератури, написаних за правилами російського правопису. По-третє, заборонялися українською мовою театральні вистави, концерти, декламації, навіть тексти для нот. По-четверте, припинялося видання газети "Киевский телеграф".
Був ліквідований Південно-Західний відділ як науково-організаційний осередок українофільства, закритий друкований орган "Киевский телеграф". Репресій зазнали активні старогромадівці. Емігрували за кордон М Драгоманов, М. Зібер, Ф. Вовк, С. Пололинський. П. Чубинський, П. Житецький, Ю. Цвітковський. Ф. Мітенко. Почався масовий відтік української демократичної молоді до російського народництва, його радикальних груп і течій.
У центрі закордонної політичної акції українства перебував Женевський гурток на чолі з М. Драїомановим. До нього входили представники наддніпрянського і галицького українського руху: С. Подолинський. Ф. Вовк, Л. Драгоманова, В. Навроцький, АЛяховський, М. Павлик, Я. ІІІульгін. У Женеві М. Драгомановим була відкрита друкарня, де йому вдалося реалізувати громадівський проект щодо видання безцензурного друкованого органу українофільства. Протягом 1878-1882 рр. було видано 5 томів збірки "Громада", а також брошури українською, російською, німецькою, французькою та ін. європейськими мовами, завданням яких було ознайомити Європу з Україною.
Програма діяльності гуртка мала два стратегічних завдання презентація української справи в європейському середовищі, а також пропаганда ліберальних, соціально-демократичних ідей і політична робота в українських землях.
Драгоманов виступає розробником української ідеології та програми "м'яких" форм українського націоналізму, українського патріотизму. Він один з перших українських мислителів, публіцистів сформулював ідею цілісності українських земель, східних і західних. Політична програма українства передбачала, по-перше, союз українців з усіма прогресивними силами Європи за умови збереження організаційної незалежності українського руху. По-друге, Драгоманов рішуче виступав проти революційного екстремізму російських соціалістів, хоча і не відкидав самої ідеї революції та насильного перевороту. По-третє, засуджував аполітичне культурництво "старих" українофілів, з одного боку, а з іншого - ту українську молодь, яка йшла в російський революційний рух. По-четверте, відносно "політичної течії" українофільського руху Драгоманов вважав, що має існувати розділення ролей між Наддніпрянською та Західною Україною, слід вести боротьбу за демократичні свободи в підросійській Україні та використовувати австрійську конституційну систему в Галичині. До моменту повалення царського самодержавства в Росії Драгоманов був упевнений, що центр українського руху має знаходитися в Галичині.
Схожі статті
-
Історія України - Литвин В. М. - Хлопоманство як різновид громадського руху
Хлопоманство - це різновид громадського руху, що був представлений у Правобережній Україні польською інтелігенцією, студентською молоддю, нащадками...
-
Історія України - Литвин В. М. - Народництво в Україні
Народництво в Україні Народництво - це складне явище, притаманне суспільно-громадському життю України та Росії другої половини XIX ст. Причина його...
-
Історія України - Литвин В. М. - Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ
Народництво в Україні Народництво - це складне явище, притаманне суспільно-громадському життю України та Росії другої половини XIX ст. Причина його...
-
Історія України - Литвин В. М. - Діяльність Петербурзької громади та журналу "Основа"
Хлопоманство - це різновид громадського руху, що був представлений у Правобережній Україні польською інтелігенцією, студентською молоддю, нащадками...
-
Історія України - Литвин В. М. - Дворянська опозиція. Декабристський рух в Україні
Дворянська опозиція. Декабристський рух в Україні На початку XIX ст. виникають і здобувають організаційне оформлення прояви політичної і соціальної...
-
Історія України - Литвин В. М. - Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ
Дворянська опозиція. Декабристський рух в Україні На початку XIX ст. виникають і здобувають організаційне оформлення прояви політичної і соціальної...
-
Історія України - Литвин В. М. - Модернізаційні процеси в соціальній сфері
Модернізаційні процеси, що охопили соціальну сферу українського суспільства в епоху "великих реформ", були пов'язані не лише з виникненням нових...
-
Культурно-національне відродження в Україні було зумовлено цілою низкою причин. До соціальних причин належить перетворення козацької старшини на...
-
Несподівана смерть імператора Петра І в січні 1725 р. відкрила нову епоху російської історії, коли наступники монарха-реформа-тора були змушені...
-
Історія України - Литвин В. М. - Промисловий переворот у Наддніпрянській Україні
Промисловий переворот у Наддніпрянській Україні У широкому розумінні термін "модернізація" означає зміни, покликані осучаснити умови життя суспільства. У...
-
Історія України - Литвин В. М. - Особливості національно-культурного відродження Галичини
В Галичині, де давно було втрачено традиції державності, а панівна верства виявилася покатоличеною і спольщеною, роль лідера культурно-національного руху...
-
Історія України - Литвин В. М. - Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби
Характерною стильовою ознакою української культури XVIІ - XVI11 ст. стала її належність до світу європейського бароко (з італійської мови - Чудернацьке,...
-
Довготривалі польсько-російсько-турецькі змагання за Правобережну Україну кінця XVII початку XVIII ст. були підсумовані Адріанопольським і Карловицьким...
-
Історія України - Литвин В. М. - Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура
Первісні форми відтворюючого господарства, що зародилися в епоху неоліту, отримали подальший розвиток у перехідний від кам'яного віку до епохи бронзи...
-
Історія України - Литвин В. М. - Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ
Генеза українського козацтва, формування його станових ознак Термін "козак" має тюркське походження. Вперше його появу фіксує Початкова монгольська...
-
Історія України - Литвин В. М. - Соціокультурний розвиток Київської Русі
Хрещення Київської Русі зумовило чимало важливих зрушень у духовній, політичній та економічній сферах, внесло нове розуміння етики та моралі, дало...
-
Історія України - Литвин В. М. - Античні міста-держави Північного Причорномор'я
Наступниками скіфів у причорноморських степах стали також іраномовні кочові племена - сармати. Раніше вважали, що саме навала сарматів стала головною...
-
Після сходження на російський престол наприкінці 1741 р. дочки Петра І імператриці Єлизавети офіційний курс російського керівництва щодо України зазнав...
-
Гетьман Данило Апостол помер наприкінці січня 1734 р. Скликана зразу ж по отриманні трагічної звістки надзвичайна нарада Кабінету міністрів прийняла...
-
Лівобережна Україна в роки стабілізації. Гетьманування Івана Самойловича та Івана Мазепи Гетьманування Івана Самойловича на Лівобережжі було най...
-
Лівобережна Україна в роки стабілізації. Гетьманування Івана Самойловича та Івана Мазепи Гетьманування Івана Самойловича на Лівобережжі було най...
-
Історія України - Литвин В. М. - Історичний розвиток Буковини
Обставини входження Буковини в єдиний масив західноукраїнських земель були достатньо драматичними. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр....
-
Історичні долі різних частин запорозького козацтва після зруйнування царськими військами Січі в 1775 р. розвивалися по-різному. Частина козаків...
-
Історія України - Литвин В. М. - Запорозьке козацтво після ліквідації Січі
Історичні долі різних частин запорозького козацтва після зруйнування царськими військами Січі в 1775 р. розвивалися по-різному. Частина козаків...
-
Розділ 11. УКРАЇНА У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА ГАБСБУРЗЬКОЇ ІМПЕРІЙ Остаточна інкорпорація Гетьманщини та Слобожанщини до складу Російської імперії Початок...
-
Історія України - Литвин В. М. - Розділ 11. УКРАЇНА У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА ГАБСБУРЗЬКОЇ ІМПЕРІЙ
Розділ 11. УКРАЇНА У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА ГАБСБУРЗЬКОЇ ІМПЕРІЙ Остаточна інкорпорація Гетьманщини та Слобожанщини до складу Російської імперії Початок...
-
Історія України - Литвин В. М. - Частина 3. Українські землі в добу модернізації
Розділ 11. УКРАЇНА У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА ГАБСБУРЗЬКОЇ ІМПЕРІЙ Остаточна інкорпорація Гетьманщини та Слобожанщини до складу Російської імперії Початок...
-
Перша після Переяслава проба сил мала місце вже взимку 1654 р., коли на Подністров'я вдерлися коронні хоругви С. Потоцького, яким вдалося оволодіти...
-
Історія України - Литвин В. М. - Генеза українського козацтва, формування його станових ознак
Генеза українського козацтва, формування його станових ознак Термін "козак" має тюркське походження. Вперше його появу фіксує Початкова монгольська...
-
Історія України - Литвин В. М. - Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ
Промисловий переворот у Наддніпрянській Україні У широкому розумінні термін "модернізація" означає зміни, покликані осучаснити умови життя суспільства. У...
Історія України - Литвин В. М. - Становлення громадівського руху в Україні