Історія України - Литвин В. М. - Карпатська Україна

Чехословацька держава, виходячи з міжнародних зобов'язань, повинна була надати населенню Закарпатської України автономні права. Від початку Закарпаття було виділене в окрему адміністративну одиницю, яка називалася Офіційно Підкарпатською Руссю, а з 1928 р. - Підкарпатським краєм. Але автономія цьому краю не надавалася.

Чеський уряд багато корисного зробив для української і російської еміграції, керуючися власними міркуваннями. Та він не збирався активізувати політичне життя безпосередньо в Закарпатті, тому що побоювався виникнення сепаратистських тенденцій. Асиміляційні наміри в політиці центрального уряду були відсутні, що різко контрастувало з курсом польського і румунського урядів щодо "своїх" українців. Проте зростання національної самосвідомості закарпатських українців чеські урядовці вважали небажаним явищем. Тим більше, що політичне життя Закарпаття всупереч їх бажанням було активним. За мандати в чехословацький парламент боролися представники майже трьох десятків різноманітних політичних партій.

Коли замість імперської Росії утворився Радянський Союз, москвофіли стали карпаторосами, або русофілами, і почали шукати підтримки у празьких політичних діячів. Губернатор Підкарпатської Русі в 1923- 1933 рр. А. Бескид підтримував русофілів, протиставляючи їх українофілам. Підтримка місцевої адміністрації допомагала їм триматися на поверхні політичного життя.

Українофільський (народовецький) політичний табір походив від народовців XIX ст. Його очолювали лідер Християнської народної партії священик Августин Волошин, брати Михайло і Юрій Бращайки. Українофіли пропагували ідею єдності закарпатців з усім українським народом, прагнули підвищити рівень їхньої національної самосвідомості. У цьому вони користувалися підтримкою галицької інтелігенції. За їх допомогою в краї були створені осередки "Просвіти", скаутська організація "Пласт", кооперативи, газети і журнали.

Надзвичайно впливові позиції в краї займали місцеві комуністи, об'єднані в крайком Комуністичної партії Чехословаччини. На виборах у парламент у березні 1924 р. за кандидатів КПЧ проголосувало понад 100 тис. виборців, тобто 40 %. Внаслідок покращання економічного становища населення КПЧ пізніше позбулася значного впливу, що позначилося на результатах виборів 1929 р. Але на виборах 1935 р. за комуністів знову проголосувало близько 80 тис. виборців (26 %), і партія за кількістю набраних голосів опинилася на першому місці. Формально комуністів можна було б зарахувати до українофільського табору: вони закликали до зміцнення зв'язків з радянською Україною і у майбутньому - до возз'єднання з нею. Але з "українськими буржуазними націоналістами", керованими о. А. Волошиним, їх не зв'язувало ніщо. Після 1933 р. українофіли Закарпаття, подібно до українських центристських партій Західної України, зняли з порядку денного гасло возз'єднання з радянською Україною.

Існувала в Закарпатті й політична течія карпаторосів, яка орієнтувалася не на Прагу, а на Будапешт. їх називали мадяронами. У 1924 р. в Хусті виникло політичне об'єднання "Автономний землеробський союз" на чолі з І. Куртяком. Він поставив своєю метою приєднання Закарпаття до Угорщини з наданням йому автономії.

Завжди напружене політичне життя краю ще більше завирувало під час Мюнхенської конференції. Вона відбулася наприкінці вересня 1938 р. за участю Німеччини, Італії, Великої Британії і Франції. Дві останні країни мали зобов'язання перед Чехословаччиною надавати їй військову допомогу на випадок агресії. Однак вони не бажали втягуватися у війну з Німеччиною, до якої не встигли підготуватися. Тому на конференції в Мюнхені глави урядів Великої Британії і Франції підтримали претензії Німеччини на Судетську область Чехословаччини.

ЗО вересня 1938 р. польський уряд в ультимативній формі поставив вимогу перед Прагою відступити йому частину Тешинської області, населену поляками. З жовтня угорський уряд звернувся до Праги з вимогою негайно розпочати переговори про передачу Угорщині населених угорцями районів Чехословаччини. На початку жовтня Польща одержала територію з населенням чисельністю 230 тис. А 2 листопада попри заперечення Праги, але підтиском Німеччини та Італії, Чехословаччина погодилася віддати Угорщині населені переважно угорцями райони Південної Словаччини і Підкарпатського краю. Після цього територія Чехії зменшилася на 33 %, Моравії - 36, Словаччини - 21, Підкарпаття - на 12 %.

За умовами мюнхенської угоди 7 жовтня Чехословаччина почала демобілізацію армії. Днем раніше словацькі лідери проголосили автономією свого краю. Домовившися між собою, русофільські і українофільські лідери Закарпаття спільно висунули вимогу про утворення автономного краю, як це було передбачено Сен-Жерменським мирним договором і Конституцією Чехословаччини. 11 жовтня Прага затвердила перший уряд автономної Карпаторуської держави, що перебувала у федерації з Чехією і Словаччиною. Головою уряду став лідер Автономного землеробського союзу (АЗС) Андрій Бродій. Ніхто не знав, що цей успішний політик був ще й професійним агентом угорських спецслужб. Підвищена політична активність А. Бродія на посаді голови уряду дала можливість чеським спецслужбам ідентифікувати з ним давно їм відомого "Бсрталона". 27 жовтня він був заарештований, так і не встигнувши запросити в край угорські війська. Через день після його арешту празький уряд затвердив на посаді прем'єр-міністра лідера українофілів А. Волошина. Після того, як край втратив Ужгород, Мукачеве і Берегове, котрі були прилучені до Угорщини, столицю автономної держави довелося перевести в Хуст. Після приходу А. Волошина до влади держава була названа Карпатською Україною.

20 січня 1939 р. уряд Карпатської України розпустив усі політичні партії. Обгрунтовуючи цей антидемократичний крок, підконтрольна А. Волошину преса заявляла: "Політичне керівництво й провід Карпатської України належать Українській Народній Раді. В цім органі не панує жадна доктрина, тут панує лише українська державотворча ідея". Визначаючи за власними уподобаннями склад Української Народної Ради, Волошин заклав під неї масову організацію під назвою Українське національне об'єднання (УНО). Кадри для УНО рекрутувалися із членів партій українського спрямування. По суті, УНО ставала державною партією, а Українська Народна Рада - органом вищої влади. Такі радикальні зрушення в політичному ладі не мали нічого спільного з Конституцією Чехословаччини. Отже, незважаючи на формально автономний статус Карпатської України у складі Чехословацької федерації, вона фактично функціонувала як незалежна держава. Незалежність її зумовлювалася безсиллям чеського уряду.

Рішення про розпуск політичних партій було скасоване урядом уже через два тижні, але не повністю: свою діяльність могли відновити аграрна, соціал-демократична, народно-соціалістична і християнсько-народна партії, які увійшли в Українську Народну Раду і УНО. Відновлення діяльності залишилося на папері, оскільки це було прийнято тільки для того, щоб не втратити місць у парламенті Чехословаччини, а з ними - засобів впливу на центральний уряд. Практично ж керівники всіх партій були задоволені своїми посадами в центральному проводі УНО і згуртувалися навколо А. Волошина, який здійснював активну державотворчу діяльність. Найпершим політичним завданням уряду було проведення виборів.

Вибори до сейму Карпатської України відбулися 12 лютого 1939 р. на безальтернативній основі. Кандидатів у депутати могло висувати тільки Українське національне об'єднання. Це робило вибори своєрідним референдумом: кожний міг вільно висловитися проти висунутого УНО кандидата, засуджуючи тим самим політичну лінію А. Волошина. Проте за кандидатів УНО проголосувало 92,4 % всіх, хто взяв участь у голосуванні.

На початку 1939 р. Гітлер прийняв рішення покінчити із самостійним існуванням Чехословаччини. Чехія і Моравія переходили під протекторат Третього рейху, Словаччина перетворювалася на формально незалежну державу з цілковитою підпорядкованістю Німеччині, а Карпатську Україну віддали Угорщині, яка віддавна ЇЇ домагалася. Гітлеру було важливо перетворити Угорщину на свого союзника у європейській війні, яку він мав намір розв'язати.

14 березня 1939 р. А. Волошин проголосив незалежність своєї держави. Наступного дня в Хусті уперше зібрався сейм, який підтвердив незалежний статус Карпатської України, затвердив українську мову як державну і прийняв постанови про державні прапор, герб і гімн. Державним прапором затверджувався національний синьо-жовтий прапор, державним гербом - краєвий герб Закарпаття (ведмідь на червоному полі) у поєднанні з тризубом Володимира Великого. Державним гімном Карпатської України ставав національний гімн "Ще не вмерла Україна". Після прийняття цих постанов сейм одностайно обрав А. Волошина президентом Карпатської України.

Схожі статті




Історія України - Литвин В. М. - Карпатська Україна

Предыдущая | Следующая