Історія України - Левицька Н. М. - 9.2 Повоєнна відбудова України та подальший розвиток народного господарства. Суспільно-політичне життя

Відбудова народного господарства України розпочалася відразу ж після визволення з-під фашистської окупації й особливо активізувалася в повоєнні роки. Відбудова в Україні мала низку особливостей, які відрізняли її від західних країн.

Насамперед суттєво відмінними були масштаби збитків, нанесених війною. В Україні залишилися неушкодженими лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств, тоді як в Італії тільки 20% було зруйновано. Значно меншими, ніжу нашій республіці, були руйнації промислового потенціалу і в інших країнах Заходу.

Перш за все відбудовували провідні галузі промисловості: вугільну, металургійну, залізорудну, машинобудівну, енергетичну, хімічну.

До кінця війни в Донбасі було введено в дію 123 крупні і 500 середніх та дрібних шахт. За 1943-1945 рр. країна отримала 500 млн. т донецького вугілля. В загальному паливному балансі питома вага Донбасу виросла з 4,8% в 1943 р. до 26,7% в 1945 р.

Металурги України ввели в дію 14 доменних та 35 мартенівських печей, 38 прокатних і трубних станів.

Якщо промислове виробництво в Україні 1945 р. становило лише 26% довоєнного рівня, то в Італії - 30%, у Франції - 38%, а рівень англійської промислової продукції вже 1946 р. досяг 90% від рівня 1937 р.

Після війни залишилося лише 17 % довоєнної кількості робітників, а весь промислово-виробничий потенціал становив 48 % проти 1940 р. У1950 р. цей показник становив 81 %. Протягом 50-60-хроків гострої нестачі робочої сили не відчувалося внаслідок відносного аграрного перенаселення, особливо у західних областях. У структурі зайнятості істотних змін не відбулося. Більшість робітників працювали у галузях матеріального виробництва (81,5 % у 1960 р.). У промисловості, будівництві, на транспорті було зайнято 38,8 %. Зберігалася висока частка зайнятих у сільському господарстві - 42,7 %, а у сфері торгівлі, послуг, державного управління - 18,5 %.

Помітно ускладнився процес відбудови в республіці й голодом 1946 - 1947 рр. Викликана посухою 1946 р. загроза голоду не була своєчасно нейтралізована, а навпаки, до зими 1946-1947 рр. дедалі більше набувала рис справжнього голодомору. Суттєво погіршили ситуацію надмірно високі і нереальні плани хлібозаготівель, що мали постійну тенденцію до збільшення (у липні 1946 р. плани хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн. пудів); великі обсяги експорту хліба і продуктів тваринництва за кордон; посилилося кримінальне переслідування "розкрадачів хліба"-, які, згідно зі статтю 131 Конституції СРСР, 1936 р. кваліфікувалися як "вороги народу".

До літа 1947 р. в Україні було зареєстровано майже 1 млн. хворих дистрофією. Катастрофічне становище з продовольством у республіці могли врятувати державні позички зерна. Проте на неодноразові звертання першого секретаря КП(б)У М. Хрущова Сталін відповідав: "Ти м'якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси". Мінімальну допомогу продовольством Україна все ж одержала, але це не могло відвернути катастрофу. У 16 східних, а також Ізмаїльський та Чернівецькій областях республіки 1946 р. померло майже 282 тис, а 1947 р. - понад 528 тис. осіб. Голод значно ускладнив і без того важкий процес відбудови. Скорочувалися трудові ресурси, треба було поповнювати капіталовкладення в сільське господарство. Негативно вплинув голод і на моральний стан суспільства, що поставило Україну в ще більш невигідні умови порівняно із західними країнами.

Характерною особливістю відбудовчих процесів у СРСР та Україні, зокрема, була опора на внутрішні ресурси і сили, а не сподівання на зовнішню допомогу. З метою зміцнення своїх позицій у Європі США після Другої світової війни проголосили "план Маршалла". Американською програмою фінансової допомоги було охоплено 16 західноєвропейських держав, яким було асигновано 1948- 1952 рр. 13,3 млрд. дол. З ідеологічних мотивів СРСР, а під його тиском ще деякі країни Центральної і Південно-Східної Європи відмовилися від участі в "плані Маршалла".

Україна, як частина СРСР. і західні держави обрали суттєво відмінні моделі відбудовчого процесу. Якщо на Заході відбудова здійснювалася в такій послідовності: стабілізація національної валюти, відбудова інфраструктури (доріг, засобів зв'язку та ін.), розвиток сільського господарства та легкої промисловості, реконструкція і технічне переозброєння важкої індустрії, то в радянській економіці послідовність фаз була іншою. Ставка робилася насамперед на відновлення роботи важкої промисловості - основи військово-промислового комплексу, на економію та накопичення фінансів та ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюзного плану. Цікаво, що у Франції теж здійснювалося державне регулювання економіки, так зване капіталістичне "програмування", але воно мало лише рекомендаційний, але не обов'язковий, як у СРСР, характер.

Економіка України, на відміну від західних країн, у повоєнний час відбудовувалася і добудовувалася не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи. Крім того, доля республіки в обсязі загальносоюзного виробництва суттєво впала з 18% у довоєнний період до 7% 1945 р. Надалі, попри бурхливий розвиток, українська промисловість вже не зможе повернути собі місце одноосібного лідера, оскільки нові індустріальні центри, що виникли за Уралом, будуть розвиватися значно швидшими темпами.

Значні втрати господарства України в роки Другої світової війни зумовили низький вихідний рівень порівняно з іншими країнами. У 1945 р. в Україні було вироблено лише 26 % промислової, 49 % сільськогосподарської довоєнної продукції, товарообіг зменшився до 31 %. У СРСР ці показники становили відповідно 92,60,45 % .

Відбудова господарства продовжувалася до 1950 р. Швидкими темпами розвивалася промисловість - 34,6 % щорічно при 22^-23 % по СРСР. Перевага надавалася базовим галузям промисловості: паливній, металургійній, електроенергетичній, машинобудівній. Було відбудовано та побудовано понад 2 тис. підприємств.

З відновленням у 1951 р. довоєнних масштабів виробництва чавуну, сталі, коксу Україна зайняла одне з провідних місць у Європі з виробництва чорних металів. У паливній промисловості було створено нові галузі - газову, буро-вугільну. Розширилася мережа газопроводів, зокрема побудовано газопровід Дашава - Київ. Проте у структурі палива перевага надавалася вугіллю (понад 90 %). Значних успіхів досягло машинобудування. Парк верстатів збільшився у 2 рази. Зросло виробництво спеціалізованих верстаті в-автоматів, напівавтоматів, почали випускати автоматичні верстатні лінії. Інтенсивно розвивалося виробництво машин для важкої промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства, енергетичного та електротехнічного устаткування. Перші кроки були зроблені в авіабудуванні (Київський авіаційний завод). Першими підприємствами автомобільної промисловості стали Одеський автоскладальний і Львівський автобусний заводи.

У1950 р. було випущено перші 18 тис. вантажних машин.

Зростав обсяг перевезень всіма видами транспорту. В 1950 р. вантажооборот залізниць перевищив довоєнний рівень на 22,9 %, морського транспорту - на 50 %, автомобільного - на 117%.

Певні досягнення були у легкій промисловості: створено шовкове виробництво, освоєно випуск меланжевих, тонкосуконних тканин, капронових панчіх. Однак виробництво легкої і харчової промисловості не досягло довоєнного рівня (відповідно 79 і 80 %). Однією з причин було обмеження асигнувань і розпорошення їх на відбудову невеликих підприємств.

Розпочалася індустріалізація в західних областях України. Розширилися старі виробництва: видобуток нафти (район м. Долини), природного газу (Дашавське, Угорське, Більче-Волинське родовища у Львівській області). Відкриті перші робочі пласти у Львівсько-волинському кам'яновугільному басейні. Створено нові галузі промисловості, зокрема виробництво автобусів, радіоапаратури. У1950 р. промислове виробництво становило 10 % загальноукраїнського проти 3 % у 1940 р.

Важливим чинником відбудовчих процесів в Україні була командна система. Саме вона давала змогу в короткий час мобілізовувати значні матеріальні та людські ресурси, швидко перекидати їх з одного кінця країни в інший та концентрувати на відбудові чи побудові певного об'єкта. Особливістю радянської економіки була непропорційно велика роль у ній ідеології, яка виявлялася в широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах - рухах передовиків і новаторів, соціалістичному змаганні. Якщо 1946 р. соціалістичним змаганням за дострокове виконання п'ятирічного плану та підвищення продуктивності праці було охоплено 80% робітників і службовців України, то наприкінці 1948 р. - вже 90%.

Характерною рисою стратегії радянського керівництва в процесі відбудови було повернення до довоєнної моделі розвитку народного господарства. В основі цієї моделі лежала примітивна схема індустріалізації, що спиралася на пріоритетний розвиток кількох базових галузей важкої промисловості і здійснювалася за рахунок нещадної експлуатації сільського господарства. У 1946-1950 pp. на потреби важкої промисловості було направлено 80% капіталовкладень. Це, безумовно, давало ефект у галузях, орієнтованих на воєнно-промисловий комплекс (електроенергетика, металургія, машинобудування тощо), але водночас гальмувало та деформувало процес виробництва споживчих товарів та розвиток сільського господарства.

Повоєнне село, яке фінансувалося за залишковим принципом (не більше 7% загального обсягу асигнувань), мусило виконати щонайменше три завдання: забезпечити потреби промисловості в сировині, вирішити проблему постачання міст продовольством, виростити достатню кількість сільськогосподарської продукції для експорту в країни Східної Європи. Намагаючись виконати ці широкомасштабні завдання в умовах хронічної нестачі коштів, офіційна влада практикує традиційні командні методи; посилення тиску на село, наведення жорсткого порядку - кампанія в справі ліквідації порушень колгоспного статуту (1946); прямі репресії - депортації до Сибіру "осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві" (з 1948); спроби структурної перебудови організації сільськогосподарського виробництва, політика укрупнення колгоспів (1950).

Ціною величезного напруження фізичних і духовних сил усього народу народне господарство України за короткий строк було відбудоване. У роки першої повоєнної п'ятирічки відновили роботу 22 доменні, 43 мартенівські печі й 46 прокатних станів, почали функціонувати реконструйовані металургійні заводи "Азовсталь", "Запоріжсталь", Краматорський, Єнакієвський. Крім того, промисловий потенціал республіки поповнився низкою нових підприємств. Обсяг валової продукції промисловості усієї України протягом 1946-1950 pp. збільшився в 4,4 рази і перевищив рівень 1940 р. на 15% (проте, на думку сучасних фахівців, довоєнного рівня вдалося досягти тільки в наступній, п'ятій п'ятирічці (1951-1955). У країнах Заходу процес відбудови йшов значно швидше. Так, в Англії довоєнного обсягу промислового виробництва було досягнуто 1947 p., 1951 p. його перевищено на 31%, у Франції -1948 p., а в Італії - 1950 р.

До кінця четвертої п'ятирічки питома вага вироблених в Україні найважливіших видів продукції промисловості в загальносоюзному обсязі становила: чавуну - 47,8%, сталі - 30,6%, прокату - 33,2%, залізної руди - 53%. У 50-х роках республіка знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. Водночас значно відстає легка промисловість (1950 р. її валова продукція становила лише 79% рівня 1940 р.) і сільське господарство (відповідно - 91 %).

Отже, за роки четвертої п'ятирічки за допомогою трудящих усієї країни народне господарство України в основному було відбудовано. В сільському господарстві республіки це завдання було виконано на початку 50-х років. Відбудова народного господарства України суттєво відрізнялася від відбудовчих процесів інших країн. Збитки, нанесені війною республіці, були значно більшими, ніж на Заході. Ускладнював ситуацію ще й голод 1946-1947 рр. Відбудова в Україні здійснювалася власними силами без зовнішньої допомоги, а західні країни активно використовували асигнування, що надавалися США відповідно до "плану Маршалла". Характерними рисами відбудовчих процесів в Україні були пріоритетний розвиток важкої промисловості, активна роль командної системи, значна заангажованість в економічній сфері ідеологічного фактора.

Схожі статті




Історія України - Левицька Н. М. - 9.2 Повоєнна відбудова України та подальший розвиток народного господарства. Суспільно-політичне життя

Предыдущая | Следующая