Історія України - Коваль М. В. - Ультиматум Раднаркому

Союз між Україною й Доном стривожив Раднарком. Як пізніше згадував Антонов-Овсієнко, цей союз загрожував тим, що "...відріже нас від Кавказу і бакинської нафти, позбавить радянський центр також і вугілля Донецького басейну, марганцю Криворіжжя і хліба України". Щоб покарати Центральну Раду, призначений більшовиками новий Верховний головнокомандуючий прапорщик М. В. Крилеико заборонив українським частинам Північного і Західного фронтів пересуватися в Україну і не дозволив об'єднати Південно-Західний і Румунський фронти в єдиний Український фронт. Назрівала відкрита війна між УНР і Радянською Росією.

4 грудня Криленко по радіотелеграфу передав у Київ підписану В. І. Леніним і Л. Д. Троцьким телеграму Раднаркому з ультиматумом Центральній Раді. Телеграма починалася із заяв про визнання Раднаркомом Української Народної Республіки, а також про те, що остання, на думку Раднаркому, має право зовсім відокремитися од Росії або укласти з Російською Республікою угоду про федеративні взаємовідносини. Суверенність українського народу Ленін і Троцький засвідчували в найбільш сильних висловах: "Все, що стосується національних прав і національної незалежності українського народу, визнається нами, Радою народних комі* сарів, зараз же, без обмежень і безумовно".

Далі, однак, виявлялося, що Раднарком не ставить знака рівності між Центральною Радою і проголошеною нею Українською Народною Республікою. Центральна

Рада звинувачувалася в тому, що вона відмовляеться негайно скликати крайовий з'їзд українських Рад і не визнає радянської влади в Україні. "Ця двозначна політика,- заявляв Раднарком,- позбавляє нас можливості визнати Раду як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки". Як Центральна Рада могла визнати радянську владу і не самознищитись при цьому, в телеграмі не роз'яснювалося.

Раднарком висував чотири ультимативні вимоги до Центральної Ради. По перше відмовитися од спроб дезорганізації загального фронту (йшлося про створення Українського фронту). По-друге, не пропускати військові частини з фронту на Дон або в інші райони з ворожими Раднаркомові урядами. По-третє, пропускати революційні (тобто більшовицькі) війська на Південний фронт. По-четверте, припинити роззброєння радянських полків і червоногвардійців в Україні. Телеграма закінчувалася прямою погрозою: в разі неприйняття цих вимог протягом 48 годин Раднарком вважатиме Центральну Раду "в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні".

Голова Генерального секретаріату Винниченко І генеральний секретар міжнаціональних справ Шульгін відповіли Раднаркому одразу. Вони з обуренням писали: "Генеральний секретаріат в заяві народних комісарів про те, що вони визнають Українську Республіку, вбачає нещирість або ж суперечність самим собі. Неможливо одночасно визнавати право на самовизначення "аж до відокремлення" і в той же час робити грубий замах на це право, накидаючи свої форми політичного ладу, як це робить Рада народних комісарів Великоросі! щодо Народної Української Республіки". Усі вимоги Раднаркому були відкинуті.

Того ж дня, 5 грудня, О. Я. Шульгін доповів Малій Раді про ультиматум і реакцію на нього українського уряду. Рада солідаризувалася з позицією уряду. Було вирішено припинити транспортування хліба на північ і негайно організувати власну грошову систему. Наприкінці грудня до обігу вже надійшли 100-карбованцеві кредитні білети, потім були віддруковані грошові знаки в 3, 10, 500 і 1000 карбованців (гривні з'явились у 1918 р.).

Схожі статті




Історія України - Коваль М. В. - Ультиматум Раднаркому

Предыдущая | Следующая