Історія України - Коваль М. В. - Боротьба трудящих мас проти окупантів
Жителі окупованої України швидко побачили, що саме Денікін розумів під очікуваним всіма верствами суспільства "порядком". Це було здійснюване військовою силою умиротворення, яке досягалося примусовими, не зрідка кривавими і терористичними засобами. Денікінський режим скасовував усі революційні надбання трудящих в соціально-економічній і національно-культурній сферах. Тому трудящі вдалися до опору.
Боротьбу мас прагнули очолити різні політичні сили. Найкраще це вдавалося більшовикам, які завжди були організовані по-воєнному і мали за собою всі переваги державної партії, зокрема, можливість розпоряджатися величезними матеріальними ресурсами. Метою більшовиків була дезорганізація тилових комунікацій денікінських армій, що рвалися до Москви, позбавлення їх резервів І ресурсів, які могли бути використані в Україні для підтримки цього наступу.
На початку липня в Кременчуці постало Зафронтове бюро ЦК КП(б)У. Його завданням було створення і керівництво діяльністю підпільних більшовицьких організацій у районі денікінської окупації. З відступом радянських військ воно переміщувалося в Київ, Брянськ, Москву, потім осіло в Серпухові. На чолі бюро стояв С. В. Косіор, до його складу входили А. С. Бубнов, В. П. Затонський, Ф. Я. Кон, Ю. М. Коцюбинський, Р. Б. Фарбман (Рафаїл) та інші, переважно - професійні революціонери царських часів з великим досвідом нелегальної роботи.
Зафронтбюро направляло в підпільні організації досвідчених партійних і військових працівників (усього було направлено не менше 1400 чоловік), постачало підпільників агітаційною літературою та технічними засобами для її випуску, фальшивими документами, грошима. В контакті з командуванням Червоної армії воно координувало диверсійні операції. Масштаби його діяльності поширилися на всю Україну. Йому вдалося створити або налагодити постійний зв'язок з уже існуючими 108 підпільними комітетами КЩб)У.
Восени в Україні діяли сотні селянських за складом партизанських загонів. У них налічувалося щонайменше 100 тис. бійців. За своєю політичною спрямованістю вони були різні - радянські, петлюрівські, махновські, політично не визначені. У радянських за орієнтацією загонах впливом користувалися не тільки більшовики, а й боротьбисти, іноді борбисти. Партизани звільняли від білогвардійців, хоча й ненадовго, навіть такі великі міста, як Новомосковськ (тричі), Полтаву (двічі), Єлиса-ветград, Кременчук.
У липні військовий відділ ЦК КП(б)У створив центр по керівництву радянським повстансько-партизанським рухом - Головний штаб і Реввійськраду повстанських військ Лівобережжя. Вона частково поширювала свій вплив на Правобережжя і південні райони. Вважаючи, що повстанці, які вели боротьбу з денікінцями під іншими прапорами, були "в даний момент" корисними, Рев-військрада таємною директивою дозволила укладати з ними угоди, але тільки військові, а не політичні. Одночасно рекомендувалося надсилати в них агітаторів або вливати цілі загони з перевірених людей, "не спиняючись, у разі необхідності визволити революційних повстанців з-під впливу авантюристів-батьків, перед цілковитою ліквідацією силою зброї штабів цих батьків і самих батьків". Якщо цих заходів було недостатньо, в дію вступала інша директива: "загони, які не визнають і не підкоряться командуванню Реввійськради і її штабу, розглядатимуться як ворожі і з ними вестиметься боротьба нарівні з денікінцями". Отже, діяв сумнозвісний принцип: "хто не з нами, той проти нас". Питання про владу для більшовиків важило більше, ніж звільнення України від білогвардійської навали.
Головштаб почав зводити радянські партизанські загони у великі з'єднання типу полків і бригад регулярної армії. Новомосковський загін налічував понад 3 тис, Полтавський - 4 тис, а загін, що діяв в Олександрійському повіті,- 6 тис бійців. У вересні, коли Денікін захопив Курськ, Головштаб і Реввійськрада повстансько-партизанських військ віддали наказ про максимальне посилення бойових операцій, особливо на залізницях. У відчаї Денікін направив на Катеринославщину свої кращі частини - кавалерійську дивізію генерала А. Г. Шкуро і Другу Донську козачу дивізію. Вони зустріли достойного противника і вели тривалі бої з перемінним успіхом.
Не менших масштабів набрав повстансько-партизанський рух на Херсонщині. Навколо великого села Баштанна (Полтавка) Миколаївського повіту зібралося близько 20 тис. повстанців. Вони вигнали денікінців з усіх навколишніх сел і утворили Баштанську республіку, яка трималася два місяці. За цей час повстанці спромоглися експропріювати всіх поміщиків і розділити між біднотою їхню землю. Денікінці зрештою придушили повстання і спалили Баштанку. Але нова республіка утворилася неподалік, у районі села Висунськ. Тут було створено власний Раднарком на чолі з борбистом Ф. С. Юхи-менком.
Звинувачення Реввійськради повстанських військ на адресу "авантюристів-батьків" передовсім торкалися Н. І. Махна: лише він одержав від повстанських отаманів це почесне звання. Вплив "батьки" на розгортання партизанського руху в Катеринославській губернії був вирішальним.
Після прориву фронту бригада Махна вела тяжкі бої з наступаючими білогвардійцями, але не підкорилася наказові Реввійськради РСФРР про передислокацію й самовільно попрямувала в район Гуляйполя, до рідних осель. Тоді голова Реввійськради Л. Д. Троцький і голова уряду УСРР X. Г. Раковський оголосили Махна поза законом. У цій складній ситуації далекоглядний і по-селянському кмітливий "батька" залишив основну частину своїх військ у лавах Червоної армії, а сам з невеликим загоном став вичікувати. Згодом він об'єднався з отаманом Григор'євим, війська якого зазнали поразки в боях із регулярними частинами Червоної армії. Цілком обгрунтовано звинувативши цього отамана в таємних зв'язках з денікінцями (сам Махно з презирством відкинув пропозиції Шкуро), махновці заманили Григор'єва в пастку і вбили. За підписом Махна у Кремль пішла телеграма з інформацією про цю подію.
У серпні Махно наказав командирам своїх загонів у Червоній армії приєднатися до нього. Не відмовлявся він і від розгромлених денікінцями залишків інших червоноармійських частин. Таким чином, під командуванням Махна виявилося чотири корпуси, зведені в армію. Ці сили дістали назву Революційно-повстанська армія України (махновців). Петлюра запропонував йому разом тримати фронт проти Денікіна. Відповідну угоду було підписано в Умані 26 вересня. Діставши від Петлюри боєприпаси, армія махновців вщент розгромила розпорошені на великій території білогвардійські частини. Загони махновців складалися з кінноти й піхоти, посадженої на тачанки з кулеметами. Вони були навдивовиж рухливими - за добу здійснювали майже 100-кілометрові переходи.
У жовтні під контроль Махна перейшла величезна територія від Перекопа до Бердянська та Маріуполя і від Каховки до Синельникова. Денікін змушений був кинути проти нього армійський корпус під командуванням генерала Я. О. Слащова і майже весь кінний корпус генерала А. Г. Шкуро. Тоді махновці залишили Північну Таврію й відступили в катеринославському напрямку. Вони вибили з Катеринослава білогвардійський гарнізон і утримували місто до початку грудня.
В цей час, за даними катеринославських більшовицьких підпільників, що їх можна вважати надійними, основна частина махновських сил налічувала близько 14 тис. бійців піхоти на тачанках з тисячею кулеметів, 6 тис. кавалеристів в окремих частинах, близько 5 тис. чоловік у допоміжних підрозділах, зокрема артилеристів і кіннотників при піхотних полках. Це була регулярна армія, що перевищувала своєю боєздатністю найкращі з'єднання в денікінських арміях. Поряд із цим "батька" контролював дії багатьох партизанських загонів на території, зайнятій білогвардійцями. За деякими, дуже приблизними оцінками загальна чисельність махновців становила майже 80 тис. чоловік.
24 жовтня В. І. Ленін виступив з промовою перед слухачами Свердловського університету. Він із задоволенням повідомив: "Ми одержали вчора іноземне радіо, яке змушене було визнати, що становище Денікіна важке: йому доводиться пускати кращі свої сили в бій, бо Україна горить і на Кавказі повстання".
Схожі статті
-
Історія України - Коваль М. В. - Неоголошена війна
Перша і Друга повстанські дивізії прийшли в рух ще до сформування Української радянської армії. 18 листопада частини Другої дивізії зайняли Ямпіль і...
-
Історія України - Коваль М. В. - Інтервенція Антанти на півдні України
Інтервенція Антанти на півдні України Після жовтневого перевороту в Петрограді країни Антанти поспішили поділити між собою сфери впливу на півдні Росії....
-
Історія України - Коваль М. В. - Розгром основних військових сил Директорії
Перша і Друга повстанські дивізії прийшли в рух ще до сформування Української радянської армії. 18 листопада частини Другої дивізії зайняли Ямпіль і...
-
Історія України - Коваль М. В. - Антибільшовицькі виступи в українському селі
Більшовики шукали і знаходили підтримку серед спролета-ризованих верств селянства. Проте наймити і бідняки "збільшовизовувалися" тільки тимчасово, в...
-
Історія України - Коваль М. В. - Реорганізація Директорії
Перша і Друга повстанські дивізії прийшли в рух ще до сформування Української радянської армії. 18 листопада частини Другої дивізії зайняли Ямпіль і...
-
Історія України - Коваль М. В. - § 11. Відносини з Антантою. Внутрішня політика Директорії
Інтервенція Антанти на півдні України Після жовтневого перевороту в Петрограді країни Антанти поспішили поділити між собою сфери впливу на півдні Росії....
-
Наступ білогвардійців в Україні У квітні 1918 р. командуючим білогвардійською Добровольчою армією став генерал А. І. Денікін. Німецька окупація...
-
Історія України - Коваль М. В. - Розгортання національно-визвольного руху
Розгортання національно-визвольного руху Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, яка фактично перебрала на себе функції всеросійського...
-
Історія України - Коваль М. В. - Загальнонаціональна криза
Прогресуючий параліч народного господарства, зростаючі соціальні й міжнаціональні конфлікти, остогидла народу війна, безсилля державно! влади і анархія...
-
Історія України - Коваль М. В. - Утворення радянської "УНР"
Починаючи повномасштабну війну з Центральною Радою, Раднарком зосередив основні зусилля на Харківщині. Харківська міська організація більшовиків у...
-
Історія України - Коваль М. В. - Відступ радянських військ з України
§ 6. Вторгнення німецьких і австро-угорських ВІЙСЬК в Україну Відступ радянських військ з України 18 лютого 1918 р. німецькі війська перейшли в наступ по...
-
Історія України - Коваль М. В. - Природа режиму і політика Директорії
Директорія, як уже підкреслювалося, являла собою орган по керівництву повстанням проти гетьмана. П функції були вичерпані після того, як 19 грудня 1917...
-
Історія України - Коваль М. В. - Збройні сили Української Держави
У гетьманському кабінеті передбачалася посада військового міністра. Ним став командуючий однією з армій Румунського фронту генерал О. Ф. Рогоза. Проте...
-
Історія України - Коваль М. В. - § 6. Вторгнення німецьких і австро-угорських ВІЙСЬК в Україну
§ 6. Вторгнення німецьких і австро-угорських ВІЙСЬК в Україну Відступ радянських військ з України 18 лютого 1918 р. німецькі війська перейшли в наступ по...
-
Історія України - Коваль М. В. - Розділ II. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
§ 6. Вторгнення німецьких і австро-угорських ВІЙСЬК в Україну Відступ радянських військ з України 18 лютого 1918 р. німецькі війська перейшли в наступ по...
-
Історія України - Коваль М. В. - Мирні переговори у Брест-Литовську
У середині січня 1918 р. Антонов-Овсієнко об'єднав військові сили, що рвалися на Київ з півночі, Харківщини і Катеринославщини, у так звані "армії"....
-
Історія України - Коваль М. В. - Окупаційний режим в Україні
У січні 1919 р. в Катеринодарі А. І. Денікін зробив заяву з визначенням основних засад своєї політики: єдина і неділима Росія, боротьба з більшовизмом до...
-
Історія України - Коваль М. В. - Наступ радянських військ
У середині січня 1918 р. Антонов-Овсієнко об'єднав військові сили, що рвалися на Київ з півночі, Харківщини і Катеринославщини, у так звані "армії"....
-
Історія України - Коваль М. В. - "Воєнно-політичний союз"
В міру того; як Червона армія витісняла війська Директорії, реальні ознаки незалежного існування України поступово зникали. Проте декларативна...
-
Історія України - Коваль М. В. - Аграрна політика уряду
У гетьманському кабінеті передбачалася посада військового міністра. Ним став командуючий однією з армій Румунського фронту генерал О. Ф. Рогоза. Проте...
-
Історія України - Коваль М. В. - Національно-культурна політика
Реакційна соціальна політика, що настроїла проти гетьмана основну частину суспільства, диктувалася як його класовим походженням та оточенням, так і...
-
Історія України - Коваль М. В. - § 2. Проголошення автономії України
Розгортання національно-визвольного руху Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, яка фактично перебрала на себе функції всеросійського...
-
Історія України - Коваль М. В. - Боротьба за владу в Україні
Боротьба за владу в Україні Висловлену 4 листопада П'ятаковим ідею про перетворення Центральної Ради у ЦВК Рад України більшовики почали інтенсивно...
-
Історія України - Коваль М. В. - Розділ І. УТВОРЕННЯ УНР. ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
Ви готуєтеся до самостійного життя у непрості часи. Суспільні зміни, що відбуваються на наших очах, не мають аналогів у житті кількох поколінь. Непросто...
-
Історія України - Коваль М. В. - § 1. Виникнення Центральної Ради
Ви готуєтеся до самостійного життя у непрості часи. Суспільні зміни, що відбуваються на наших очах, не мають аналогів у житті кількох поколінь. Непросто...
-
Історія України - Коваль М. В. - Гасло автономії України
У перших відозвах Товариства українських поступовців (від 8 березня) і Центральної Ради (від 9 березня) до українського народу кінцева мета...
-
Історія України - Коваль М. В. - Українські політичні партії та організації
Революція 1905 р. поклала початок утворенню українських політичних організацій. Одначе після поразки революції саме їх було піддано особливо ретельному...
-
Історія України - Коваль М. В. - Переговори у Петрограді
Виконуючи настанови військового з'їзду, Центральна Рада у середині травня надіслала для переговорів з Тимчасовим урядом і Петроградською Радою повноважну...
-
Історія України - Коваль М. В. - І селянський і II військовий з'їзди
Виконуючи настанови військового з'їзду, Центральна Рада у середині травня надіслала для переговорів з Тимчасовим урядом і Петроградською Радою повноважну...
-
Історія України - Коваль М. В. - II Універсал Центральної Ради
II Універсал Центральної Ради Бездіяльність Тимчасового Уряду в соціально-економічній сфері і його курс на війну до переможного кінця дедалі більше...
Історія України - Коваль М. В. - Боротьба трудящих мас проти окупантів