Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Буковинська церква в умовах австрійської влади

У 1774 р. Австрія анексувала Буковину. Внаслідок цього відбулися важливі переміни і в церкві. В описі, складеному австрійським генералом Г. Сплені, зазначалося, що на той час на Буковині діяв 31 монастир, в якому проживало 466 монахів і 88 черниць, 415 священиків і 66 дияконів. Тут числилася 241 парафіяльна церква. Церквою управляв радівецький єпископ. Разом з радівецькою єпископією до Австрії відійшла частина територій Романської та Хушської єпископій, а частина володінь радівецького єпископа опинилася за австрійським кордоном. Імператор Иосиф II 24 квітня 1781 р. видав патент, яким передавав усі монастирі й парафії австрійської зони окупації духовній владі радівецького єпископа Досифея Херескула. Через кілька місяців австрійська дипломатія добилася відречення ясського митрополита від церковної влади над Буковиною. За це він отримав приходи буковинської дієцезії в Молдові. 12 грудня 1781 р. єпископську резиденцію було перенесено до Чернівців.

У 1783 р. волею цісаря буковинську церкву канонічно підпорядковано сербському карловацькому православному митрополиту. Це підпорядкування носило суто догматичний характер, а буковинський архієрей користувався у внутрішніх справах майже всіма правами автокефалії. 27 квітня 1786 р. імператор Иосиф II видав "розпорядження про упорядкування діяльності духовних, церковних і шкільних установ на Буковині", яке часто іменували "духовним регламентом". Зі всіх нерухомих і рухомих маєтків та наявних грошей монастирів і церков Буковини створювався єдиний єпархіальний, релігійний фонд. Прибутки фонду мали забезпечити виключно потреби церкви, духовенства та шкіл. До фонду увійшло 11 монастирів і 14 скитів з 260 монастирськими, 7 єпископськими нерухомими маєтками й помістями з 273615 га землі. Усі маєтки, які опинилися за межами Буковини, було продано, а виручений капітал передано релігійному фондові. Фонд мав 6 млн. форинтів готівкою.

6 вересня 1785 р. закрили власність Буковинської церкви - Манявський скит в Галичині, завдяки існуванню якого, як писав Іван Франко, православ'я трималося в Галицькій Русі аж до кінця XVII ст. Монахам з Манявського скиту в 1648 р. на "вічні часи зі всіма селами, винницями, вигонами й доходами" віддано Сучевицький монастир. Скит набув у свою власність право на десятину від усіх прибутків з міста Чернівці, кілька сіл, винниці, млини, пасіки тощо. Усе майно скиту відійшло до буковинського релігійного фонду. Ченці останнього острівка православ'я в Галичині знайшли притулок в буковинських монастирях. До Сучевицького монастиря було передано найцінніші реліквії з Маняви: срібний хрест з частиною хреста Господнього, мантію та ігуменський жезл.

Духовний регламент скоротив чисельність чорного й білого духовенства. З усіх монастирів залишено 3 чоловічі (Путна, Сучевиця, Драгомирна). В них могло проживати по 25 ченців. Жіночі монастирі ліквідували повністю. Чисельність приходських церков було доведено до 207 (за іншими даними, 186). Чисельність приходських священиків лімітувалася (255 чол.), а посади дияконів ліквідовано. Регламент надавав кожному православному священикові 44 морги земельного наділу (до встановлення грошового утримання) і зобов'язав парафіян відробляти на користь снященика 2 дні на рік від двору. Документ визначав таксу за виконання релігійних треб і забороняв священикам збори добровільних подаянь, придбання у власність нерухомих маєтків, торгівлю худобою та вином, відвідування корчем. Священики зобов'язувалися старанно навчати віруючих обов'язків коритися на совість імператорові й поставленим від нього властям і законам.

Православне духовенство Буковини ХVIІI-XIX стст. відзначалося крайнім невіглаством. Єпископ (з 1873 р. митрополит) буковинський Євгеній Гакман в "окружному посланні к чесному нашея єпархии духовенству" 1/13 травня 1868 р. писав: "священики п'янствуют, нерадеют о молитвах и службах церковних, своевольно ходят по торговых и иных местах с пренебрежением и неисполнением должностей пастырских, некоторые священицы... свое святое знание употребляют яко способ корыстолюбия и нечеловеколюбно от селянов и так нещасливых... неизвинительным образом плату неподобающую вынуждают... Год 1848-й написанный есть в истории клира буковинского чертами студными и бесчестными... тогда оказала большая честь клира свою благодарность известным сопротивлением" (тоді мав місце "попівський бунт", 200 священиків зібралися в Чернівцях і висловили свою непокору єпископу. - Авт.) (Мордвинов В. Православная церковь в Буковине (в Австрии), - Спб., 1874. - С.54-60).

У 1849р. керівництво Буковинської єпархії спричинило відокремлення Буковини від Галичини.

У церкві розпочався наступ румунських шовіністів. Апостолом румунізації Буковинської митрополії називають митрополита Сильвестра Андрієвича-Морарю. Роки його перебування на митрополичому престолі (1880-1895) сповнені кривд українському народові в його рідній церкві. В краї на щедрі кошти російського царя, особливо серед духовенства українського походження, поширювалося москвофільство, яке також спричинило винародовлення українців.

У 1862-1882 рр. збудовано резиденцію буковинських митрополитів за проектом архітектора И. Главки. Будівництво палацу митрополитові обійшлося в 4 млн. гульденів. Католицька Австрія забезпечувала українське православне духовенство Буковини матеріально краще, ніж своє католицьке, за що воно вірою й правдою служило Габсбургам.

Лідерам буковинського українства імпонувала патріотична й культурницька діяльність Андрія Шептицького, до юрисдикції якого входили буковинські греко-католики. Він прагнув розпочати діалог та екуменічні контакти з православними українцями Буковинської митрополії. Здобутки греко-католиків Галичини на культурно-національній ниві були орієнтиром для буковинців - і православних, і греко-католиків.

Напередодні розпаду Австро-Угорщини українцям було даровано церковну рівність з румунами. У серпні 1918 р. уряд усунув з посади Буковинського митрополита Володимира Репту за проросійські й антигабсбурські симпатії і призначив двох вікарних єпископів Тита Тимінського та Ісидора Воробкевича, котрим доручив управління українськими та молдавсько-румунськими приходами.



Схожі статті




Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Буковинська церква в умовах австрійської влади

Предыдущая | Следующая