Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Селянська реформа (1861 р.)
Селянська реформа (1861 р.) скасувала кріпосництво, позначилася на правовому становищі селянства та інших суспільних верств, визначила розвиток суспільних відносин російської України на другу половину XIX - початок XX ст.
Правову основу селянської реформи в Україні становили спеціальні загальноімперські законодавчі акти, а також видані окремо для українських губерній царські укази й постанови (всього 19 окремих законодавчих актів). Цими законами передбачались особисте звільнення селян, надання їм земельних ділянок і викуп останніх, визначалися селянські повинності й організація селянського самоврядування Головні положення селянської реформи були викладені у царському маніфесті від 19 лютого 1861 р. та Загальному положенні про сет, звільнених із кріпосної залежності. В Україні поземельні відносини між поміщиками й селянами визначалися трьома місцевими положеннями про поземельний устрій поміщицьких селян, що їх спеціально видали для губерній Лівобережжя, Правобережжя та Півдня України. Були опубліковані також додаткові правила. Вони визначали становище різних категорій колишніх кріпосних селян (дворових, фабричних). Наприклад, Положення щодо влаштування дворовій людей оголошувало їх особисто вільними, однак зобов'язувало протягом двох років служити своїм власникам або платити оброк. За положенням, землю отримували лише ті з них, хто мав її до реформи, але фактично більшість цієї категорії селянства землі не мала.
Правовою основою здійснення реформи в регіонах, де переважало общинне землекористування (зокрема, у трьох південних губерніях України - Катеринославській, Херсонській, Таврійській, а також у південній частині Харківської) було Великоросійське місцеве положення. За цим документом земля розподілялася в межах сільської громади на зрівняльних засадах із періодичними переділами. В основі наділення селян землею тут лежав єдиний указний наділ (розмір коливався в різних місцевостях) на кожну ревізьку душу. Якщо дореформений наділ перевищував установлені норми, то поміщик міг відрізати надлишок на свою користь.
На Лівобережну Україну з подвірно-сімейним землекористуванням поширювалося Малоросійське місцеве положення. Його специфіка полягала в тім, що в основу наділення селян землею було покладено принцип спадкоємно-сімейного землекористування. Тобто, землю відводили всій громаді, а потім виділяли селянським сім'ям у спадкове користування. Розміри наділів залежали від господарської забезпеченості тяглом. Найпоширенішими були такі види наділів, як садибні, піші, додаткові. Пішими наділами забезпечували всіх селян, для категорії тяглих селян існували додаткові наділи. Поміщики одержали право на зменшення наділів селян, заміну угідь, перенесення їх, садиб тощо.
На територію українського Правобережжя - в Київську, Волинську і Подільську губернії - реформа поширилася кількома роками потому. Правовою основою її проведення стало Окреме місцеве положення, а також близько десяти спеціально для Правобережної України додатково виданих (1863 р.) законодавчих актів. В основу цих документів уряд поклав Інвентарні правила (1847-1848 рр.). Землю виділяли на сільську громаду і закріпляли за селянами у спадкове подвірне землекористування. Селянам надавалося право на одержання повного інвентарного наділу. У випадку, якщо фактичний наділ був меншим, ніж інвентарний, селяни могли подавати клопотання до мирового посередника щодо повернення в їхнє користування відрізаної поміщиками мирської землі.
Однак земля, якою наділяли селян, перебувала в їхніх руках у тимчасовому користуванні. Власниками землі, а отже, й вільними (селянами-власниками) селяни могли стати лише після викупу своєї землі (укладення викупної угоди). Порядок викупу землі та розмір викупної суми визначало спеціальне Положення про викуп. Садиби можна було викуповувати будь-коли за умови відсутності на селянському дворі казенної та поміщицької недоїмки. Викуп польової землі міг бути здійснений за згодою поміщика і навіть проти бажання селян. Укладаючи викупну угоду, селянин особисто вносив відразу не менше 20% викупної суми, а на решту його кредитувала держава (на 49 років), яка за нього сплачувала поміщикам.
До оформлення права власності на землю (викупної угоди) селяни вважалися тимчасово зобов'язаними та платили поміщикам за користування садибою (оброк) і польовим наділом (оброк або відбували панщину). Поміщик із тимчасово зобов'язаним селянином укладав і підписував уставну грамоту - своєрідний договір про умови звільнення, розміри повинностей і польового наділу. (Для укладення уставних грамот, а також для вирішення суперечок і скарг у поземельних справах було створено інститут мирових посередників). Категорія тимчасово зобов'язаних первинно передбачалася на два роки, а насправді розтягнулася на більш як 20 років. (Остаточно зникла 1883 р., коли уряд двома роками раніше, прийнявши закон про обов'язковий викуп земельного наділу, змусив селян укласти викупну угоду або позбутися землі).
На державних селян в Україні реформа поширилася з 1866 і 1867 рр. (Правобережжя). Усі землі, угіддя й надалі залишалися власністю держави, їх закріплювали за селянами або давали безстроково користуватися за щорічні державні оброчні податки (до 1913 р.), або передавали у власність із правом викупу протягом шести років. Викуп дозволявся тільки одночасний, кредити державним селянам не надавалися. З метою забезпечення сплати оброчних податків зберігалася община, а де її не було, вводилася кругова порука за сплату податків. Селяни мали безстрокове право добровільного викупу наділів. Щоби вийти з общини, потрібна була згода не менше двох третин її членів. Селяни, які не мали поля до реформи, його не отримали. У 1886 р. для державних селян було введено обов'язковий викуп землі. Викупні платежі цих селян були меншими порівняно з поміщицькими селянами, проте вони перевищували ринкову вартість землі. У цілому в господарствах державних селян були сприятливіші умови розвитку порівняно з поміщицькими.
Результатом реформи стало набуття селянами статусу суб'єкта цивільно-правових відносин. Вони ставали вільними, а отже, могли купувати, володіти і продавати рухоме й нерухоме майно, вільно торгувати, записуватися в цехи і гільдії, вести підприємницьку діяльність, найматися на різні роботи, без дозволу поміщика одружуватися, віддавати дітей у навчальні заклади, переходити в інші стани, із землевласників знімались їхні зобов'язання щодо постачання продовольства та опікування селян, відповідальність за внесення селянами державних податків, виконання ними грошових і натуральних повинностей, зобов'язання клопотатися за селян у справах цивільних, кримінальних, у всіх казенних стягненнях. Водночас селянська реформа зберігала щодо селян значні обмеження, що й надалі робили їх нижчим станом. Селяни отримували паспорт лише на рік, платили подушну подать, несли рекрутську повинність, їх могли карати різками (тілесні покарання скасували лише 1903 р), зберігалися окремі селянські суди. Там, де існувала община, зберігалася
Кругова порука у сплаті податків і виконанні повинностей. Без дозволу общини селяни не могли вільно залишити село. Створені сільські та волосні органи селянського управління мали поліційно-фіскальний характер. їхні рішення залежали від дворянства й чиновників.
Селянська реформа 1861 р. започаткувала докорінні зрушення в розподілі земельної власності. Попри те, що після реформи поміщицькі землеволодіння були збережені та розширені за рахунок селянських наділів, невдовзі через погіршення фінансового стану (викупні платежі через нестачу коштів держава виплачувала поступово) відбувався процес його поступового зменшення. Особливо швидко дворянське землеволодіння скоротилось у степових і лівобережних губерніях. Земля стала товаром. Купували землю селяни, купці, товариства. Колишні землевласники ставали чиновниками або представниками "вільних" професій. Спостерігалось інтенсивне формування буржуазії та промислового пролетаріату.
Роль буржуазії в політичному житті поступово збільшувалась, особливо з початком XX ст., коли самодержавство здійснювало політику сприяння буржуазії та захисту її економічних інтересів. Зокрема, держава пильно захищала інтереси буржуазії, охороняючи її від іноземної конкуренції створенням на кордонах високого митного бар'єра і навпаки, значно знижуючи митне обкладання для експорту хліба й цукру.
Велику роль у лобіюванні інтересів буржуазії відігравали їхні представницькі організації - союзи, комітети, з'їзди підприємців. Самодержавство з XIX ст. визнавало право буржуазії на створення таких органів, хоча Положення про з'їзди представників промисловості й торгівлі було затверджено царатом тільки у серпні 1906 р. Найбільшими представницькими організаціями, які охоплювали промисловців України, були: з'їзд гірничопромисловців і з'їзд цукрозаводчиків. Кожен з'їзд мав постійні виконавчі органи: раду й комітет з'їзду.
У правовому становищі робітників у пореформений період тривалий час не було ніяких зрушень. Умови найму, робочий час, розміри заробітної плати повністю залежали від підприємців. І тільки в останній чверті XIX ст. царський уряд почав регулювати відносини між робітниками й роботодавцями через запровадження фабрично-трудового законодавства і законів про страхування робітників (23 червня 1912 р.). Останніх було декілька: "Про заснування присутствій у справах страхування робітників", "Про заснування ради у справах страхування робітників", "Про забезпечення робітників у разі хвороби", "Про страхування робітників від нещасних випадків". Закони про страхування встановлювали безліч умов, за якими робітники позбавлялися права на допомогу і таких, які ставили справу страхування не тільки під контроль, а й у пряму залежність від підприємця.
Схожі статті
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Судоустрій
У ВКЛ судова система була лише однією з функціональних характеристик здійснення влади та управління в державі. Дослідники (Я. Падох, О. Купка),...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Розділ IIІ. Козацька держава і право
Козацтво постало внаслідок нагальної потреби історичного збереження українців як народу. Як суспільно-політичне явище, козацтво сформувалося в умовах...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Основні риси судового процесу
Судочинство на українських землях ВКЛ в основних рисах мало в чому відрізнялося від судочинства в Києво-Руській державі. Судочинство характеризувалося...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Опікунське право
Регулювало і закріпляло особисті й майнові відносини, що виникали зі шлюбу, родинних зв'язків, опіки, усиновлення та прийняття інших осіб у сім'ю....
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Основні риси процесуального права
Судовий процес в Україні ХУІІ-ХУІІІ ст. відзначався низкою характерних рис. Дослідники (А. Пошук), передусім, звертають увагу на єдиний (для кримінальних...
-
Суспільний лад Гетьманщини XVIII ст. було започатковано попереднім періодом. Нагадаймо: Національно-визвольна війна українського народу була соціальною...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Виникнення українського козацтва
Козацтво постало внаслідок нагальної потреби історичного збереження українців як народу. Як суспільно-політичне явище, козацтво сформувалося в умовах...
-
Козацтво постало внаслідок нагальної потреби історичного збереження українців як народу. Як суспільно-політичне явище, козацтво сформувалося в умовах...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Сімейне право
Регулювало і закріпляло особисті й майнові відносини, що виникали зі шлюбу, родинних зв'язків, опіки, усиновлення та прийняття інших осіб у сім'ю....
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Опікунство
"Руська правда" не містила спеціальних статей, які регулювали би сімейно-шлюбні відносини, за винятком ст. 1 (Коротка редакція), де йшлося про родичів,...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Військо
Державно-політичний устрій Галицько-Волинської Русі мав низку своєрідних рис, що пояснювалися особливостями соціально-економічного й політичного розвитку...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Речові права
Суб'єктами цивільного права визнавалися людина (фізична особа) та об'єднання фізичних осіб (юридична особа). Повна дієздатність суб'єкта Наставала - для...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Основні риси цивільного права
Суб'єктами цивільного права визнавалися людина (фізична особа) та об'єднання фізичних осіб (юридична особа). Повна дієздатність суб'єкта Наставала - для...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Кодифікація права України-Гетьманщини
Правова система гетьманської України, що основувалася на численних джерелах, з одного боку, обумовлювала відносну автономію її правового укладу, а з...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Фінанси
Державно-політичний устрій Галицько-Волинської Русі мав низку своєрідних рис, що пояснювалися особливостями соціально-економічного й політичного розвитку...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Зобов'язальне право
Закон передбачав неоднакову правоздатність суб'єктів у зобов'язаннях. Більш широкою вона була для шляхти, обмеженою - для залежних і напіввільних людей....
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Державно-політичний устрій
Державно-політичний устрій Галицько-Волинської Русі мав низку своєрідних рис, що пояснювалися особливостями соціально-економічного й політичного розвитку...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Правові форми організації сільського самоврядування
До XV-XVI ст. правове становище селян залежало також від права, на якому облаштовувалося село. Сільські громади перебували на руському та польському...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Становлення та особливості розвитку
Феодальна роздробленість і монголо-татарська навала призвели до політичного занепаду земель Південно-Західної Русі (України). Вони стали об'єктом...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Литовсько-руська держава і право
Феодальна роздробленість і монголо-татарська навала призвели до політичного занепаду земель Південно-Західної Русі (України). Вони стали об'єктом...
-
Як і в усіх інших князівствах і землях Русі, в Галицько-Волинському князівстві продовжували діяти норми "Руської правди", які регулювали питання права...
-
Головна увага цивільно-правового регулювання в добу Києво-Руської держави, як, зрештою, і в наступні періоди державно-політичного розвитку України,...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Порядок прийняття закону (законодавча процедура)
Важливою складовою системи джерел права у ВКЛ була законодавча діяльність станово-представницьких органів влади. Законними вважались усі акти, прийняті...
-
Важливою складовою системи джерел права у ВКЛ була законодавча діяльність станово-представницьких органів влади. Законними вважались усі акти, прийняті...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Провина
Поняття злочину у праві Литовсько-Руської держави зазнавало трансформації. На етапах панування звичаєвого права злочин розумівся як заподіяння шкоди,...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Звичаєве "козацьке право" Запорозької Січі
Дослідники (А. Гурбик, О. Кресін) обгрунтовано стверджують, що найпомітніший вплив на формування "козацького права" справив історичний період існування...
-
Дослідники (А. Гурбик, О. Кресін) обгрунтовано стверджують, що найпомітніший вплив на формування "козацького права" справив історичний період існування...
-
Адміністративно-політичний статус Слобідської України (Слобожанщини) у межах Російської держави вирізнявся певною своєрідністю укладу. Це пояснювалося...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Російські державні установи для управління Україною
Фактично після укладення "Березневих статей" розпочався процес поступового поширення в Україну влади, законів, розпоряджень і контрольних функцій...
-
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Юридичні важелі обмеження автономної влади
Політичний лад Гетьманщини в умовах занепаду української козацької державності XVIII ст. зазнавав суттєвих змін у напрямах: вжиття заходів російським...
Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Селянська реформа (1861 р.)