Інформаційна політика України - Губерський Л. В. - Зарубіжний досвід розвитку та функціонування громадського мовлення

У більшості провідних країн світу, де принципи демократії з політичних проектів перетворилися на політичну реальність, поширеною формою системи національного мовлення стало так зване суспільне телерадіомовлення. Зазначимо, що така форма мовлення визнана одним із стандартів демократичного розвитку, який став правилом для держав Євросоюзу. Вивчення міжнародного досвіду в цій сфері дає можливість полегшити пошук шляхів вирішення цієї проблеми в Україні. Розглянемо декілька показових прикладів:

Телерадіокорпорація Бі-Бі-Сі

Однією з найбільших публічних телерадіокорпорацій у світі є Бі-Бі-Сі. Основою її фінансування вважається абонентська плата. Вона вноситься до бюджету у вигляді ліцензії, яку раз на рік має придбати кожен власник теле-, радіоприймача. Коштує така ліцензія приблизно 90 ф. ст. Це покриває близько 80% бюджету корпорації. Розмір ліцензії визначається урядом після досліджень громадської думки. Крім того, Бі-Бі-Сі заснувала комерційні компанії BBC Worldwide, BBC World, BBC Prime. Частина коштів інвестується в розвиток цифрових технологій, в комерційну діяльність Бі-Бі-Сі, продаж її програм, виробництво телефільмів, видавничу діяльність.

У корпорації створений спеціальний підрозділ, який виявляє незареєстровані телеприймачі. Вважається, що таких близько 13%. У 1995-1996 pp. 1555 осіб навіть були позбавлені волі за несплату ліцензійного збору. Варто зазначити також, що Бі-Бі-Сі активно конкурує з комерційними телерадіоорганізаціями й постійно впроваджує новітні технології у свою діяльність.

У квітні 2001 р. громадські мовники, які мали ліцензію на канали ITV, Channel 4, Channel 5, GMTV, Channel 3, опублікували свої програмні концепції (відомі також як "контракти з глядачами"). Вони зробили це відповідно до пропозицій "Білої книги" уряду "Нові горизонти комунікацій". В концепціях визначається, як мовники виконуватимуть свої зобов'язання протягом наступного року. Ці програмні документи стали постійним елементом діяльності громадських мовників у Великій Британії. їх виконання контролюють не лише самі мовники, а й Комісія незалежного телебачення [129; 130; 139).

Системи телерадіомовлення в Німеччині

Від початку 80-х років у ФРН була введена дуальна система телерадіомовлення. Це означало, що поряд із публічно-правовими телерадіоорганізаціями почали діяти приватні. Проте на функції та структуру публічно-правових компаній це майже не вплинуло. Вони, як і раніше, об'єднані в Робоче співтовариство телерадіокомпаній Німеччини (АРД), котре формує з їхніх матеріалів Першу програму загально-німецького телебачення, що транслюється наземним шляхом і по кабелю. Крім того, земельні компанії ведуть свої трансляції у межах свого ареалу на так званій 3-й програмі. Крім того, компанії, які входять до АРД, транслюють у своїх землях ще до п'яти телерадіопрограм. Більшість програм доступні також через супутниковий зв'язок. Очолює АРД директор спільної програми, який призначається на цю посаду на термін не менше двох років. Будь-яка земельна компанія може вийти зі складу об'єднання, повідомивши про це за два роки. У своїй діяльності АРД керується Адміністративними угодами.

Зокрема, на підставі "Угоди студій мовлення країни про співробітництво у галузі телебачення" від 26-27 листопада 1991 р. формується спільна програма (вона так і називається "Німецьке телебачення"). За цією угодою безпосереднє керівництво проектом здійснюють директор спільної програми та головні адміністратори студій мовлення. Вони об'єднуються в постійну конференцію програми. Для підготовки її засідань створюється Телевізійна рада. Кожна земельна студія робить свій внесок у загальну телевізійну програму: Баварське мовлення - 14,5%; Гессенське мовлення - 7,5%; Середньо-німецьке мовлення - 8,5%; Північно-німецьке мовлення - 16,5%; Східнонімецьке мовлення - 2,0%; Мовлення Бремена - 2,75%; Саарландське мовлення - 2,75%; Мовлення Вільного Берліна - 6,5%; Південно-Західне мовлення - 9,5%; Західнонімецьке мовлення - 22,0%. На противагу організованому на федеральній основі АРД Друга програма (ЦДФ) побудована за принципом централізму. її передачі транслюються з Майнца. ЦДФ існує на свою частку прибутків від абонентної плати (вона отримує 30% прибутків, що становить близько половини усього бюджету ЦДФ), на прибутки від реклами (третина бюджету), з інших джерел (зокрема від відсотків і використання прав).

ЦДФ виникла 6 червня 1961 р. внаслідок укладення договору між землями. Телевізійна рада ЦДФ складається з 66 представників урядів земель і федерації, основних політичних партій та громадських організацій загальнодержавного рівня. Варто зазначити, що незадовго до цієї події канцлер ФРН К. Аденауер спробував створити урядове телебачення, заснувавши приватноправову компанію "Німецьке телебачення". Однак ця спроба провалилася після того, як Федеральний конституційний суд визнав, що існування такого телебачення суперечить Конституції. Всі громадські телерадіокомпанії є публічно-правовими організаціями, створеними на основі земельних законів та державних договорів. Завдання та структура цих організацій визначаються законодавством земель. Загалом структура таких компаній відповідає певній схемі. Очолюють їх інтенданти, які відповідають за всі програми, що транслюються.

Діяльність інтендантів контролюється двома органами: адміністративною радою, що наглядає за адміністративними та фінансовими справами, й телерадіомовною радою, яка контролює зміст програм. Остання виконує функції гаранта "внутрішнього" плюралізму думок, оскільки до її складу входять представники різних партій, профспілок, церкви, інших громадських об'єднань. Телерадіомовна рада не може втручатися у зміст повідомлень, її основне завдання - стежити за тим, щоб програми не відбивали погляди лише якоїсь однієї групи населення чи партії.

Єдиною телерадіокомпанією, яка перебуває в розпорядженні федерації і фінансується урядом, є "Німецька хвиля". Проте відповідно до законодавства вона здійснює мовлення тільки закордон, щоб давати ненімецькій аудиторії уявлення про реалії німецького життя й роз'яснювати точку зору німецького уряду з тих чи інших питань.

Основна відмінність між публічно-правовими і приватними телерадіокомпанія ми полягає в тому, що фінансуються вони з різних джерел. Приватні компанії фінансуються в основному за рахунок прибутків від реклами. Лише одна з них, "Прем'єре", утримується на кошти, що надходять від передплатників. Фінансування публічно-правових компаній здійснюється за рахунок рекламних надходжень, а також частини зборів за користування телерадіоприймачами. Однак реклама на публічно-правовому телерадіомовленні підлягає набагато більшим обмеженням, аніж на приватному. Привертає увагу також той факт, що система публічно-правового телерадіомовлення постійно розвивається. Останні поправки до відповідних законів були внесені Третім Державним договором про зміни у Державному договорі про телебачення і радіомовлення і набули чинності з 1 січня 1997 р. [27; 129].

Схожі статті




Інформаційна політика України - Губерський Л. В. - Зарубіжний досвід розвитку та функціонування громадського мовлення

Предыдущая | Следующая