Інформаційна політика України - Губерський Л. В. - Міжнародно-правове регулювання суспільного мовлення

У європейському міжнародному законодавстві основою для розвитку суспільного телерадіомовлення є ст. 10 Європейської Конвенції про права людини, яка регламентує питання свободи преси і доступу до інформації. Вона обмежує гарантії свободи самовияву свободою від "втручання державної влади". Подальший розвиток ці ідеї дістали при розробці Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права. Низка делегацій, які брали участь у розробці Пакту, висловили свою стурбованість тим, що контроль над пресою з боку приватних груп може являти таку ж загрозу свободі слова, як і втручання з боку держави. У Загальному коментарі Комітету з прав людини до ст. 19 Пакту наголошується, що у зв'язку з розвитком сучасних засобів масової інформації необхідно вжити ефективних заходів для запобігання контролю над пресою, котрий міг би завадити здійсненню права на свободу самовираження, передбаченому в параграфі 3 статті 19. Зазначимо, що в цьому параграфі йдеться лише про два випадки обмежень:

* для поваги прав чи репутації інших осіб;

* для гарантування державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення.

Крім того, було прийнято низку міжнародних угод, що безпосередньо стосувалися громадського телебачення та радіомовлення. Так, у "Віденській декларації про громадське теле - і радіомовлення" йдеться про "безумовну підтримку незалежної громадської служби теле - і радіомовлення, котра має замінити інформаційні структури, що контролюються державою і продовжують існувати у країнах Східної Європи".

У Декларації також наголошується на тому, що "головним завданням громадського мовлення має бути інформування людей про події - минулого, сучасного й майбутнього, - що їх безпосередньо хвилюють. Громадське мовлення має також слугувати засобом вираження та обговорення основних цінностей". А його найвища мета - "вільне і чесне інформування громадськості". Автори Декларації пропонують, щоб журналісти самі, без будь-якого втручання уряду чи політичних партій виробили принципи своєї діяльності у засобах громадського мовлення.

Основним джерелом фінансування (проте не єдиним) має бути абонентна плата телеглядачів і радіослухачів. Крім того, слід використовувати й інші форми громадського фінансування, а також рекламу (тією мірою, якою вона відбиває конкурентне середовище). Передбачається вільний доступ громадських ЗМІ до інформації, матеріалів і обладнання нарівні з державними мас-медіа. Автори документа вважають громадське телерадіомовлення дійовим засобом для ліквідації монополії держави в інформаційному просторі та інструментом побудови вільного, демократичного суспільства.

У 2001 р. Європейська комісія прийняла "Звернення про правила здійснення державної підтримки сектора громадського мовлення". У цьому документі міститься вимога до всіх держав дати чітке визначення функцій громадського мовлення, концепцію його фінансування та загальної організації. Усі ці положення мають бути прозорими.

На початку 2004 р. спеціальну рекомендацію за №1641 з проблем громадського мовлення прийняла Парламентська Асамблея Ради Європи. Асамблея визнала, що "громадське мовлення є життєво необхідним елементом демократії в Європі, але йому загрожують політичні та економічні інтереси, підвищена конкуренція з боку комерційних засобів масової інформації, концентрація у сфері медіа та фінансові труднощі". У документі були висловлені претензії до України з приводу відсутності прогресу у прийнятті законодавства щодо такого мовлення. У цьому зв'язку Рада Європи рекомендувала урядові України здійснити конкретні заходи для вироблення такого законодавства.

Питанням громадського мовлення приділена увага також у рекомендації № R (99) 1 Комітету міністрів держав-членів Ради Європи. У ній міститься заклик до держав-учасниць підтримувати й розвивати громадське мовлення, визначити шляхи його стабільного функціонування. Водночас у документі наголошувалося, що така підтримка має здійснюватися на прозорій основі й підлягати незалежному контролю, щоб запобігти процесу концентрації чи занадто великого збагачення. Кабельні оператори мають транслювати канали громадського мовлення. Заходи щодо підтримки медіа поділяються на дві категорії: прямі субсидії та непряме стимулювання, наприклад шляхом зниження податків.

Ще раніше (1996) Комітет міністрів держав - членів Ради Європи прийняв рекомендацію № Я (96) 10 "Про гарантії незалежності громадських засобів масового мовлення", де особливо відзначив їх роль як чинника плюралізму в комунікаціях і рекомендував формувати такі організації на принципах, що гарантують їхню незалежність.

Широку кампанію за впровадження громадського мовлення проводить Міжнародна федерація журналістів. Ця організація концентрує свої зусилля на таких моментах: служіння суспільству та якість інформації, демократія та незалежність, умови праці та права співробітників, підвищення професійної солідарності та зв'язок із громадянським суспільством, ефективне втручання у діяльність Всесвітнього банку, ЮНЕСКО, ЄС, регіональних груп (запобігання процесам тотальної приватизації мовлення).

Викликають інтерес також рекомендації, вироблені міжнародною організацією Міжнародний центр проти цензури "Стаття 19":

* Незалежність керівної ради громадського телерадіомовлення має бути гарантована законом.

* Принцип редакторської незалежності має гарантуватися законом.

* Громадське телерадіомовлення має відповідно фінансуватися, шо захистить орган телерадіомовлення від свавільного втручання в його бюджет.

* Процес розподілу ліцензій на телерадіомовлення має бути незалежним та недискримінаційним.

* Ліцензії має розподіляти орган, незалежний від уряду.

* Анулювання ліцензії допускається лише за надзвичайних обставин.

* Необхідно здійснювати заходи, спрямовані проти концентрації телерадіозасобів для забезпечення плюралізму джерел інформації.

* Уряд повинен створювати правове поле, сприятливе для вільного вираження поглядів.

* Уряд має створювати сприятливі економічні умови для телерадіомовлення.

* Уряд зобов'язаний протистояти впливові "промов ненависті", забезпечуючи максимальний плюралізм поглядів.

* Уряд покликаний забезпечувати достатню поінформованість громадськості щодо всіх справ, які стосуються виборчого права. Слід створити незалежний механізм для забезпечення рівного доступу всіх партій до громадського телерадіомовлення і для неупередженого висвітлення ситуації під час виборів.

* Необхідно створити незалежний механізм реагування на скарги телерадіомовних організацій.

Що ж до українського досвіду, то перші правові передумови для створення вітчизняних суспільних мовників були передбачені в рамковому законі 1997 р. "Про громадське телебачення". Відтоді питання про суспільне телебачення і радіо обговорювалося в парламенті неодноразово.

Концепція роздержавлення ЗМІ вперше була розроблена в 1998 р. Наступного року Верховною Радою був затверджений закон щодо системи суспільного телерадіомовлення. У 2000 р. створено Громадську наглядову раду. З'явилося чимало й "авторських" проектів про механізми роздержавлення НТКУ й створення на її базі суспільного мовлення.

16 листопада 2004 р. Віктор Ющенко, на той час ще кандидат у президенти, пообіцяв сприяти створенню суспільного телебачення. Він наголошував, що "такий тип телебачення має унікальні риси порівняно з комерційними телеканалами, зокрема, об'єктивність, незалежність і різносторонність. У тому, щоб мати таке телебачення, зацікавлене суспільство, а отже, й держава. Всі ми - політики, журналісти, бізнесмени, прості громадяни - розуміємо, як необхідно пропагувати ідею громадського телебачення".

Схожі статті




Інформаційна політика України - Губерський Л. В. - Міжнародно-правове регулювання суспільного мовлення

Предыдущая | Следующая