Інформаційна політика - Почепцов Г. Г. - 5.3. Регулювання концентрації засобів масової інформації

Уряди демократичних країн стурбовані концентрацією власності на газетному ринку, що, на їхню думку, небезпечно для суспільства, тому що зосередження засобів масової інформації в руках деяких осіб або груп обмежує плюралізм думок і підриває конституційні основи свободи слова. Саме тому уряди здійснюють як правове регулювання власності на засоби масової інформації, так і спеціальні програми сприяння друкованим виданням. Протягом останніх 40 років у центрі уваги світового і європейського співтовариства перебувають проблеми концентрації засобів масової інформації - небезпечного економічного явища, що має такі негативні наслідки як обмеження свободи слова, плюралізму думок тощо. Концентрація засобів масової інформації спостерігається в усьому світі. Як економічне явище концентрація засобів масової інформації має об'єктивну причину - зміни матеріально-технічної бази засобів масової інформації, характерні для масових комунікацій усіх розвинених країн (насамперед, створення і впровадження нових засобів телекомунікацій), що, у свою чергу, об'єктивно приводить до централізації капіталів, що обертаються у сфері масових комунікацій, до виходу конкуренції у засобах масової інформації на якісно новий рівень, до формування могутніх інформаційно-фінансових груп власними корпоративними інтересами.

Концентрація засобів масової інформації відбувається в різних формах. Мають місце так звані перехресне володіння (між телевізійним і радіомовленням, між телерадіомовленням і періодичними друкованими виданнями), вертикальна інтеграція у сфері засобів масової інформації (тобто вкладення капіталу в організації, пов'язані з основним бізнесом), а також проникнення іноземного капіталу.

У різних країнах процеси концентрації засобів масової інформації відбуваються по-різному, а також по-різному ведеться боротьба з цими процесами. Так, у США основними засобами державного протистояння монополіям і концентрації засобів масової інформації є антитрастові закони, що неодноразово використовувалися американськими судами.

Як зазначається в низці документів Європейського Союзу, потенційним недоліком діючих у Європі моделей правового регулювання плюралізму засобів масової інформації є їхня схильність зосереджувати увагу виключно на традиційних засобах масової інформації. Так, є декілька випадків виникнення вузлових проблем в галузі нових комунікаційних технологій і послуг, таких як контроль над системами умовного доступу для цифрового телебачення. Крім того є небезпека того, що технологічна конвергенція між галузями мовлення, телекомунікацій і комп'ютерних технологій може сприяти створенню панівного положення на ринку і розвитку концентрації засобів масової інформації.

Держави - учасники Європейського Союзу мають прийняти законодавство, спрямоване на запобігання і протидію концентрації, що може загрожувати плюралізму засобів масової інформації на національному, регіональному або місцевому рівнях. У своєму законодавстві або процедурах реєстрації, ліцензування або схожих процедур державам слід передбачити можливість визначення максимальних рівнів державного контролю для того, щоб обмежити вплив, який комерційна компанія або група може справляти в одному або декількох секторах засобів масової інформації. Такі рівні, наприклад, можуть набувати форми максимальної частки аудиторії, або грунтуватися на доході/обороті комерційних компаній у сфері засобів масової інформації. Також передбачається обмеження частки капіталу в комерційних компаніях засобів масової інформації. При встановленні рівнів впливу держави мають брати до уваги обсяг ринку засобів масової інформації і рівень наявних на ньому ресурсів. Компанії, що досягли дозволеного рівня впливу на ринку, не повинні одержувати на ньому додаткових мовних ліцензій. Окрім зазначених заходів, національні органи, які відповідають за видачу ліцензій, зокрема мовникам, при здійсненні своїх функцій повинні звертати особливу увагу на сприяння плюралізму засобів масової інформації.

Держави - учасники Європейського Союзу розглядають можливість створення спеціальних органів у сфері засобів масової інформації, наділених правом протидіяти злиттю компаній та іншим операціям з концентрації, що загрожує плюралізму засобів масової інформації, або правом наділення такими правами вже діючих органів регулювання мовного сектору. У разі, якщо держави не вважають це за доцільне, органи влади, які займаються загальними питаннями конкуренції, повинні звертати особливу увагу на плюралізм засобів масової інформації при перевірці злиття компаній або інших операцій з концентрації в секторі засобів масової інформації. Держави-учасники мають вжити особливих заходів у тих випадках, коли вертикальна інтеграція - тобто здійснюваний окремою компанією або групою компаній контроль за ключовими елементами виробництва, мовлення, поширення і суміжних видів діяльності - може стати загрозою для плюралізму.

Слід зазначити, що окрім спільних наробок, в окремих європейських країнах здійснюється досить детальне регулювання цієї проблеми особливими законодавчими актами про засоби масової інформації. Так, наприклад, уряд Австрії субсидує всі щоденні газети для того, щоб допомогти їм вижити на ринку преси, і тим самим підтримує існування широкого спектра думок. Крім того, діє спеціальна програма підтримки декількох невеликих газет, що відіграють особливо важливу роль у формуванні різних політичних думок. Шведський уряд фінансує так звані газети "іншого ряду" (які посідають друге місце за тиражами). Крім того, у північноєвропейських державах надається фінансова підтримка партійним виданням, релігійній пресі і газетам думок.

Правове регулювання здійснюється за допомогою загальних і спеціальних антитрастових законів. Так, у Великій Британії міністр торгівлі має повноваження обмежувати концентрацію преси в одних руках. Без його згоди неможлива передача видання (за тиражу понад 500 тис. прим.) у власність іншій особі, якщо в результаті передачі новий власник може закрити газету або поглинути її конкуруючим виданням. Крім того, англійський закон про мовлення (1990 р.) обмежує покупку засобів масової інформації різних видів однією особою. Законодавство Німеччини гарантує плюралізм друкованих органів як найважливіший фактор свободи преси шляхом заборони монополії. У Федеральному Законі про монополії є спеціальні положення, що дозволяють здійснювати контроль за малими і середніми об'єднаннями у сфері засобів масової інформації. Відповідно до нього Федеральне агентство з монополій може заборонити злиття компаній.

Уряд Канади обмежив право власності у галузі засобів масової інформації визначенням певної частки на ринку. Інших рекомендацій з обмеження концентрації немає. Але уряд має право розглядати власність з погляду Об'єднаного закону про ревізії і перешкоджати утворенню монополії, якщо її формування може завдати шкоди канадському суспільству. У Нідерландах не має спеціального правого регулювання власності на засоби масової інформації. Однак уряд розглядає проекти регулювання преси, для того, щоб один власник не міг володіти занадто великою часткою засобів масової інформації на ринку.

У США преса на загальних підставах є об'єктом регулювання з боку антитрастових законів або корпоративних законів штатів. Електронні засоби масової інформації є об'єктом спеціального нормативного регулювання, що опосередковано стосується і друкованих засобів масової інформації (наприклад, правило "один на ринку", заборона на одночасне володіння однією особою газетою і телерадіостанцією в одному місті або на одному інформаційному ринку).

До 1995 року в США діяли законодавчо встановлені національні і місцеві обмеження на володіння теле - або радіостанціями. Так, наприклад, у загальнонаціональному масштабі дозволялося володіти 12 телестанціями (14, якщо додаткові дві станції контролюються расовими меншинами), і ці станції не мали права охоплювати більш 25% національної аудиторії (30%, якщо належать расовим меншинам). Власник місцевого телебачення зобов'язаний не перекривати частот станцій суспільного володіння "ступеня А" (68-74 dBu, залежно від частоти станції). Щодо радіостанцій, в загальнонаціональному масштабі дозволялося володіти не більш 20 AM і 20 FM станцій (або 25 AM і 25 FM станціями, контрольованими меншинами або малим бізнесом). На невеликих ринках (14 і менш станцій) не більше трьох станцій одного власника могли становити не більше 50% станцій на ринку. На великих ринках (15 і більш станцій) не більш чотирьох станцій одного власника могли охоплювати не більше 25% місцевої аудиторії.

Для прикладу більш детально розглянемо як здійснюється регулювання концентрації засобів масової інформації у Великій Британії та Франції*93.

*93: { Див. http://www. medialaw. ru/laws/other_laws/european.}

Схожі статті




Інформаційна політика - Почепцов Г. Г. - 5.3. Регулювання концентрації засобів масової інформації

Предыдущая | Следующая