Гроші і кредит - Колодізєв О. М. - Класична кількісна теорія

Класична кількісна теорія сформувалася у XVI-ХVП ст. і стала основою розвитку монетаристської теорії. Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються обсягом платіжних засобів, що перебувають в обігу, належить до найстаріших доктрин в історії економічної думки. Першими представниками цієї теорії були Арістотель, Ксенофонт, Платон, Ж. Боден, Ш. Монтеск'є, Д. Юм, Дж. Мілль. Період її зародження датується XVI ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Крім того, це був період панування в економічних трактатах ідей меркантилізму з його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів як важливого елементу суспільного багатства.

Ж. Боден висунув гіпотезу про залежність рівня цін від кількості благородних металів. ПІ. Монтеск'є, Д. Юм, Дж. Мілль зробили узагальнення, що грунтувалися на неправильному розумінні "революції цін", яка відбувалася в Європі. Назву кількісної ця теорія отримала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обігу.

Відповідно до найбільш поширеного у XVIII-XIX ст. варіанта кількісної теорії за умови незмінності інших умов рівень товарних цін у середньому змінюється пропорційно до зміни кількості грошей. Це положення спочатку застосовувалось до металевих (золотих і срібних) грошей, а після виходу робіт Д. Рікардо - до паперових (нерозмінних).

У період зародження кількісна теорія не претендувала на пояснення причин зміни цін. Її головним завданням було обгрунтування погляду, що гроші принципово відрізняються від інших представників товарного світу у зв'язку з тим, що у них немає внутрішньої вартості. І лише з часом у кількісній теорії почала домінувати теза про зв'язок стану грошового обігу з динамікою цін.

Першим, хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Жан Боден. Однак він не висував твердження про пряму, а тим більше пропорційну залежність між зміною кількості грошей та зміною цін.

Окремі положення цієї теорії в загальних рисах сформулював Дж. Локк (1632-1704). У більш розгорнутій формі її виклав Дж. Вандерлінт (помер у 1740 p.), ПІ. Монтеск'є (1689-1755) і Д. Юм (1711-1776). Прихильником кількісної теорії був і Д. Рікардо (1772-1823).

Таким чином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати:

- причинності (ціни залежать від маси грошей);

- пропорційності (ціни змінюються пропорційно кількості грошей);

- універсальності (зміни кількості грошей чинять однаковий вплив на ціни всіх товарів).

Отже, провідне місце в теорії грошей посіла кількісна теорія, основними методологічними принципами якої стали такі:

- купівельна сила грошей і ціни товарів встановлюються на ринку, що суперечило теорії вартості, але пояснювало зміни цін товарів залежно від кількості грошей в обігу;

- в обігу перебувають усі гроші, що ігнорувало функцію нагромадження та її роль у регулюванні грошової маси;

- купівельна спроможність грошей обернено пропорційна їх кількості, а рівень цін прямо пропорційний кількості грошей;

- поняття вартості грошей е суто умовним, тому що гроші її отримують лише в процесі обміну*195.

*195: { Яременко О. Р. Деньги и кредит : конспект лекций / О. Р. Яременко. - X. : Изд-во ХГЗУ, 2002. - 64 с.}

Разом з тим очевидно, що в міру розвитку форм грошей структура грошової маси стає далеко не однорідною, оскільки залучає не тільки готівкові гроші, а й банківські вклади. По-різному реагують на збільшення грошової маси й ціни на різні групи товарів, які зростають нерівномірно. Подальший розвиток кількісної теорії грошей пов'язаний з включенням в неї апарату економетричного аналізу й елементів мікроекономічної теорії ціни.

Неокласичний варіант містить дві теорії розвитку: трансакційний і кембриджський варіанти.

Сучасними прихильниками трансакційного варіанта кількісної теорії грошей були І. Фіш ер і М. Фрідмен.

Суттєвий внесок до модернізації кількісної теорії зробив І. Фішер (1867- 1947) - видатний представник математичної школи в сучасній економічній теорії, один із творців і перший президент Міжнародного економічного товариства (1931-1933). У праці "Купівельна сила грошей, її визначення і відношення до кредиту, відсотків і криз" (1911 р.) він намагався формалізувати залежність між масою грошей і рівнем товарних цін.

Рівняння обміну - це рівняння, що пов'язує статистичну кількість грошей в економічній системі з іншими її параметрами (рівнем цін, рівнем реального виробництва або товарів, які перебувають в обігу, швидкістю обігу грошей)*196:

*196: { Там же.}

, (9.1)

Де (Money) - середня кількість грошей, що перебуває в обігу в певному суспільстві протягом року;

(Velocity) - середня кількість оборотів грошей в їх обміні на блага;

(Price) - середня ціна продажу кожного окремого товару, що купується в певному суспільстві;

(Quantity) - сукупна кількість товарів.

З рівняння обміну випливає, що будь-яка зміна статичної (тобто незмінної) кількості грошей має приводити до відповідних змін рівня цін, реального обсягу виробництва, швидкості обігу або комбінації цих змінних.

Формула Фішера є некоректною для умов золотомонетного стандарту, оскільки ігнорує внутрішню вартість грошей. Однак за обігу паперових грошей, нерозмінних на золото, вона набуває певного раціонального змісту. В цих умовах зміна грошової маси впливає на рівень товарних цін (хоча, звичайно, він певною мірою ідеалізував ціновий механізм, тому що мав на увазі абсолютну еластичність цін). Фішер, як і інші неокласики, відштовхувався від моделі досконалої конкуренції та поширював свої висновки на економіку, в якій існували монополії а ціни вже значно втратили еластичність. У концепції Фішера є й інші недоліки, характерні для кількісної теорії, зокрема перебільшення впливу грошей на товарні ціни. З його формули випливає, що грошова маса виконує активну роль, а ціни - пасивну, і лише грошова є незалежною змінною, тоді як насправді спостерігається відповідний взаємозв'язок. В умовах монополістичного ціноутворення зростання товарних цін нерідко є причиною розширення грошового обігу.

Багато сучасних економістів характеризують рівняння обміну як рівність MV = PQ, яка, на їх думку, виражає акт обміну "Г - Т" стосовно всієї маси товарів, тобто сума грошей, на які куплені товари, рівна (тотожна) сумі цін куплених товарів. Однак це тавтологія, тому формула обміну не може бути поясненням сукупного (абсолютного) рівня цін (рис. 9.2). Формула обміну, як вважають прихильники кількісної теорії, пояснює абсолютну величину EQo, тоді як механізм попиту і пропозицій визначає лише відносні відхилення від неї.

абсолютний рівень цін з позиції кількісної теорії

Рис. 9.2. Абсолютний рівень цін з позиції кількісної теорії

На основі рівняння обміну інфляція має такий вигляд: порушення законів грошового обігу виявляється у надлишку грошової маси в обігу порівняно з реальними потребами в ній або в знецінюванні грошей, яке супроводжується зростанням товарних цін без будь-якого поліпшення якості продуктів.

У рівнянні І. Фішера простежується залежність, за якої кількість грошей, що перебуває в обігу, є причиною, а рівень цін - наслідком. Це є інфляцією грошової маси. Таким чином, з рівняння Фішера видно, що збалансованість між грошовою масою та її товарним покриттям відбувається за рахунок зміни цін. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей і менша пропозиція товарів.

І. Фішер уявляв інфляцію у вигляді спрощеного поняття, відповідно до якого падіння купівельної спроможності грошей відбувається пропорційно до зростання їх кількості в обігу*197.

*197: { Яременко О. Р. Деньги и кредит : конспект лекций / О. Р. Яременко. - X. : Изд-во ХГЭУ, 2002. - 64 с.}

Одна з помилок І. Фішера полягає в тому, що, розглядаючи тривалі відрізки часу, він умовно прийняв змінні величини V і Q за стабільні, після чого залежними змінними величинами залишилися тільки дві - кількість грошей і ціни. Хоча насправді кількість товарів і швидкість обігу грошових одиниць змінюються й істотно впливають на грошовий обіг і ціноутворення.

Концепція М. Фрідмена виражається формулою, що лише зовні відрізняється від формули І. Фішера, але, власне кажучи, покликана обгрунтувати той же однобічний звязок між грошовою масою і цінами*198:

*198: { Гроші та кредит: підручник / М. І. Савлук, A. M. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 604 с.; Демківський А. В. Гроші та кредит : навч. посіб. / А. В. Демківський. - К.: Дакор, 2005. - 528 с.}

, або , (9.2)

Де - індекс цін;

- кількість грошей;

- відношення грошового запасу до доходу;

- національний дохід у незмінних цінах (або його фізичний обсяг).

Зміна грошової маси (М) може супроводжуватися відповідною зміною в кожній з трьох величин правої частини рівняння, тобто зростання грошової маси може привести або до підвищення цін (Р), або до збільшення реального національного доходу (), або до зміни коефіцієнта, що відображає відношення грошового запасу до доходу (К).

Фішер та його послідовники прагнули пояснити, що швидкість обігу грошей (V) і рівень виробництва (Q) не залежать від кількості грошей (М) та рівня цін (Р). Швидкість обігу грошей, на їх думку, залежить перш за все від демографічних (густота населення тощо) і техніко-економічних (суспільний поділ праці, наявність природних ресурсів, розвиток транспорту тощо) параметрів. Рівень виробництва визначається головним чином умовами, що встановлено на ринку праці, й не залежить від рівня цін і кількості грошей в обігу. Очевидно, в умовах ринкової економіки такі посилання мають нереалістичний характер. Поява кредитних грошей сприяє економії засобів обігу.

Засновниками кембриджського варіанта кількісної теорії грошей є економісти А. Пігу, Д. Робертсон і Д. Патінкін.

Якщо в трансанкційному варіанті І. Фішера гроші виконують тільки функції засобу обігу і засобу платежу, то А. Пігу надавав особливого значення і функції накопичення. При цьому обидва варіанти кількісної теорії грошей ігнорують функцію грошей як міри вартості і їх роль як загального вартісного еквівалента. Якщо кількісна теорія грошей І. Фішера грунтувалася на аналізі пропозиції грошей, то кембриджська школа в основу вивчення поставила попит на гроші нарівні з попитом на товари і послуги. Причому якщо в І. Фішера визначальним є перебування грошей в обігу, то для кембриджської школи гроші мають особливий попит і вони залишаються поза обігом в окремих осіб і підприємств у вигляді "касових залишків". До останніх А. Пігу відносить готівку і залишки на поточних рахунках, тобто визначає кількість грошей, оскільки вбачає прямий зв'язок між грошима і цінами. Це підтверджує і формула Пігу*199, яка близька до "рівняння обміну" Фішера MV = PQ:

*199: { Демківський A. В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А. В. Демківський. - К.: Дакор, 2005. - 528 с.; Щетинін А. І. Гроші та кредит: підручник / А. І. Щетинін. - 2-ге вид., переробл. та доповн. - К.: Центр навч. л-ри, 2006. - 432 с.}

M = PRQ, або Р =-, (9.3)

RQ

Де М - грошова маса;

R - частка річних доходів осіб і фірм, яку вони готові зберігати в грошовій формі;

Р - рівень цін;

Q - товарна маса (або фізичний обсяг товарообігу, що включається в кінцевий продукт).

Розбіжності у формулах І. Фішера та А. Пігу полягають у тому, що в першій використовується показник швидкості обігу грошової одиниці (V), а в другій - коефіцієнт R, що є оберненим за значенням до показника V, і якщо замінити у формулі А. Пігу коефіцієнт R, то отримаємо формулу І. Фішера.

Подібність двох рівнянь полягає у тому, що І. Фішер грунтувався на сталості показників V і Q при аналізі тривалих відрізків часу, а А. Пігу вважав за постійні показники R і Q, тобто обидва економісти підставляли одні й ті самі змінні М і Р і вивели причинність зростання цін (Р) зі зміни грошової маси (М)*200.

*200: { Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини : підручник / С. Я. Бори - нець. - 4-те вид., переробл. і доповн. - К.: Знання, 2004. - 409 с.}

Основні аспекти розглянутих проблем узагальнено в табл. 9.1*201.

*201: { Демківський A. В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А. В. Демківський. - К.: Дакор, 2005. - 528 с.}

Концепція кількісної теорії Фішера

Кембриджський варіант

Динаміка грошових потоків у рівнянні Фішера розглядається на макроекономічному рівні

Зосереджує увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними індивідуальними учасниками виробництва

Методологічна основа рівняння обміну - гроші як засіб обігу

Гроші - засіб не тільки обігу, а й збереження та нагромадження

Акцент робиться на об'єктивних засадах обігу грошей

Враховується психологічна реакція суб'єкта господарювання щодо використання готівки

У трансакційному рівнянні йдеться лише про пропозицію грошей

Центральною проблемою стає попит на гроші

У дод. Д в табл. Д1 наведені основні характеристики теорій грошей.

Одним із перших, хто усвідомив цю необхідність і піддав суттєвій ревізії основні теорії грошей, у тому числі кількісну теорію, був український економіст М. І. Туган-Барановський.

М. І. Туган-Барановський (1865-1919) - український економіст, уродженець Харківської області, який у 23 роки закінчив курс Харківського університету відразу за двома факультетами: природничим і юридичним.

Однак сферою діяльності М. І. Туган-Барановський обрав політичну економію. У1894 p., опублікувавши роботу "Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя", він став першим українським ученим зі світовим ім'ям (книга у 1901 р. перекладена німецькою мовою, а потім і французькою). За цю роботу М. І. Туган-Барановський у 1894 р. був визнаний гідним ступеня магістра Московського університету, а у 1895 р. він стає приват - доцентом Санкт-Петербурзького університету і його приймають у члени Імператорського вільного економічного товариства.

Як представник "легального марксизму" М. І. Туган-Барановський бере участь у редагуванні журналів марксистського напряму, таких як "Нове слово", "Початок", "Світ Божий". У1898 р. вчений видає книгу "Російська фабрика", де розвиває ідеї про розвиток капіталізму в Росії, яка стала основою докторської дисертації, котру він захищає у тому ж році.

У XX ст. М. І. Туган-Барановський відомий як опальний учений, висланий зі столиці за участь у студентських хвилюваннях. У Петербург з дозволу влади він повернувся у 1905 р. У цей період його цікавлять проблеми розвитку кооперативного руху. З 1908 р. він стає членом "Комітету сільських, кредитних і промислових товариств". У 1909 р. М. І. Туган-Барановський почав видавати журнал "Вісник кооперації", а в 1916 р. виходить його робота "Соціальні основи кооперації" та друкується низка робіт про соціалізм, а у 1918р. - одна з найвідоміших - "Соціалізм як позитивне вчення".

До революції роботи М. І. Тугана-Барановського видавалися неодноразово, зокрема його праця "Основи політичної економії", де він найбільш повно виклав свої економічні погляди. Відомою також є його праця "Паперові гроші і метал", опублікована в 1916 р., у якій автор аргументовано подає свої думки щодо монетарних проблем.

М. І. Туган-Барановський писав, що теорія граничної корисності і трудова теорія вартості не є взаємовиключними, а навпаки, доповнюють і підтверджують одна одну*202. Він сформулював знаменитий закон, відповідно до якого граничні корисності вільно відтворених благ пропорційні їх трудовим вартостям. Розглядаючи ці питання, вчений довів, що правильно зрозуміла теорія граничної корисності не тільки не спростовує трудової теорії вартості Д. Рікардо і К. Маркса, а й є несподіваним підтвердженням цих економістів вчення про вартість. Як і більшість російських економістів, М. І. Туган-Барановський не обмежився однобічним протиставленням корисності і витрат як двох основних факторів цінності. Вважаючи, що теорія Д. Рікардо підкреслює об'єктивні фактори цінності, а теорія Менгера - суб'єктивні, вчений намагається довести, що теорія Д. Рікардо не виключає, а лише доповнює теорію граничної корисності.

*202: { Туган-Барановский М. И. Учение о предельной полезности хозяйственных благ как причина их ценности / М. И. Туган-Барановский // Юрид. вестн. - 1890. - № 10. - 24 с.}

Логіка міркувань М. І. Тугана-Барановського така: "Гранична корисність - корисність останніх одиниць кожного роду продуктів - змінюється залежно від розмірів виробництва. Ми можемо або знижувати, або підвищувати граничну корисність шляхом розширення чи скорочення виробництва. Трудова вартість одиниці продукту, навпаки, є щось об'єктивно дане, яке не залежить від нашої волі. Звідси випливає, що під час складання господарського плану визначальним моментом має бути трудова вартість, а обумовленим - гранична корисність. Якщо трудова вартість продуктів різна, але користь, одержувана в останню одиницю часу, - однакова, то отримуємо висновок, що корисність останніх одиниць вільно відтворених продуктів кожного роду - їх гранична корисність - повинна бути обернено пропорційна відносній кількості цих продуктів в одиницю робочого часу. Інакше кажучи, має бути прямо пропорційна трудовій вартості тих самих продуктів". Отже, на думку М. І. Тугана-Барановського, обидві теорії перебувають у повній гармонії.

Теорія граничної корисності з'ясовує суб'єктивні, а трудова теорія вартості - об'єктивні фактори господарської цінності. Саме М. І. Туган-Барановський обгрунтував положення, що гранична корисність вільно відтворених господарських благ пропорційна їх трудовим вартостям, яке в економічній літературі називають теоремою М. І. Тугана-Барановського.

Значний внесок був зроблений вченим у теорію розподілу, у якій процес розподілу розглядався як боротьба різних класів за частку в суспільному продукті, зростанні самого продукту, тобто в розвитку виробництва однаково зацікавлені всі класи*203. Цей підхід пізніше отримав розвиток у працях багатьох західних економістів (Й. Шумпетера та ін.).

*203: { Туган-Барановский М. И. Социальная теория распределения / М. И. Туган-Бара - новский. - СПб., 1913. - 114 с.}

Внесок М. І. Тугана-Барановського в сучасну економічну науку значною мірою зводиться до створення сучасної інвестиційної теорії циклів, у якій передбачено сучасну концепцію "заощадження - інвестиції"*204. Головним фактором циклічності, на його думку, е непропорційність у розміщенні капіталу, що підсилилася у зв'язку з обмеженістю банківських ресурсів.

*204: { Туган-Барановський М. И. Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на хозяйственную жизнь / М. И. Туган-Барановский. - Л, 1984. - 370 с.}

Його робота "Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і вплив на народне життя" вплинули на розвиток цього напряму економічної науки. У цій роботі, полемізуючи з "народниками", М. І. Туган-Барановський доводить, що капіталізм у своєму розвитку сам собі створює ринок і в цьому плані не має обмеження для зростання і розвитку. Хоча і зазначає, що існуюча організація народного господарства і насамперед панування вільної конкуренції надзвичайно утруднюють процес розширення виробництва і нагромадження національного багатства.

М. І. Туган-Барановський критикує не тільки теорію недоспоживання як причину криз надвиробництва, а і теорії, що пояснюють кризи порушеннями у сфері грошового і кредитного обігу.

У своїй теорії М. І. Туган-Барановський взяв за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань з періодичним відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції - перетворити теорію криз надвиробництва на теорію економічних коливань. Зазначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, вчений пише: "розширення виробництва в кожній галузі посилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до іншої, тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит однозначно на всі товари"*205. Але розширення основного капіталу закінчилося - фабрики побудовані, залізниці проведені та ін., попит на засоби виробництва скоротився і їх надвиробництво стає неминучим. У зв'язку із залежністю всіх галузей промисловості одна від одної часткове надвиробництво стає загальним - ціни всіх товарів падають і починається застій. М. І. Туган-Барановський переконаний у тому, що якщо виробництво організувати планомірно, то яке б низьке не було споживання, пропозиція товарів не могла б перевищити попит.

*205: { Там же.}

З абсолютною впевненістю можна сказати, що М. І. Туган-Барановський першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що призводить до кризи, відбувається, на думку вченого, у зв'язку з відсутністю паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжностями між заощадженнями й інвестиціями, диспропорційністю в русі цін на капітальні блага і споживчі товари.

Досліджував М. І. Туган-Барановський і роль позичкового капіталу в процесі циклічних коливань економіки. Він зазначав, що підвищення позичкового відсотка є ознакою того, що вільного позичкового капіталу в країні занадто мало для розвитку промисловості, і робить висновок, що безпосередньою причиною криз є не надлишок позичкового капіталу, який не застосовують, а його нестача. Як бачимо, у М. І. Тугана-Барановского є багато елементів сучасної інвестиційної теорії циклів.

Багато уваги М. І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Вчений визнав за правильну формулу "рівняння обміну", проте вважав, що Фішер нічого нового до кількісної теорії грошей взагалі не додав, а лише "вдало завершив роботу і дав точне і стисле вираження кількісної теорії в математичній формі".

По-перше, він доводить всупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну": кількість товарів, які надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обігу, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обігу також. Оскільки всі ці чинники швидкозмінні і змінюються у різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значущість, а й практичну цінність, тому що розширював фронт пошуків під час дослідження таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін тощо.

По-друге, М. І. Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами, внаслідок зміни:

- суспільного попиту на товари;

- дисконтного процента;

- суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор отримав назву інфляційних очікувань).

По-третє, М. І. Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості й обсягів збільшення кількості грошей. Цим він по суті спростував постулат пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей.

По-четверте, М. І. Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, які перебувають поза обігом у заощадженнях, і швидкістю обігу грошей, довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напрямі, нейтралізуючи дію останнього.

У дослідженнях грошового обігу і цінності грошей, зокрема паперових, М. І. Туган-Барановський широко використав практику Австро-Угорщини. Він наголошував, що одне з найважливіших завдань держави полягає у наданні паперовим грошам відповідної ціннісної стійкості.

Усі ці ідеї М. І. Тугана-Барановського створили основу для дослідження шляхів впливу грошей на економіку і механізму свідомого регулювання цього впливу. Цим він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, яка підготувала суспільну думку до відмови від повноцінних (золотих) грошей і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою і з якої постала сучасна монетаристська теорія, передусім її кейнсіанський напрям.

Таким чином, у вітчизняній політекономії прослідковувалися дві тенденції - релігійного і наукового мислення, які на різних етапах розвитку Росії та України по-різному взаємодіяли один з одним.

Перший період, який можна виокремити, початок XX ст. - 1917 р. У цей час активно працювали вчені, які займали не тільки марксистські, а й інші позиції. Серед них було чимало великих економістів, що здобули світове визнання.

Перший напрям очолював П. Струве, якого підтримували С. Булгаков, С. Франк, Н. Бердяєв. Ці вчені використовували методологію неокантіанства й емпіризму. З подібних позицій критикувалася класична школа, зокрема її фундаментальна ідея універсального природного економічного закону*206. Неважко помітити, що ці вчені порушили одну з найбільш спірних, дискусійних проблем політичної економії - співвідношення загального і специфічного в розвитку економіки країни, і послідовно пристали на позицію німецької історичної школи.

*206: { Співак Л. Порівняльна характеристика банків та небанківських фінансових інститутів в Україні / Л. Співак, І. Каракулева // Вісник НБУ. - 2006.- № 7. - С. 46-48.}

Другий науковий політекономічний напрям пов'язаний з іменами М. Тугана-Барановського, А. Мануїлова, В. Желєзнова, М. Соболева, К. Пажитнова, Л. Кафенгауза та ін., для яких була характерна синтетична методологія, що поєднує класичний, марксистський підходи з елементами маржиналізму.

На початку XX ст. у вітчизняній економічній науці поступово підсилювався марксистський вплив. Як відомо, марксизм розвивався в Росії у двох основних формах - ленінській (більшовицькій) і меншовицькій. Значення економічних теорій М. І. Тугана-Барановського важко переоцінити, адже вони значно вплинули не тільки на економічний розвиток радянського суспільства, а й на світові економічні ідеї цілого світу, усього світового господарства.

Кейнсіанство сформувалося на межі 20-30-х років, коли потрібно було подолати глибокий спад виробництва та безробіття.

Одним з тих, хто відстоював необхідність грошово-кредитного регулювання економічних процесів, був Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) - видатний вчений-економіст сучасності, який вчився у засновника Кембриджської школи економічної думки А. Маршалла.

Своєрідне осмислення наслідків найтривалішої, найважчої економічної кризи 1929-1933 pp., з охопленням багатьох країн світу, відобразилося у зовсім неординарних на той період положеннях надрукованої Дж. М. Кейнсом у Лондоні книги "Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей" (1936).

За оцінками багатьох економістів "Загальна теорія" Дж. М. Кейнса виявилася поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і багато в чому визначає економічну політику країн і сьогодні.

Її головна ідея полягає в тому, що система ринкових економічних відносин аж ніяк не є досконалою та саморегульованою і що максимально можливу зайнятість й економічне зростання у змозі забезпечити тільки активне втручання держави в економіку. Прогресивна громадськість сприйняла цю ідею як належну і правильно обумовлену, за словами сучасного американського економіста Дж. К. Гелбрейта, у зв'язку з тим, що до 30-х років теза про наявність конкуренції між багатьма фірмами, які обов'язково є дрібними й діють на кожному ринку, стала неспроможною", оскільки "нерівність, що виникає в результаті існування монополії й олігополії, поширюється на порівняно вузьке коло людей і тому в принципі може бути виправлена втручанням держави".

Багато в чому аналогічно розцінюють головну ідею великої праці Дж. М. Кейнса й багатьох інших учених, зокрема М. Блауг.

Дж. М. Кейнс сформулював теорію макроекономічного аналізу, в якій основними концепціями і категоріями є: місткість ринку, принцип ефективного попиту (концепція мультиплікатора), загальна теорія зайнятості, гранична ефективність капіталу, норми відсотка. Ця теорія розглядає інфляцію як явище, в основі котрого лежить сукупність факторів, що взаємодіють.

Дж. М. Кейнс звернув увагу на такі підрозділи, як дохід, зайнятість, попит, пропозиція, заощадження, інвестування. Особливу увагу він приділяв грошовим факторам і проблемам грошей. Його мета полягала в тому, щоб з'ясувати, як визначаються різні змінні величини, що впливають на економічний розвиток.

Для Дж. М. Кейнса головним фактором функціонування економіки є обсяг національного доходу, що постає у двох аспектах:

- як джерело всієї купівельної спроможності суспільства сукупного попиту;

- як базис, що формується від розмірів тієї частини витрат підприємства, що йде на раціоналізацію виробництва, тобто залежно від витрат виробництва, які знижуються в міру прагнення підприємців до вигоди. Чим більша ця частина витрат, тим більший національний дохід. При цьому всі витрати поділяються на два види: і на споживання, і на накопичення.

Новаторство економічного вчення Дж. М. Кейнса у частині предмета вивчення й у методологічному плані виявилося, по-перше, у переважанні макроекономічного аналізу над мікроекономічним підходом, що зробив його основоположником макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії, і, по-друге, в обгрунтуванні концепції про так званий ефективний попит, тобто потенційно можливий і стимульований державою. Спираючись на власну, "революційну", методологію дослідження Дж. М. Кейнс на відміну від своїх попередників і всупереч панівним економічним поглядам стверджував про необхідність недопущення за допомогою держави зменшення заробітної плати як основної умови ліквідації безробіття, а також про те, що споживання у зв'язку з психологічно обумовленою схильністю людини до заощадження, зростає набагато повільніше доходів.

Дж. М. Кейнс не заперечував впливу меркантилістів на створену ним концепцію державного регулювання економічних процесів. Його спільні з ними судження очевидні й полягають:

- у прагненні збільшення маси грошей у країні (як засіб їх здешевлення і, відповідно, зниження ставок позичкового відсотка та заохочення інвестицій у виробництво);

- схваленні зростання цін (як спосіб, що стимулює розширення торгівлі і виробництва);

- визнанні того, що нестача грошей є причиною безробіття;

- розумінні національного (державного) характеру економічної політики.

У розвинутих країнах значного поширення набули два основні трактування інфляції: кейнсіанське і монетаристське.


Схожі статті




Гроші і кредит - Колодізєв О. М. - Класична кількісна теорія

Предыдущая | Следующая