Фінанси - Юрій С. І., Федосов В. М. - 18.5. Фінансова система Франції

Фінансова система Франції як унітарної держави - дворівнева, включаючи загальнодержавні та місцеві фінанси. До складу фінансової системи входять такі ланки: центральний (державний) бюджет, місцеві бюджети, спеціальні фонди та фінанси державних підприємств. Особливістю фінансової системи Франції є створення та функціонування цілої системи фондів спеціального призначення, спеціальних рахунків та приєднаних бюджетів, окремі з яких знаходяться у складі бюджету, а інші - позабюджетні. Всі вони певною мірою юридично та організаційно є самостійними і мають власні джерела формування доходів.

У Франції традиційно високі соціальні гарантії населенню з боку держави. Разом із проблемою зростання кількості пенсіонерів, незважаючи на досить високий рівень оподаткування, це спричинювало дефіцитність державних фінансів. У результаті сумарний державний борг збільшився з 40 % ВВП у 1980-х роках до 70 % ВВП у 2004 р., тоді як за правилами ЄС заборонено перевищувати 60-відсотковий бар'єр.

Державний бюджет Франції складається з двох складових:

1) фінансові ресурси, операції з якими є остаточними. До них належить усе фінансування, яке за своїм економічним змістом має безповоротний характер і здійснюється в межах даного бюджетного року. Такі видатки можуть бути як поточними, так і капітальними. Ця частина охоплює більше 90 % бюджетних ресурсів;

2) операції кредитного характеру, які передбачають повернення коштів і за строками реалізації можуть виходити за межі даного бюджетного року. Такі операції займають менше 10 % у загальній сумі бюджету.

Головною посадовою особою держави є президент. Владні позиції президента Франції - одні з найсильніших у світі серед інших країн, що мають інститут президентства. Законодавча влада представлена двома палатами парламенту - Національними зборами (нижня палата) і Сенатом. Депутати Національних зборів обираються прямим голосуванням, а Сенат - непрямим голосуванням. У Сенаті представлені територіальні складові республіки.

У бюджетних відносинах головну роль відіграють президент, уряд, парламент, а також спеціальні державні установи - Міністерство економіки і фінансів, Національна кредитна рада, Банківська контрольна комісія, Економічна і соціальна рада. Бюджетний процес у Франції регулюється Конституцією, а також численними законами, декретами, що регламентують функції центральних і регіональних органів влади, причетних до бюджетного процесу. Період від початку підготовки проекту бюджету до складання звіту про виконання бюджету у Франції займає більше трьох років, а сам бюджетний рік збігається з календарним.

Перший етап французького бюджетного процесу - складання проекту бюджету - контролюється Міністерством економіки і фінансів. При цьому використовуються переваги програмно-цільового методу, який у Франції називають процедурами раціоналізації бюджетного вибору. Протягом дев'яти місяців кожне міністерство і відомство формують власний кошторис, які потім узгоджуються у єдиному проекті.

Другий етап бюджетного процесу - ухвалення бюджету - триває близько трьох місяців. Проект бюджету розглядається у фінансовій комісії кожної палати парламенту. Спочатку проходить обговорення проекту в нижній палаті, після чого проект передається у верхню палату. Якщо проект бюджету після двох сумісних обговорень в обох палатах парламенту не отримає схвалення, президент має право своїм указом оголосити бюджет законом.

Третій етап - виконання бюджету. Касове виконання здійснюється через систему казначейських кас, які мають рахунки в Банку Франції і проводять розрахунково-касові бюджетні операції. На всій території країни діє мережа спеціальних агентств казначейства (бухгалтерій). Узагальнені дані про виконання бюджету за рік надаються в Рахункову палату для аналізу і складання декларації про відповідність даних центрального обліку в окремих організаціях.

Контроль за виконанням бюджету поділяється на три види: адміністративний, судовий і парламентський. Адміністративний ведеться за ієрархічною структурою, коли бухгалтери вищого рівня контролюють бухгалтерів нижчого ріння. Судовий контроль здійснюється Рахунковою палатою, яка перевіряє правильність ведення обліку і звітності у певній організації. Юрисдикція Рахункової палати поширюється на головні бухгалтерії основних розпорядників кредитів. Відповідальність за неповноту або невірогідність звітів несуть керівники, що представили звітну документацію. Парламентський контроль здійснюється в ході обговорення й ухвалення закону про виконання бюджету на підставі звітних документів, доповіді Рахункової палати і загальної декларації про рахунки окремих міністерств, що виконували бюджет.

Остання, четверта, стадія бюджетного процесу - складання Міністерством економіки і фінансів звіту про виконання бюджету.

Податкова частка відносно ВВП на рівні 44 % дає змогу зарахувати Францію до країн з порівняно високим рівнем оподаткування (в середньому для 15 країн "старих" членів ЄС таке співвідношення становить менше 41 % ). Це пояснюється, зокрема, системою соціального забезпечення і тим, що фінансування більшої частини населення пенсійного віку відбувається саме за рахунок державного сектору. Державою фінансуються значною мірою системи охорони здоров'я країни. Іншою характерною рисою французької системи оподаткування є її високий ступінь складності - є багато різних податків, ставок та задіяних у справі підрахунку і справлянні податків інститутів. Всього у Франції близько ста різних податків і зборів (прямі, непрямі, а також реєстраційні збори).

У структурі податків переважають внески на соціальні потреби, які становлять до 37 % всіх податків (у середньому по ЄС - 28 %). На другому місці - надходження від ПДВ та інших податків на товари і послуги - 25,4 % (у середньому по ЄС - 30,8 %). Третє місце займає податок на доходи фізичних осіб - 17,3 % (у середньому по ЄС - 25,8 %).

Податок на прибуток стягується з річного прибутку юридичних осіб. Стандартна ставка податку - 33,3 %. Для невеликих компаній, у яких річна виручка не перевищує 7,63 млн євро, а більше 75 % акцій належать безпосередньо або побічно приватним особам, податок стягується за зниженою ставкою. Додатково стягується щорічно встановлюваний податок за прогресивною шкалою, яким обкладаються всі юридичні особи, котрі сплачують податок на прибуток. За обороту менше 76 тис. євро в рік ставка цього податку нульова, за обороту від 76 до 150 тис. євро в рік ставка мінімальна нарівні 750 євро, максимальна ставка - за обороту компанії більше ніж 75 млн євро - податок становить ЗО тис. євро.

Податок на доходи фізичних осіб у Франції стягується за прогресивною ставкою, що варіюється від 0 до 52,75 % залежно від доходів і сімейного стану платника податку. Податок стягується щорічно з доходу, який декларується платником податків на початку року за підсумками попереднього фінансового року. Оподаткуванню підлягає фіскальна одиниця у вигляді сім'ї, що складається з подружжя й осіб, які утримуються ними. Для самотніх громадян такою фіскальною одиницею є одна людина. Доходами з метою оподаткування вважаються всі грошові надходження, отримані протягом звітного року (заробітна плата, премії і винагороди, пенсія, рента, доходи від рухомого майна, прибуток від операцій з цінними паперами). Деякі види юридичних осіб, наприклад невеликі підприємства, мають право вибирати режим свого оподаткування і платити на власний розсуд або податок на прибуток, або податок на доходи.

Стягуються також різні збори для забезпечення участі підприємців у конкретних сферах економічного і соціального життя країни. Стягується також багато місцевих прямих податків (земельний, професійний та ін.)

У Франції було розроблено і у 1954 р. вперше впроваджено податок на додану вартість, що став основним непрямим податком у багатьох країнах. ПДВ обкладаються практично всі товари і послуги, які можна отримати або купити у Франції, незалежно від їх походження. Від сплати ПДВ звільнені послуги адвокатів, лікарів, освітні послуги. Стандартна ставка ПДВ - 19,6 % (середній рівень для країн ЄС), знижена - 5,5 % (за нею, зокрема, оподатковуються основні продукти харчування, послуги пасажирського транспорту, послуги электро - і газопостачання, книги, квитки в театри, музеї, кіно тощо).

Місцеві бюджети є основним фінансовим інструментом адміністративних одиниць. Франція поділена на 22 регіони, 96 департаментів і близько 36 тис. комун. Адміністративно-територіальні одиниці мають власну систему виборчих органів самоврядування: регіональних, генеральних і муніципальних рад, які затверджують відповідні бюджети. Бюджетна політика департаменту є компетенцією Генеральної ради, а в окремих випадках - комісара Республіки і регіональної рахункової палати. Безпосереднє бюджетне управління здійснює казначей департаменту, який призначається міністром економіки і фінансів за рекомендацією представника Генеральної ради.

Місцеві бюджети в частині видатків складаються з двох основних розділів: бюджети поточної діяльності (функціональний) та бюджети нового будівництва (інвестування). Джерела доходів поділяються на внутрішні (доходи від муніципальної власності, місцевого господарства, податкові) та зовнішні (дотації, кредити, як державні, так і приватні).

У країні більше третини всіх поточних витрат місцевих органів влади доводиться на утримання адміністративно-силового апарату (поліція, цивільна оборона, пожежна охорона, управління), третина - на освіту, культуру; важливою статтею витрат є розвиток інфраструктури. Місцеві органи влади здійснюють великі капіталовкладення - понад 52 % всіх капітальних державних витрат. Частка податків у місцевому бюджеті - 40 %, субсидій - ЗО, власні надходження і позики ЗО %. Місцеві бюджети, як правило, дефіцитні і потребують додаткових ресурсів для фінансування власних програм.

До спеціальних фондів у Франції належать численні спеціальні рахунки казначейства, приєднані бюджети, різні фонди фінансово-кредитних установ і соціальний бюджет. Організаційно вони відділені від бюджетів і є відносно самостійними. Спеціальні фонди можна поділити на дві основні групи:

1) фонди доходів і витрат, які включаються до бюджету;

2) позабюджетні фонди.

Найбільші з фондів пов'язані з соціальною сферою. Сукупність таких фондів називають соціальним бюджетом Франції. Ресурси соціальних спеціальних фондів формуються із внесків підприємців (60 %), внесків за страхуванням (18 %), надходжень з бюджету (20 %), інших доходів (2 %). До фондів належать пенсійний фонд, фонд страхування по хворобі, інвалідності, материнству, фонд допомоги сім'ям, національний фонд допомоги безробітним. Найважливіші спеціальні фонди знаходяться у розпорядженні центрального уряду. Серед спеціальних фондів, що створюються місцевими органами влади, найбільше значення мають позикові фонди, ресурси яких використовуються для інвестицій, а в окремих випадках - для покриття, касових розривів у місцевих бюджетах. Це численні спеціальні рахунки казначейства, приєднані бюджети, фонди фінансово-кредитних установ.

Однією зі складних проблем, що стоять сьогодні перед системою соціального страхування Франції - необхідність повноцінної пенсійної реформи. Ре-; форми цієї сфери були розпочаті ще у 90-х роках, оскільки тенденція до старіння населення поступово вимагає все більших ресурсів для забезпечення виплат пенсій. За прогнозами до 2040 р. число громадян віком більше 60 років може досягнути 70 % населення країни. Якщо у 2000 р. видатки на пенсійне забезпечення становили 12,5 % ВВП, то в 2020 р. ця сума може сягнути 14,5, а у 2040 р. -16,5-17%.

Можливим джерелом ресурсів розглядають надходження від приватизації, за рахунок яких планується до 2020 р. додатково отримати 152 млрд євро. Кошти, що надходять від приватизації кількох державних підприємств, будуть використовуватися для виплати пенсій у період з 2020 по 2040 р. Однак навіть за реалізації таких планів причини проблеми остаточно вирішеними не будуть, адже цих ресурсів вистачить лише на певний час. Тому на часі системна реформа, яку закликають робити за британським зразком, підвищуючи особисту відповідальність працівників за власні пенсійні накопичення.

Спеціальні рахунки казначейства відкриваються державним організаціям, які не мають права юридичної особи і фінансової автономії. Ці рахунки затверджуються парламентом. Ресурси спеціальних рахунків відображені яку дохідній, так і видатковій частинах бюджету. Найбільшим є Фонд економічного і соціального розвитку країни, який надає кредити строком від трьох до п'яти років державним та приватним підприємствам, які здійснюють інвестиції відповідно до загальнодержавної програми розвитку. Окремі рахунки відкриваються на військові цілі.

Приєднані бюджети складають організації, які не є юридичними особами, але користуються певною фінансовою автономією. Всього налічується сім приєднаних бюджетів - один військовий (виробництво пального) і шість цивільних: бюджети пошти, телеграфу, телефону; соціальної сільськогосподарської допомоги; національної друкарні; монетного двору; ордену Почесного легіону; ордену Визволення. Витрати кожного приєднаного бюджету покриваються власними доходами організації.

Франція займає одне з перших місць серед розвинених країн за величиною державного сектору, що отримав розвиток у післявоєнні роки у результаті буржуазної націоналізації. На нього припадає близько 10 % ВВП, більше чверті всіх інвестицій, тут працюють близько 15 % зайнятого населення. Державні підприємства зосереджені в енергетиці (вугільній, нафтовій, газовій промисловості), майже у всіх видах транспорту, а також у найбільш динамічних і нових галузях (аеронавтика, електроніка, хімія).

Процеси націоналізації і приватизації послідовно змінювали один одного залежно від того, хто перебував при владі. Ідея передачі державі основних засобів виробництва існувала у Франції з давніх часів. У 1936 р. були націоналізовані п'ять найбільших авіакомпаній. Відразу після війни націоналізували чотири великих банки, аеропорт Парижа і компанію "Рено", а також 35 страхових компаній і шість вугільних басейнів. Остання великомасштабна націоналізація відбулася на початку 80-х років. Були націоналізовані великі комерційні банки і багато промислових підприємств.

Проте в роки правління президента Ф. Міттерана французька економіка уже зазнавала труднощів через високу частку державних підприємств, які були малоефективними. За президентства Ж. Ширака в кінці 1990-х років почалися процеси приватизації державних підприємств. Одним із найпоширеніших у країні варіантів приватизації став викуп компаній її керівництвом і співробітниками. Лише за перші чотири роки здійснення програми приватизації 1989-1992 рр. у такий спосіб були передані до приватних рук близько 25 % всіх компаній. Персоналу підприємств у період приватизації надавалися значні пільги. Так, 5 % акцій компанії продавалися співробітникам компанії за пільговою ціною, при цьому оплату свого пакета можна було розтягнути строком на два роки, тобто фактично купити частку підприємства "в кредит".

Специфічними рисами французької приватизації стало поєднання централізованого регулювання з ринковими важелями, а також використання принципу сегментації пропозиції акцій між різними групами акціонерів. Це було викликане намаганням забезпечити стабільність контролю над управлінням приватизованим підприємством і зберегти середньострокову стратегію його розвитку, а також захистити від безконтрольного скуповування акцій зовнішніми інвесторами. Решта активів реалізовувалася на французькому фінансовому ринку.

Хвиля приватизації у Франції в середині 1990-х років не досить успішно виконала одне з поставлених перед нею завдань - наповнення бюджету. Так, у результаті приватизації десяти великих державних компаній уряд отримав лише 1,7 млрд дол. Проте згодом приватизаційні процеси проходили все з більшим успіхом. У цілому поточний етап приватизації у Франції, що почався у 2005 р. і включає продаж пакетів акцій трьох енергетичних компаній, а також в одному з найбільших операторів платних автодоріг, має вирішити такі завдання, як наповнення державних фінансів, скорочення державного боргу й оптимізація бюджету, щоб привести їх у відповідність з вимогами ЄС.



Схожі статті




Фінанси - Юрій С. І., Федосов В. М. - 18.5. Фінансова система Франції

Предыдущая | Следующая