Філософія - Щерба С. П. - Тема 8. Російська філософія

1. Вплив культурних та світоглядних традицій Київської Русі на формування і розвиток російської філософської думки (XI - XVII ст.)

Російська філософська думка має спільні історичні витоки і багато точок зіткнення з українською. її початок відносять до періоду Київської Русі. Найвизначнішим поштовхом для її виникнення і формування було прийняття християнства і долучення до культурних традицій Візантії та європейських народів.

Іноземні культурні здобутки не лише запозичувалися, а й органічно поєднувалися із власною спадщиною східнослов'янських племен дохристиянської доби, місцевими звичаями й уявленнями про світ і людину.

Середньовічна російська філософська думка (по XVII ст. включно) продовжує розвиватися переважно в рамках релігійно-богословської традиції, якою визначаються її головні поняття і концепції, але в кінці цього періоду вона зазнає дедалі зростаючого впливу тодішньої європейської науки і філософії. Суттєвий відбиток на неї накладають і визначні соціально-політичні процеси й події, особливо боротьба проти татаро-монгольського поневолення, та формування Російської централізованої держави з центром у Москві.

Ідею необмеженої самодержавної царської влади, як головну в "політичній філософії", обстоювали Іван III (XV ст.) та Іван IV (XVI ст.). Обгрунтуванням цієї ідеї в дусі часу було вчення про божественне походження влади земних владик.

Противником необмеженого царського деспотизму і прибічником участі боярської верхівки в обговоренні державних справ був князь Андрій Курбський.

У власне духовній сфері вже в той час проявився характерний для російської релігійної філософської думки підвищений інтерес до морально-етичної проблематики і, відповідно, розуміння філософії як науки благочестивого життя.

Православна церква не користувалася безумовною підтримкою всього населення. Опозиція проти неї в дусі часів Середньовіччя виступала у вигляді релігійної "єресі", яка спочатку виникла в Північно-Західній Русі (Новгород, Псков), де здавна зберігалися традиції відносної вільності і, навіть, деякі елементи демократизму.

2. Російська філософія XVII-XIX століть

Новий етап розвитку російської філософської думки починається з кінця XVII ст. і охоплює все XVIII століття. Поштовхом для цього були реформи Петра І в напрямі "європеїзації" Росії. Вони охопили всі основні сфери суспільного життя - економіку, політику, культуру. Церква була підпорядкована державній владі. Із скасуванням патріаршества вона була позбавлена можливості відігравати самостійну політичну роль.

При Петрі І створюється його "вчена дружина", до якої входили Феофан Прокопович(автор "Духовного регламенту"), В. М. Татищев, А. Д. Кантемір, та формується система світської освіти. В 1755 р. був відкритий Московський університет. Серед освіченої частини суспільства поширюються досягнення європейської науки, відчутним стає вплив культури епохи Просвітництва.

Визначну роль в історії російської наукової і філософської думки відіграв М. В. Ломоносов (1711 - 1765 рр.) - енциклопедичний вчений, мислитель, громадський діяч, просвітник. За своїми філософськими поглядами Ломоносов був деїстом. Він став засновником механіко-матеріалістичної традиції в Росії. Матерія, яку він ототожнював із речовиною, на його думку, складається з атомів і молекул (корпускул), їй притаманний рух. Ломоносов дав перші формулювання законів збереження речовини Й руху, висловив ідею причинності змін, які відбуваються в природі - на Землі І в космосі. Він вважав за доцільне розмежування сфер науки та релігії.

На другу половину XVIII ст. припадає діяльність О. М. Радіщева (1749 - 1802 рр.), прихильника ідей природного права і суспільного договору. Виходячи з цих ідей, він обгрунтував право народу на революційне повалення тиранічної влади, що дає підставу оцінювати його як першого російського революціонера.

Перебуваючи у засланні, Радищев написав філософський твір "Про людину, про її смертність і безсмертя", що свідчить про його знайомство з передовою науковою думкою Західної Європи. Людина, на його думку, є єдиною істотою, яка має душу і розум, формулює доводи як проти безсмертя душі, так і протилежні.

Таким чином, поступово з XVIII ст. філософська думка в Росії почала відокремлюватися від релігійно-богословської.

У XIX ст. тривав процес самовизначення російської філософії, виявлялися її специфічні особливості. На цьому процесі позначилися такі обставини й події, як початок буржуазного розвитку Росії, наростання кризи феодально-кріпосницького ладу, Вітчизняна війна 1812 р., рух і повстання декабристів.

Передову громадськість Росії хвилювали й роздуми про людину, її життя, смертність, сенс буття, долю. В першу чергу знаходимо це в творчості видатних письменників, поетів. Яскравим прикладом може бути спадщина О. С. Пушкіна (1799- 1837 рр.). Вільнодумець, який зазнав впливу французького Просвітництва XVIII ст., "вольтерянства'', скептично (навіть негативно) ставився до офіційної ідеології, казенного православ'я, але не був грубим і примітивним атеїстом. Його світогляд, орієнтований на поцейбічний світ - з його радощами й неминучими стражданнями, мав "ренесансний характер.

Традицію філософської поезії продовжили в наступні історичні періоди Ф. Х Тютчев, О. О. Фет, В. С. Соловйов, О. О. Б л о к та інші.

Оригінальним російським мислителем XIX ст. був П. Я. Чаадаєв (1794 - 1856 рр.) - автор "Філософічних листів". На формування його поглядів вплинули вчення Шеллінга і французьких католицьких мислителів. Однією з його провідних ідей є ідея єдності людей, народів, людства. Нещастя Росії - самодержавно-кріпосницький лад, який Чаадаєв засуджував. її відсталість він пояснював відірваністю від культурного світу. Пізніше, у відсталості Росії Чаадаєв вбачав і її перевагу, яка давала змогу засвоїти досягнення світової цивілізації без їх недоліків.

Помітне місце в ідейному житті Росії XIX ст. займала полеміка між слов'янофілами і західниками, яких розділяло неоднакове розуміння історичних шляхів розвитку країни, різні світоглядні орієнтації.

Слов'янофіли (О. С. Хом'яков, І. В. та К. В. Кіреєвські, К. С. та І. С. Аксакови, Ю. Самарій) обстоювали ідею самобутності Росії, основою якої, на їх думку, були православ'я, общинні і соборні начала життя. Вони ідеалізували допетровську Русь, будучи, водночас, прихильниками ліберальних перетворень.

Західники(Т. М. Грановський, О. І. Герцен, М. П. Огарьов, К. Д. Кавелінта інші) вважали, що прогрес Росії пов'язаний з її прилученням до західної цивілізації, скасуванням кріпосництва. Серед західників були революціонери-демократи і ліберали, матеріалісти Й ідеалісти. На представників обох течій, як і взагалі на російських філософів XIX ст., крім вітчизняних традицій, значний вплив справили західні мислителі (Гегель, Шеллінг, Фейєрбах та інші). Ідеї і пошуки європейської думки, моральні, естетичні, соціальні проблеми ставилися, осмислювалися стосовно російської дійсності в гуртках М. В. Станкевича і М. В. Буташевича - Петрашевського.

Особливим явищем у суспільно-політичній і філософській думці Росії XIX ст. був революційний демократизм (В. Г. Бєлінський, О. І. Герцен, М. О. Добролюбов, М. Г. Чернишевський, Д. І. Писарєв та інші). Після складних пошуків вони прийшли до філософського матеріалізму. Водночас, вони цінували гегелівську діалектику (Герцен побачив у ній "алгебру революції") і прагнули поєднати її з матеріалізмом (О. І. Герцен, "Листи про вивчення природи"). їх матеріалізм формувався під впливом успіхів природничих наук та філософії Фейєрбаха (М. Г. Чернишевський "Антропологічний принцип у філософії"). Хоч революціонери-демократи і здійснили певні підходи до матеріалістичного розуміння історії (скажімо, виділення економічного фактора Чернишевським), проте послідовними матеріалістами не стали.

Глибокий філософський зміст наявний у творчості Л. М. Толстого (1828- 1910рр.) і Ф. М. Достоєвського(1821 - 1881 рр.).

У концепції історичного розвитку Толстим визнається необхідність цього процесу і роль у ньому народу, хоч і принижується роль особи, "суб'єктивного" фактора. Але головний предмет роздумів письменника, особливо в останні десятиріччя його життя, - це релігійно-моральні проблеми. На думку Толстого, до перетворення, очищення, оновлення життя людини і суспільства веде моральне самовдосконалення, відмова від штучних потреб тощо. Орієнтири він шукав у християнській релігії (хоч і відкидав її містичний і догматичний зміст, заперечував церкву з її ієрархією і зовнішньою обрядовістю, виділяв у християнстві його моральний елемент, особливо заповіді любові і непротивлення злу насильством).

Не менш гостро ставив моральні проблеми Ф. М. Достоєвський, який, на відміну від Толстого, не поривав із православною церквою. Талановитий письменник, тонкий психолог досліджував глибини людської душі, її діалектику та контрасти. Його персонажі - це живе художнє втілення певних ідей, моральних (або аморальних) начал. Достоєвський щиро бажав глибоких перетворень Росії, приписував їй особливу місію в історії, хоч і заперечував соціалістичну ідею, витлумачену як зрівнювання у користуванні матеріальними благами, відкидав революційне насильство Й примусове "ощасливлення" людей. На його думку, добрі цілі не досягаються брудними засобами - жорстокістю, вбивствами, терором. Неприпустимо приносити в жертву людей в ім'я майбутнього щастя, "грядущої гармонії". Невіддільним від морального начала виступає, на його думку, естетична засада. "Краса врятує світ", - проголошував Достоєвський.

Схожі статті




Філософія - Щерба С. П. - Тема 8. Російська філософія

Предыдущая | Следующая