Естетика - Мовчан В. С. - 8.7. Естетика постмодернізму
Поняття "постмодернізм" (після модерну) є визначенням основного напряму сучасної філософії, мистецтва і науки. Теоретична основа постмодернізму - погляди французьких пост структуралістів і неофройдистів. Поняття "постмодернізм" уперше використав Р. Панвіц у праці "Криза європейської культури" (1917). Згодом його застосував А. Тойнбі для означення сучасного йому (середина XX ст.) етапу розвитку європейської цивілізації. На думку філософа, доба постмодернізму починає відлік з 20-х років XX ст., а характерні її ознаки - відхід від традицій, недовіра до розуму, безпорадність людини перед світом. З 60-х років XX ст. термін "постмодернізм" широко застосовується для означення стильових новацій у літературі, архітектурі й інших мистецтвах, а також змін у соціально-економічній і соціально-політичній сферах. Однак статус наукового поняття постмодернізм отримує лише у 80-х роках завдяки працям Ж.-Ф. Ліотара, який поширив дискусію про постмодернізм на сферу філософії [9, с. 37]. Сучасне суспільство і культуру Ж.-Ф. Ліотар у праці "Ситуація постмодерну" характеризує в поняттях "постіндустріальне суспільство", "культура постмодерну". Ситуацію постмодерну філософ визначає як "недовіру до метанарративів" і розглядає "атомізацію" соціальності в бурхливій мережі мовних ігор. Останні постають шляхом до "абсолютної інформації в будь-який конкретний момент", а наслідком - мовний "невичерпний резерв можливих суджень" [20, с. 37].
Постмодернізму передують основні філософські методи - постструктуралізм і деконструкція. Лідер філософії постмодернізму Жак Дерріда (хоча він не визнає поняття "постмодернізм") вважає деконструкцію способом художньої трансформації філософії на основі даних гуманітарних наук, естетики, мистецтва. Дослідники зазначають, що йдеться не стільки про руйнування, скільки про реконструкцію, "ре композицію" заради осягнення того, як була сконструйована певна цілісність [22, с. 17]. Деконструкцію Ж. Дерріда не вважає методом, оскільки кожен її акт - неповторний, одиничний. Суть деконструкції - гра з текстом, "гра тексту проти смислу". Мета гри з текстом - "посттекст", тобто руйнування смислу філософського тексту, творення його невизначеності, що зближує філософію з мистецтвом постмодернізму. Руйнування розглядається як шлях до народження винаходу, причому характерною є відмова від істини, що вбачається своєрідною фікцією. Процес деформації грунтується не на розумі, а на інтуїції, мовній грі як самоцінній. Деконструкція вважається основою й умовою віднайдення нової художньої мови та стилів мистецтва, а тому - компетенцією естетики. Для Ж. Дерріда мистецтво, зокрема література, є своєрідним "відходом від світу, але не в інобуття утопії, а в середину, в глибину, в чисту відсутність" [22, с. 30].
Деконструкція в постмодернізмі - певне запозичення від мистецтва авангарду. Ідея творчості тут набуває спрофанованого вигляду: це творчість, якій передує руйнування. Названий підхід у певному сенсі започаткований романтизмом, в естетиці якого суб'єктивізм висувається на перший план, а іронія митця (руйнівний чинник) набуває багатошарового змісту. Мета деконструкції в постмодернізмі вбачається у тому, щоби змінити вписані в систему антропоцентричного гуманізму цінності, позбавивши їх науковості й естетичної змістовності. Деконструкція має містити артефакти, зрозумілі сучасникам й очікувані ними. Мета деконструкції, на думку Ж. Дерріда, - не руйнування смислу як такого, а "вияв міри самостійності мови щодо свого мисленнєвого змісту, це видимість, подібна телефонному "так", що означає лише "алло" [22, с. 21]. Деконструкція створює не хаос, а нову конфігурацію "філософсько-естетичного поля", де виникає "присутність відсутності", утворюючи гру цитатами та створюючи нове просторово-часове поле. Шокуючі висловлювання вченого спрямовані на вихід зі звичного поля філософського мислення для того, щоби зануритися в "стихію тексту" і в ситуації втрати смислу та розуміння намагатися здобути новий смисл. Логіка Ж. Дерріди - це втеча від світу, але не в інобуття, а в "чисту відсутність".
Різні аспекти естетики постмодернізму розробляли французький структураліст Ц. Тодоров ("Символізм та інтерпретація"), італійський семіотик У. Еко ("Ім'я Рози", "Маятник Фуко" та ін.). У. Еко бачить можливість відродження сюжету під маскою цитування інших сюжетів, їх переосмислення, іронічної гри з ними, поєднання проблемності та розважальності. Символом культури він вважає лабіринт, а постмодернізм - такою її моделлю, де відсутній центр і периферія, вхід і вихід. Р. Рорті формулює концепцію неопрагматизму, в якій деструкція класичної філософії й естетики певним "іроністом" постає способом творчого самоздійснення. Пошук істини загалом усувається як мета, а на його місці постає в сенсі мети мовна гра як спосіб реалізації творчої свободи. Звідси критерієм культури є не факти, а лише артефакти, оскільки "життя - це фантазія, що сплітає павутиння мовних відносин". Виражена особливість постмодернізму - втрата суб'єкта, оскільки в артефактах його місце посідають різноманітні безособові структури: потоки бажань - Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі; іронія - Р. Рорті; трансгресія й еротизм - Ж. Бодріяр; огида - Ю. Кристєва та ін.
Художні феномени набувають характеру симулякрів в абсолютному сенсі, тобто як втрата всякого зв'язку з реальністю, чиста умовність, "муляж", "порожня форма", що посіла місце художнього образу. "Роль цього поняття в естетиці постмодернізму настільки суттєва, що нам видається правомірним визначати її загалом як естетику симулякра", - зауважує Н. Маньковська [22, с. 57]. Підставою для такого розуміння є те, що симуляційність най адекватніше відображає амбівалентність постмодерністських артефактів, їх ігрова природа - іронічна "копія тіні".
Теорія симулякра, пов'язана, насамперед, з іменем Ж. Бодріяра, формувалась паралельно з теорією деконструкції Ж. Дерріда. Це поняття філософ використовує у протестному сенсі, вдаючись до критики естетики суспільства споживання. Симулякр характеризується як псевдоріч, заміщувач агонізуючої реальності. Важливим у контексті теорії естетичного є протиставлення естетики прекрасного (класична парадигма) та постмодерністської не на користь останньої. Основою класичної естетики як філософії прекрасного постає художня образність, а предметом мистецтва - "внутрішня трансцендентність", глибинність змісту та внутрішня правда. Суб'єкт творчості у класичному мистецтві - носій творчої уяви, здатної формувати художньо досконалу цілісність. Постмодернізм, або естетика симулякра, характеризується штучністю, зробленістю, демонстративністю артефакта, позбавленого внутрішньої життєвості.
В. Бичков, аналізуючи закономірності "некласичної естетичної свідомості", визначає її як "посткультуру", де вибухоподібний злам культури розпочався, передусім в естетично-художній сфері. Характерними його ознаками він вважає відмову від традиційних рис європейського мистецтва - цілісності, образності, неутилітарності, естетичної сутності. Натомість утверджуються артефакти, артпроекти, об'єкти. "Симуляції та симулякра усіх видів замінили образ і символ традиційних мистецтв..." [6, с. 68]. Типовою рисою пост-мистецтва стала відмова від основної функції - естетичної, оскільки більшість сучасних артпрактик не містять естетично-художніх начал. Одночасно філософ, простежуючи історію становлення "посткультури", вважає її певною "підготовкою" до творення нової реальності - віртуальної. У ній цілком можливою є ситуація становлення "надінтелектуальної гри цінностями усіх культур" - своєрідної "гри у бісер", подібної до феномену, описаного в романі Г. Гессе. Це її елітарний варіант, реалізований у філософсько-естетичних та естетично-художніх текстах мислителів рівня М. Гайдеггера, Р. Варта, Г. Гадамера, Ж. Дельоза, Ж. Дерріди та ін. Друга тенденція, на думку філософа, може бути визначена як "середовищний підхід"; він дає змогу організувати простір середовища побутування людини, її дозвілля на рівні творення психо-енергетичних полів: виконавці - глядачі. "Сьогодні майже очевидно, що впродовж усього минулого століття НТП (особливо!) багато "провідних" філософських напрямів, гуманітарні науки, художньо-естетичні експерименти підспудно працювали на глобальне переформування людської психіки, ментальності, сенсорики у напрямі підготовки людини для входження у віртуальний світ сітьового буття" [6, с. 71].
На відміну від класичної естетики та її понятійного апарату, за словами В. Бичкова, твориться нова естетика. її доцільно визначати некласичною, або нонкласичною, так само, як і її понятійний апарат, альтернативний поняттю "естетичне" в його класичному розумінні. У нонкласичній естетиці не визначається предмет, оскільки відсутній семантичний та енергетичний її центр. "Нонкласика маніфестувала сутнісну трансформацію предмета естетики аж до нульового рівня (анігіляція), "відставку" традиційних естетичних категорій і впровадження в "актуальну" сферу естетичного (чи біля естетичного) дискурса немалого ряду понять, більшість котрих у класичній естетиці були не лише маргінальними, а часто й загалом не потрапляли в естетичне поле... Насамперед з-поміж них можна назвати такі, як лабіринт, абсурд, жорстокість, повсякденність, тілесність, річ (речевість), симулякр, артефакт, еклектика, жест, інтертекст, гіпертекст, дєконструкція та ін." [6, с. 82]. Основними естетичними характеристиками для означення свого об'єкта в нонкласичній естетиці слугує поняття "ігровий принцип", "іронізм", "потворне". Критик схильний вважати, що нонкласика відкриває перспективи для становлення нового етапу естетичної теорії XXI ст., який може бути названий "постнекласична естетика". Погоджуючись з автором стосовно реальності цього феномену, мусимо констатувати: естетичне втратило свій предмет - мистецтво, підмінивши його удаваними цінностями, або антицінностями, а своє призначення вбачає у знущанні над усім, що впродовж історії людства визначилося як джерело розвитку та самостановлення духу в його неповторності - цінності Істини, Добра і Краси. Духовна криза постає у постмодернізмі не предметом аналізу її причин, не пошуком шляхів уникання руйнації й епатажу культури, а констатацією реальності й спробою продукування смислу в межах абсурду культури, породженого відчуттям абсурду буття, в якому творчий дух втратив цінність.
Схожі статті
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.5. Естетика Платона
Творчість Платона (427-347 до н. е.) відкриває нову епоху в історії античної естетики та філософії загалом - період високої класики. Основні праці...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.8. Естетика неоплатонізму
Неоплатонізм (III-IV ст. н. е.) - це останній етап розвитку грецької філософії та естетики, що став своєрідним підсумком усіх попередніх її етапів. Від...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.6. Естетика Арістотеля
Творчість Арістотеля (384-322 до н. е.) належить до періоду пізньої класики. Він був систематизатором знань доби античності в галузі природознавства,...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 7.7. Естетика Г. Гегеля
Завершальною ланкою в творенні системи філософського знання в межах німецької класичної філософії є естетика Георга Гегеля (1770-1831). Естетика у...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 4.2. Естетичні ідеї у філософській патристиці
Естетичні проблеми посідають важливе місце в працях християнських філософів, котрі формували і формулювали основні доктрини та символи віри, осмислюючи...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 4.1. Духовні передумови естетики Середньовіччя
4.1. Духовні передумови естетики Середньовіччя В основу середньовічної естетики (і культури загалом) покладено особистісний абсолют, на відміну від...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 4. ЕСТЕТИКА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
4.1. Духовні передумови естетики Середньовіччя В основу середньовічної естетики (і культури загалом) покладено особистісний абсолют, на відміну від...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 8.5. Естетика XX ст.: загальні закономірності
В естетиці XX ст. зберігаються напрями досліджень, котрі визначилися як основні у XIX ст.: філософський, психологічний, соціологічний, мистецтвознавчий....
-
Естетика - Мовчан В. С. - 8.4. Естетика позитивізму
Естетика позитивізму - один з напрямків естетики XIX ст., що визначається як некласична естетика. Характерні її ознаки - відхід від позицій історизму та...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 1.2. Історія становлення предмета естетики
Виокремлення естетики, як уже згадувалося, відбулося в середині XVIII ст. завдяки, насамперед, працям О. Баумгартена. Водночас у надрах філософії...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 7.2. Естетика І. Канта
Філософія І. Канта (1724-1804) започаткувала німецьку класичну філософію - новий етап у розвитку філософського знання. В основі "перевороту", здійсненого...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 6.6. Естетика Просвітництва в Німеччині: виокремлення в самостійну науку
Німецьке Просвітництво, в тому числі в сфері естетики, було широким духовним рухом, що найгрунтовніше теоретично проаналізував сутність естетичного як...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 6.5. Естетика Просвітництва у Франції
Естетична думка Франції ХVII ст. складалась під впливом ідей Великої французької революції (1789-1794), що зумовила демократизацію духовного життя...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 6.2. Естетика бароко
Поняття "бароко" склалося в європейській культурі для означення естетично-художньої своєрідності мистецтва XVII ст. Слово "бароко" (італ. barocco -...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 1. Предмет і завдання естетики як науки
Тема 1. Предмет і завдання естетики як науки 1.1. Зміст поняття "естетика" Поняття "естетика" увійшло до системи філософського знання для означення...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 1.1. Зміст поняття "естетика"
Тема 1. Предмет і завдання естетики як науки 1.1. Зміст поняття "естетика" Поняття "естетика" увійшло до системи філософського знання для означення...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 8.6. Естетика радянського періоду
Важливими для естетичної теорії XX ст. були здобутки радянської естетики, що, розвиваючись у межах класичної філософської естетики, внесла вагомий...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.3. Ідеї естетики античних натурфілософів
Початки становлення естетичної теорії Давньої Греції пов'язані з архаїчним періодом (VI ст. до н. е.). Це час формування античного логосу, що постає...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 1.4. Естетика - філософська теорія виховання
Естетика є найефективнішою теорією виховання, оскільки вона оперта на свободу творчої взаємодії суб'єкта з предметом небайдужості. Це зумовлено самою...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 8.3. Естетика ірраціоналізму
Середина XIX ст. характеризується зневірою у цінності пізнання й ідеї краси та добра, засвідчуючи відмову культури від орієнтації на розум і творчу...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 8.2. Естетика класичного реалізму
Аналіз проблем естетики Новітнього часу доцільно розпочати з естетики класичного реалізму, безпосередньо пов'язаної з усією попередньою класичною...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 8.1. Загальні закономірності естетики Новітнього часу
8.1. Загальні закономірності естетики Новітнього часу Естетика XIX-XXI ст. характеризується величезним багатством тенденцій, які осягають...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 8. ЕСТЕТИКА ХІХ-ХХІ CT.: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ
8.1. Загальні закономірності естетики Новітнього часу Естетика XIX-XXI ст. характеризується величезним багатством тенденцій, які осягають...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.7. Естетика доби еллінізму
Поняття "елліністична естетика" відображає розвиток естетики впродовж тривалого історичного періоду: від ІІ ст. до н. е. до III ст. н. е. Це доба, що...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 7.5. Естетика німецького романтизму
На межі XVIII-XIX ст. в Європі розгортається широкий суспільно-культурний рух, що вплинув на всі сфери духовного життя, - романтизм. Він складався як...
-
Естетика - Мовчан В. С. - ВСТУП ДО ЕСТЕТИКИ
Тема 1. Предмет і завдання естетики як науки 1.1. Зміст поняття "естетика" Поняття "естетика" увійшло до системи філософського знання для означення...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 5.4. Естетика митців Високого Відродження
Високе Відродження у культурі Італії характерне особливим розквітом творчості геніальних митців - Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, Тиціана. У...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 5.2. Естетичні ідеї раннього гуманізму
Розвиток ідеалів і принципів естетики нового типу розпочинався з руху, який отримав назву гуманізм. Гуманістами в епоху Відродження називали...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 6.4. Естетика англійського Просвітництва
У XVIII ст. Просвітництво постало явищем загальноєвропейського масштабу. Воно склалося на грунті філософського раціоналізму з властивим останньому...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 7.3. Естетика Ф. Шіллера
Естетика Ф. Шіллера, на чому наголошував сам філософ, грунтувалася на висхідних ідеях естетики І. Канта, зокрема стосовно загальнотеоретичних проблем....
Естетика - Мовчан В. С. - 8.7. Естетика постмодернізму