Економічна теорія - Чепінога В. Г. - 10.1. Загальні принципи ціноутворення

Як уже зазначалося, головною метою підприємництва є одержання прибутку як надлишку виручки від реалізації продукції (послуг) над витратами на її виробництво. Причому кожен підприємець прагне не просто одержати прибуток, а максимізувати його, тобто отримати максимально можливий за цих умов прибуток. Саме максимізація прибутку дає можливість підприємцю стабільно розвиватись, примножуючи свій капітал. Лише ті підприємці виживають у конкурентній боротьбі, які керуються у своїй діяльності мотивом максимізації прибутку. Останню визначають насамперед два чинники - рівень витрат виробництва і рівень цін на продукцію. Перший чинник ми вже розглянули. Другим є ціна.

10.1. Загальні принципи ціноутворення

Ціна виступає формою зв'язку виробника товару і його споживача. Від рівня ціни залежить можливість купівлі-продажу товару, а отже, і економічне існування товаровиробника. Інакше кажучи, рівень ціни визначає можливість реалізації економічних інтересів як виробника, так і споживача. У зв'язку з цим правильне встановлення ціни має надзвичайно важливе значення для товаровиробника (підприємця): при заниженій ціні він втрачає інтерес до виробництва товару, при завищеній - зникає можливість реалізації товару через те, що споживач за такою ціною товар не купує. Дуже важливе значення ціна має і для споживача. Висока ціна нерідко стає перешкодою для придбання товару, а отже, не дозволяє реалізувати інтереси споживачів. Через ціни відбувається перерозподіл доходів між виробниками і покупцями. Тому ціна є однією з найважливіших економічних категорій як на рівні суспільства, так і на рівні окремих виробників (фірми) і споживачів.

Найпоширенішим є визначення ціни як грошового вираження вартості товару. Це означає, що в основі ціни лежать затрати на виготовлення товару. І з точки зору продавця (виробника) ціна є тією кількістю грошей, яку він хоче отримати за товар, щоб компенсувати витрати виробництва. Але з погляду покупця ціна є тією грошовою сумою, яку він вимушений віддати за товар, що становить для нього певну корисність. Тому у нього величина ціни пов'язується з певною корисністю того, що він купує, тобто з суб'єктивною оцінкою. Таким чином, рівень ціни пов'язаний з двома глобальними факторами - вартістю і корисністю. Залежно від того, якому фактору надається перевага, розрізняють і основні концепції ціноутворення.

Перша концепція, обгрунтована представниками класичної політичної економії, базується на теорії трудової вартості. Згідно з нею ціна визначається сукупністю затрат на виробництво товару, тобто витратами виробництва. Крім того, ціна включає і прибуток, який є формою додаткового продукту, створеного найманою працею. Отже, ціна за цією концепцією виражає затрати праці в їх суспільно необхідній формі.

Друга концепція при визначенні ціни на перший план ставить корисність товару. Прибічники цієї концепції спираються на теорію граничної корисності. Згідно з останньою ціна товару визначається ціною граничної (останньої) одиниці продукту, причому це відбувається суб'єктивно. Головний недолік цієї концепції полягає в тому, що вона не дає об'єктивного критерію визначення ціни.

Третя концепція ціноутворення обгрунтована англійським економістом А. Маршаллом, який певною мірою поєднав названі вище концепції. Найнижчим рівнем ціни є витрати виробництва, бо за ціни, меншої за них, виробник не буде виробляти товар і поставляти його на ринок, а покупець не матиме чого оцінювати з точки зору корисності. Але покупець з його оцінкою корисності впливає на ціну в проміжку між найвищим її рівнем, якого прагне виробник, і найнижчим, яким є витрати виробника. Саме у цьому проміжку під впливом взаємодії попиту (покупець з його оцінкою корисності товару) і пропозиції (продавець з його витратами виробництва і бажанням отримати максимальний прибуток) і встановлюється рівень рівноважної ціни, за якою товари і реалізуються.

Система цін характеризується широким діапазоном, (х класифікацію можна здійснювати за різними критеріями. Залежно від ступеня свободи їх встановлення розрізняють такі види цін: вільні, договірні, регульовані державою та фіксовані.

Вільні ціни є результатом ринкової кон'юнктури. Вони встановлюються на ринках під дією ринкових сил, насамперед, попиту, пропозиції та конкуренції. Вони не підлягають впливу жодних зовнішніх щодо ринку факторів. Договірні ціни є цінами, подібними до вільних, бо встановлюються ринком. Але, на відміну від вільних, вони певною мірою регулюються суб'єктами ринку при укладенні договорів купівлі-продажу, в яких заздалегідь визначаються рівні цін і можливого відхилення від них. Найчастіше такі ціни формуються на біржах. Регульованими державою є ціни, що встановлюються державою (переважно на визначене коло товарів). До них належать товари підприємств-монополістів базових галузей (паливно-енергетичний комплекс, транспорт, зв'язок та ін.) та ті, що мають велике соціальне значення (квартплата, громадський транспорт, споживчі товари першої необхідності). Такі ціни регулюються різними методами - встановленням верхньої межі ціни, визначенням державою максимального рівня рентабельності, визначення коридору, в якому може встановлюватись ціна. Методи регулювання закріплюються у кожній країні чинним законодавством. Одним із різновидів регульованих державою цін є фіксовані ціни. Такі ціни, встановлені на певному рівні, не може порушувати ніхто. Як правило, такі ціни властиві командній економіці.

За критерієм обсягу продукції, що реалізується, розрізняють оптові та роздрібні ціни. Оптовими є ціни, за якими виробники продають товари великим посередникам. За оптовими цінами реалізують великі партії продукції. Різновидом таких цін є біржові ціни, що визначаються в результаті біржових торгів. Роздрібні ціни - це ціни, за якими товари продають індивідуальним покупцям. Вони, як правило, перевищують оптові, оскільки включають витрати обігу і прибуток роздрібних продавців.

Ціни розрізняють і за територіальним критерієм. Це світові, національні та поясні ціни. Світові ціни встановлюються на світових товарних ринках. За ними здійснюється міжнародна торгівля товарами та послугами. Ціни, за якими товари реалізуються на національному ринку, є національними. Вони діють на території всієї країни. Поясні (регіональні) ціни встановлюються на певних територіях країни залежно від умов виробництва і транспортування продукції.

У різних країнах існують такі ціни, як базисні, контрактні, ціни пропозиції, довідкові, монопольні, дискримінаційні, закупівельні, прейскурантні тощо.

Суть ціни повніше проявляється у функціях, які вона виконує (див. схему 10.1).

Це, по-перше, облікова, яка полягає в тому, що ціна виступає засобом обліку та виміру суспільно необхідних витрат праці на виробництво та реалізацію товару. Якщо ціна встановлена на рівні, що перевищує ці суспільно необхідні витрати, то такий товар споживач не купить, а це означає, що ресурси, витрачені на його виготовлен

функції ціни у ринковій економіці

Схема 10.1. Функції ціни у ринковій економіці

Ня, суспільством не визнаються, тобто вони витрачені марно. Ця функція ціни надзвичайно важлива з позицій як окремого підприємця, так і всього суспільства. Тільки тоді, коли ціна достовірно виражає величину вартості, створюються нормальні умови для обміну товарів, визначення ефективності виробництва у рамках як окремого підприємства, так і в масштабі всієї економіки.

Другою функцією є стимулююча. Оскільки на однорідну продукцію встановлюється єдина ціна, то кожен товаровиробник (підприємець) одержуватиме дохід, величина якого залежатиме як від його витрат виробництва, так і від обсягу випуску продукції. У зв'язку з цим збільшення доходу за цих умов примушує виробника (підприємця) шукати можливості, з одного боку, для здешевлення своєї продукції, а з іншого - розширювати обсяги випуску продукції. Оскільки цього можна досягти лише шляхом удосконалення технічної оснащеності виробництва, його технології та організації, то ціна виступає стимулюючим чинником науково-технічного прогресу.

Сутність розподільної функції ціни полягає в тому, що ціна під впливом попиту і пропозиції відхиляється від вартості, яку виражає. Це досягається через конкуренцію між товаровиробниками як усередині, так і між галузями економіки. Особливо ця функція ціни виявляється у командній економіці, що підтвердив досвід колишнього Радянського Союзу. Однак і в ринковій економіці ціна виконує розподільну функцію, хоча масштаби перерозподілу знову створеної вартості через ціну набагато менші, ніж у командній системі.

Слід зауважити, що стимулюючу та розподільну функції ціна належно виконує у тісному взаємозв'язку з обліковою функцією, адже без визначення вартості товару не можна здійснити її перерозподіл, а отже, і реалізувати стимулюючу функцію.

Ціна функціонує як у командній, так і в ринковій системах. Проте формування її в цих системах суттєво відрізняється.

У командній системі ціни встановлювалися державою через спеціально призначений для цієї мети державний орган. У колишньому СРСР це був Державний комітет із цін з філіями у союзних республіках та на місцях. Саме цей орган здійснював контроль за дотриманням усіма підприємствами і організаціями встановлених цін, застосовуючи до порушників відповідні санкції. Ціноутворення грунтувалося на теорії суспільно необхідних витрат праці як основі ціни. Згідно з цією теорією, ціна має визначатися за середньо галузевою собівартістю продукції. До неї додавали у певному відсотковому відношенні суму прибутку, тобто формування ціни здійснювалося за формулою:

Ціна = собівартість + прибуток.

Однак на практиці формування цін звелося до того, що кожен виробник за основу цін брав індивідуальну собівартість, щодо якої і визначався потрібний для нормального господарювання розмір прибутку. За такого підходу підприємство відшкодовувало через ціну фактичні витрати. Це створювало об'єктивні засади для заінтересованості виробника у збільшенні витрат виробництва, адже чим вищою була собівартість як база ціни, тим більшим був і розмір прибутку. Така практика формування ціни породила витратний характер усього господарського механізму, що негативно позначилося на ефективності економіки, оскільки не створювало стимулів для економії матеріальних ресурсів, використання можливостей науково-технічного прогресу.

Витратний характер ціноутворення в командній системі одночасно з монополією держави на визначення цін призвів до перекосу в ціноутворенні, суттєвого зниження його стимулюючої ролі в економіці, а отже, став чинником реформування цін у процесі переходу до ринкової економіки.

У ринковій економіці ціни встановлюються насамперед під впливом співвідношення попиту і пропозиції. їх основою стає ціна, формування якої є результатом конкуренції. Як уже зазначалося, головною метою кожного підприємця є отримання прибутку на вкладений капітал. Однак у різних галузях і сферах суспільного виробництва умови здійснення підприємницької діяльності неоднакові. У зв'язку з цим рівновеликі капітали приносили б неоднаковий прибуток: у одних - високий, а в інших - низький. Одним із головних чинників такого становища є різна технічна оснащеність виробництва та швидкість обороту капіталу. У галузях із високою технічною оснащеністю і тривалим циклом виробництва норма прибутку була б низькою, а в галузях із низькою оснащеністю і високою швидкістю обороту капіталу - високою. Цей результат можливий, якщо в основі ринкових цін лежить вартість товару. За таких умов у підприємців першої групи галузей не було б стимулу до вкладення в них свого капіталу. Тому між підприємцями розгортається жорстока конкуренція за найвигідніші умови застосування капіталу, або міжгалузева конкуренція.

В її процесі відбувається безперервне переливання капіталів з однієї галузі в іншу, що призводить до переміщення значних матеріальних, фінансових та трудових ресурсів, а отже, веде до змін у співвідношенні обсягів виробництва та формування нових співвідношень між попитом і пропозицією. А це впливає на рівень ринкових цін.

Приплив капіталу у галузі з високою нормою прибутку зумовлює збільшення виробництва, а отже, і пропозиції товарів. Попит починає відставати від пропозиції, що призводить до зниження ціни, а отже, і величини прибутку. В галузях із низькими прибутками капітали застосовувати невигідно. Через це капітали звідти "тікають", обсяги виробництва, відповідно, і пропозиції скорочуються, що, врешті-решт, є причиною зростання цін і, як результат, підвищення прибутку. Ось така міграція капіталів і зумовлює те, що в усіх галузях економіки створюються приблизно однакові умови господарювання, а рівновеликі капітали приносять їх власникам відносно однакові прибутки. Це досягається тоді, коли ціни, за якими продаються товари, дають можливість відшкодувати витрати виробництва і отримати нормальний прибуток кожному підприємцю, що нормально функціонує. Така ціна і є тією основою, навколо якої відбувається коливання ринкових цін.

В умовах конкуренції взаємодія ринкового попиту та пропозиції коригує ціну до того моменту, коли величина попиту і величина пропозиції збігаються. Ціну, що встановлюється в результаті цього, називають ціною рівноваги. За будь-якої ціни, що перевищує ціну рівноваги, продавці хочуть продавати більшу кількість товару, ніж покупці можуть купити, в результаті чого виникає надлишок. А при будь-якій ціні, нижчій від ціни рівноваги, покупці хочуть купити більшу кількість товару, ніж згодні продати продавці. Це призводить до дефіциту товару.

Отже, ціна рівноваги встановлюється в результаті конкуренції продавців та покупців і дає змогу синхронізувати продаж та купівлю товарів. Ціни рівноваги дають реальну інформацію про умови виробництва продукції, потреби споживачів, їх динаміку та рівень задоволення. Через механізм формування цін рівноваги зрештою здійснюється узгодження суспільних потреб із наявними суспільними ресурсами, складаються відповідні пропорції в економіці.

Схожі статті




Економічна теорія - Чепінога В. Г. - 10.1. Загальні принципи ціноутворення

Предыдущая | Следующая