Екологія довкілля. Охорона природи - Грицик В. - 4.3.1. Раціональне землекористування

Раціональне землекористування включає правильну організацію території, формування культурного агроландшафту. Натомість екстенсивне землеробство, яке й зараз переважно практикується у нашій країні, призвело до розорювання річкових заплав аж до урізів русел рік, спадистих і крутих схилів гір та пагорбів, на яких повинні рости ліси, чагарники і трави. Наслідки - ерозія, замулення річок, зсуви та ін. Те ж саме стосується просторової організації агроландшафтів: у багатьох районах країни площа орних земель сягає 80-90% земельних угідь, що є абсолютно невиправданим як з екологічної, так і з економічної точок зору.

Тому в кожному конкретному районі слід дотримуватися науково обгрунтованого співвідношення між площами полів, лісів, лук, боліт та водойм, яке б забезпечило найвищий господарський ефект і збереження навколишнього середовища.

Важливим напрямком є також організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін. Необхідно оптимізувати розміри полів у сівозмінах - часто вони в нас завеликі. Поля сівозмін потрібно нарізати по контурах грунтових відмін, а не розбивати різногрунтові ділянки на правильні прямокутники заради вигоди механізованого обробітку. Адже кожна грунтова відміна дозріває для обробітку протягом певного часу, і потребує різних форм обробітку, різних норм та сортів добрив, вапна чи гіпсу.

Для того, щоби зберегти фізичні властивості грунту - структуру, пористість, оптимальний водно-повітряний режим - потрібно різко скоротити повторність обробітку, перейти на прогресивні та ефективні його форми, легкі машини та механізми.

Раціональне землекористування потребує перегляду основних методів обробітку грунту. Зокрема, досвід Полтавщини, академіка Т. С. Мальцева, а також Канади доводить, що можна відмовитись від традиційного плуга. Безплужна система обробітку грунту була розроблена українським агрономом І. Е. Овсинським ще в кінці XIX ст. Суть цієї системи полягає у глибокому розпушуванні грунту спеціальними плоскорізами без перегортання пласта. При цьому стерня і поживні рештки залишаються на поверхні. На такий спосіб обробітку витрачається менше пального, у 3-4 рази зменшується інтенсивність площинної ерозії на схилах, поліпшується капілярність грунту, не знижується вміст гумусу і не пересихає орний шар. Але побоювання новацій гальмує перехід на прогресивний шлях. Навіть у Канаді для переходу на безплужну систему обробітку було витрачено 20 років - поки на зміну консервативним батькам не прийшли діти фермерів, виховані в сільськогосподарських коледжах. А в нас узагалі переважає випуск важких механічних засобів - колісних тракторів і комбайнів типу "Дон", що не сприяє прогресу в землеробстві.

Безплужний обробіток грунту є лише одним з методів мінімального обробітку, який зберігає його цінні властивості. На порядку денному постає ще один перспективний метод - т. зв. нульовий обробіток, за якого механічне втручання здійснюється раз на кілька років. Він можливий лише при високій культурі поля. Технологія нульового обробітку передбачає використання спеціальних крокуючих агрегатів, які формують лунки, закладають туди добрива й насіння та загортають їх.

Альтернативою ультрахімізованого господарювання є органічне (біологічне) землеробство, при якому повністю виключається застосування отрутохімікатів і мінеральних добрив. Органічне землеробство базується на використанні органічних добрив, насамперед гною, торфу, сапропелів, щоб у грунті постійно зростав вміст гумусу - основи його родючості. Зараз в Україні на поля вивозиться переважно гноївка (сечовина), яка отруює грунт. Але вихід знайдено, і існує технологічно відпрацьований процес. Гній, гноївка та інші органічні рештки переробляють у спеціальних реакторах на біогаз (метан) і цінне концентроване органічне добриво. Метан іде на опалення як екологічно чисте паливо, а органічний осад, багатий на азот, фосфор, калій та мікроелементи, висушують і гранулюють. У такому органічному добриві концентрація поживних елементів у 10 разів вища, ніж у гної, і транспортувати його набагато зручніше. Такий досвід є в багатьох країнах. Лише в Китаї у 1986 р. працювало 25 млн. установок біогазу, які дали країні 100 млрд. куб. м газу і велику кількість якісних органічних добрив.

При органічному (біологічному) землеробстві врожаї на 10-20% нижчі, ніж за традиційного способу внесення добрив, але його продукція цінується на світовому ринку значно дорожче від тієї, що вирощена із застосуванням міндобрив та отрутохімікатів, іноді навіть у 2-3 рази.

Підвищенню вмісту гумусу в грунті сприяє грунтова фауна, яка здійснює гуміфікацію органічних решток. Особливо велика роль у цьому дощових червів. У багатьох розвинутих країнах їх вирощують на спеціальних біофабриках з тим, щоби потім вивозити на поля для поліпшення властивостей грунту. Правда, це можливо тільки за умови переходу на органічне землеробство.

Для постійного підвищення врожайності грунтів необхідне здійснення меліоративних заходів - агротехнічних, лісотехнічних, гідротехнічних, хімічних. Але їх потрібно застосовувати лише на основі науково обгрунтованих потреб, щоби не погіршити стану земель.



Схожі статті




Екологія довкілля. Охорона природи - Грицик В. - 4.3.1. Раціональне землекористування

Предыдущая | Следующая