Екологія довкілля. Охорона природи - Грицик В. - 3.2.3. Радіоактивне забруднення

Вплив радіоактивного випромінювання особливо небезпечний для організмів. В результаті експериментів на тваринах та вивченні наслідків опромінення людей при атомних вибухах у Хіросімі та Нагасакі, а пізніше в Чорнобилі, було доведено, що гостра біологічна дія радіації виявляється у вигляді променевої хвороби і часто призводить до смерті. Хронічна радіаційна дія на людину десятками БЕР (біологічний еквівалент рентгену) щорічно протягом кількох років також призводить до променевої хвороби, уражень шкіри, кришталика ока, кровотворного кісткового мозку, до виникнення різних типів мутацій - змін спадковості в рослин, тварин і людини. Нині захист організму людини та живої складової біосфери від радіоактивного опромінення в зв'язку із зростаючим радіоактивним забрудненням планети став однією з найактуальніших проблем екологічної науки.

Всі види флори та фауни Землі протягом мільйонів років виникали та розвивалися під постійним впливом природного радіаційного фону і пристосувалися до нього. Середні величини природного фону становлять 10 - 20 мікрорентген за годину, хоча в деяких місцях планети, там, де на поверхню виходять радіоактивні кристалічні породи, природний фон може сягати 200 - 400 мкР/ год (деякі райони Бразилії, Південної Африки) і навіть 1200 мкР/ год (узбережжя штату Керала в Індії). Значна частина території нашої країни також розміщена на виходах Українського кристалічного щита, тому природний радіаційний фон тут теж підвищений.

Проте штучно створені радіоактивні речовини, ядерні реактори та устаткування сконцентрували незнані раніше в природі дози іонізуючого випромінювання, до чого живі організми виявилися непристосованими.

Основна маса радіоактивних відходів, які містять природні радіонукліди (U, Th, Ra, Rn, Po), утворюється під час добування і переробки уранових руд, а штучні радіонукліди - при переробці опроміненого палива на радіохімічних заводах.

Нині головними джерелами радіоактивних забруднень біосфери є радіоактивні аерозолі, які потрапляють у атмосферу під час випробувань ядерної зброї, аварій на АЕС та радіоактивних виробництвах, а також радіонуклідів, що виділяються з радіоактивних відходів, відпрацьованих атомних реакторів, устаткування, захоронених на суші й у морі. Радіоактивні опади залежно від розміру часток і висоти виносу в атмосферу мають різні темпи осідання та радіус поширення.

Під час аварій атомних реакторів, розгерметизації захоронень радіоактивних відходів радіаційний бруд розповзається на десятки й сотні кілометрів, внаслідок наземних ядерних вибухів - по всій планеті.

Різні організми мають неоднакову стійкість до дії радіоактивного опромінення. Навіть клітини одного організму мають різну чутливість. Кінцевий результат опромінення (крім віддалених наслідків), залежить не стільки від повної дози, скільки від часу її дії та характеру розподілу. Це пов'язано з тим, що в організмі у відповідь на опромінення, як і на інші подразники середовища, включаються захисні механізми системи адаптації чи компенсації, які мають забезпечити стабільність внутрішнього середовища (гомеостаз) організму і відновити втрачені функції. Результат залежить від співвідношення кількості ушкоджених тканин і захисно-відновної здатності організму.

Важко переоцінити трагічні наслідки Чорнобильської катастрофи, що стала для України фатальним фактором загрози генетичному здоров'ю нації.

Схожі статті




Екологія довкілля. Охорона природи - Грицик В. - 3.2.3. Радіоактивне забруднення

Предыдущая | Следующая