Екологія довкілля. Охорона природи - Грицик В. - 2.1. Визначення та основні поняття екології

2.1. Визначення та основні поняття екології

Слово "екологія" утворене від грецького oikos, що означає дім, помешкання, місце перебування, та logos - наука. В дослівному розумінні екологія-наука про живі організми "у себе вдома". Першим ужив термін "екологія" в 1864 р. німецький біолог Ернст Геккель(1834-1919). Згодом біологічним терміном "екологія" почали користуватися представники різних галузей знань, він став широко і не завжди правильно вживатися в наукових, промислових та побутових сферах. Поняття "екологія" в науково-популярній та публіцистичній літературі часто ототожнюють з поняттям "навколишнє середовище", внаслідок чого з'являються такі беззмістовні словосполучення як "погана екологія", "забруднена екологія", "загазована екологія " тощо. Багато суперечок у наукових колах викликає сучасна тенденція до перенесення понятійного апарату, законів і правил екології з біологічної сфери знань у соціальну сферу. Прикладом такого перенесення може бути утворення нових "екологічних" дисциплін і термінів (екологія духу, екологія особистості, екологія культури і т. п.), які взагалі не мають нічого спільного з екологічною наукою.

Екологія - це наука про взаємодію тварин, рослин та мікроорганізмів між собою і з оточуючим їх неживим середовищем, про структуру і функціонування надорганізмових систем, та про зв'язки в цих системах.

Предметом вивчення екології є умови й закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем усіх рівнів - від окремого організму до біосфери в цілому, їхні взаємозв'язки з зовнішніми умовами середовища, а також загальні закони розвитку екосистем різних ієрархічних рівнів організації.

Екологія - один з фундаментальних розділів біології, який є складовою частиною кожного і всіх її таксономічних розділів (зоології, ботаніки, мікробіології тощо), вона ніби пронизує світ живого на різних рівнях: генному, клітинному, організмовому, популяційному, екосистемному, біосферному; хоча і вивчає переважно біологічні системи від організмового рівня і вище. У той же час екологія вже вийшла за рамки біології і сформувалася як принципово нова інтегрована дисципліна, що пов'язує фізичні та біологічні явища і утворює міст між природничими й суспільними науками.

Структура сучасної екологічної науки складається з загальних, спеціальних та прикладних екологічних дисциплін.

Загальна екологія займається дослідженням основних принципів організації та функціонування біологічних систем.

Лутекологія (екологія організму) - вивчає взаємозв'язки організмів з оточуючим їх середовищем, у т. ч. межі їхньої стійкості і ставлення до різних екологічних факторів - температури, освітлення, вологості, родючості тощо, а також досліджує дію середовища на морфологію, фізіологію та поведінку організму, розкриває загальні закономірності дії факторів середовища на живі організми.

Демекологія (популяційна екологія) - вивчає біологічну, статеву, вікову, етологічну структуру популяції, описує коливання чисельності популяцій різних видів організмів і встановлює їх причини.

Синекологія (екологія угруповань) - аналізує стосунки між популяціями різних видів організмів, які складають певне угруповання, а також взаємовідносини між угрупованнями та довкіллям.

Кожний живий організм або їх сукупність виконують конкретну біологічну функцію, котра починає, завершує або є проміжною ланкою певного природного процесу. Така узгоджена і взаємопов'язана діяльність живих організмів Землі у поєднанні з оточуючим їх середовищем та його основними факторами фізичного, хімічного й біологічного характеру створює складну побудову життя в різних його проявах - екологічну систему (екосистему). Екосистема є об'єктом вивчення четвертого розділу загальної екології - екосистемології (Голубець, 2000).

Перелічені розділи загальної екології вивчають біологічні системи на різних рівнях їх організації: організмовому, популяційному (популяційно-видовому) та екосистемному.

Спеціальні розділи екології (екологія рослин, екологія тварин, екологія мікроорганізмів тощо) займаються вивченням екології конкретних систематичних (таксономічних) груп організмів.

Прикладні екологічні дисципліни (охорона природи, соціоекологія, ландшафтна екологія, екологія людини, радіоекологія, промислова екологія та ін.) займаються дослідженням практичних аспектів взаємодії людини та природного середовища. Вони вивчають механізми руйнування біосфери людиною, способи запобігання цим руйнівним процесам та розробляють принципи раціонального використання природних ресурсів. Прикладна екологія базується перш за все на різних галузях біології - фізіології, генетиці, біофізиці, біохімії, теорії еволюції, але вона також пов'язана з іншими природничими й гуманітарними науками - фізикою, хімією, географією, математикою, економікою, соціологією тощо.

Зокрема, соціоекологія - це інтегральна дисципліна про регулювання і гармонізацію відносин людського суспільства з навколишнім природним середовищем. Соціальна екологія включає в себе екологію людини. Вона тісно пов'язана з економікою.

При функціонуванні промислових підприємств інженерно-технічним працівникам доводиться мати справу не з екологією, а з охороною навколишнього середовища (охороною природи).

Згідно з Статутом Міжнародного Союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП - IUSN) під охороною природи розуміють систему знань і заходів щодо збереження органічного світу, природного середовища, в якому живе людина, а також відновлюваних природних ресурсів планети. Таким чином, ця дисципліна є комплексом наукових знань про раціональне природокористування, про стан і прогнозування розвитку екосистем різних ієрархічних рівнів організації, про керування природними системами.

Сучасна кризова ситуація вимагає екологізації всіх форм людської діяльності, врахування законів та вимог екології.

Екологізація різних технічних дисциплін є процесом послідовного впровадження систем технологічних, управлінських та інших рішень, котрі дозволяють підвищити ефективність використання природних ресурсів поряд із поліпшенням або хоча б зі збереженням якості природного середовища (чи життєвого середовища взагалі) на локальному, регіональному та глобальному рівнях. Сутність екологізації технологій полягає в розробці маловідходних виробничих процесів з мінімумом шкідливих речовин на виході.

Сучасна прикладна екологія розпалася на низку наукових галузей та дисциплін, котрі є досить далекими від початкового визначення екології як науки про відносини живих організмів між собою та з оточуючим їх середовищем. Але основою всіх прикладних напрямків екології залишаються фундаментальні ідеї загальної екології.

Отже, сучасна екологія це:

- наука, що вивчає загальні закони функціонування біологічних систем різного ієрархічного рівня;

- комплексна наука, що досліджує взаємодію всіх живих істот (включно з людиною) з середовищем їх існування;

- область знань, що розглядає сукупність оточуючих предметів та явищ з точки зору живого суб'єкта або об'єкта, який є центральним у цій сукупності;

- об'єднуючий елемент всієї розумної діяльності на планеті, що сприяє знаходженню раціональних рішень у процесі господарської діяльності людини, які не завдають збитків природному середовищу, людині як особі, здоров'ю та добробуту нинішніх і наступних поколінь людей на Землі;

- наука про способи раціонального, ефективного й невиснажливого споживання ресурсів біосфери для задоволення потреб людства тепер і в майбутньому.

Серед основних завдань екології можна виділити наступні:

O Дослідження особливостей організації життя;

O Дослідження становища людини як біологічного виду та людського суспільства в біосфері планети, її зв'язків з екосистемами та засобів впливу на них;

O Створення наукових засад раціонального використання природних ресурсів;

O Прогнозування змін у природному середовищі під впливом діяльності людини;

O Розробка теоретичних і практичних засад збереження біосфери як середовища існування людини.

Схожі статті




Екологія довкілля. Охорона природи - Грицик В. - 2.1. Визначення та основні поняття екології

Предыдущая | Следующая